От уже істинно - турборежим: тепер команда Зе нічого не встигає. У них немає часу на закон про референдум і на сам референдум. Приймали закони про автокрісла для дітей, про суди, про недоторканність і багато ще про що просто найважливіше, а ось війною, переговорами з "гарантами" нашої незалежності, розробкою закону про статус Донбасу і стратегії реінтеграції - цим займатися було ніколи. Та не дуже-то і хочеться депутатам-слугам вникати в усі ці проблеми.
Те, що "нормандська четвірка" збереться 9 грудня у Парижі, нібито вже вирішено. Пристайко навіть розповів, що практично готовий підсумковий документ. У МЗС кажуть, що він короткий і буде всього лише "поштовхом (толчком) для подальшого врегулювання". Не будемо тут дивуватися такому... м-м-м... багатозначному терміну російською - "толчком", краще звернемо увагу на те, що Пєсков, незважаючи на запевнення українського МЗС, між іншим, повідомляє: відповідати на питання про підписання якихось там документів - передчасно.
І ця пісківська "передчасність" цілком зрозуміла. Путіну зрозуміла. Тому що пан Путін ясно дав зрозуміти: без закону про особливий статус ОРДЛО, написаному "як треба" і узгодженому з "тією стороною громадянського конфлікту" - ніякого підписання ніяких документів у Парижі не буде.
Ми багато читали останнім часом про те, що хтось там, якісь там українські фахівці-дипломати, нібито вже загнали Путіна в кут, в пастку і в хитро розставлені сітки. Але раптом виявилося, що Путін, як і раніше, ставить ультиматуми, і у пана Зе, схоже, просто немає вибору.
Зеленський сам себе загнав у брутальний "нормандський" саміт. А Путін тепер заганяє всіх нас у необхідність до нового року розробити, обговорити, узгодити і прийняти закон про особливий статус ОРДЛО на підставі положень Мінська-2 і не інакше. Тобто - з турбо-виборами, повною амністією, визнанням місцевих бандформувань правоохоронними органами, легітимізацією місцевої влади і, природно, з правом вето для нових депутатів від особливої території, яка хоче приєднати до себе профашистську укропвську країну і навести в ній порядок за своїми мірками і уявленнями.
Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков наполягає на прийнятті закону про ОРДЛО якомога швидше і попереджає, що обіцяних референдумів про положення закону не буде, тому що "за півтора місяця прийняти пакет законів про народовладдя, частина з яких потребують змін до Конституції, а потім провести всеукраїнський референдум - нереально".
Ось так, референдум - нереально, а закон, яким можна перекреслити чверть століття незалежності - цілком можна.
Разумков закликає розуміти, що новий закон повинен буде відповідати результатам майбутньої зустрічі глав держав в "нормандському форматі", але - спроба зрозуміти, яким буде цей документ, це "гадання на кавовій гущі". Добре, але... Після саміту до "години ікс", коли втратить чинність старий закон, залишиться на все про все - всього три тижні. І, що найважливіше, консенсусу про майбутні положення майбутнього закону не спостерігається в суспільстві. Навпаки - спостерігається здивування, побоювання і навіть обурення. До ворожки не ходи, будь-яка кавова гуща в зв'язку з цими обставинами передбачить дуже небажані проблеми.
Міністр закордонних справ Вадим Пристайко теж вніс у загальний розбрат свої п'ять копійок.
Він скромно так і неголосно, щоб потім і не звинувачували, але і паніки не сталося, повідомив, що новий закон про "особливий статус" ОРДЛО необхідно узгодити з лідерами окупованих територій Донбасу. Ну, да, він уточнив, що "приймати цей закон буде парламент, є зацікавлені в цьому питанні депутати, і вони повинні принести якісь свої ідеї".
Але ось важливий нюанс. Що б там не придумали депутати, що б не прийняла Верховна Рада, про що б не мріяла команда Зе, на все це повинні погодитися нинішні "керівники" ОРДЛО. Ну, да, ці їх "керівники", як і наші, теж не встигнуть провести потрібний референдум і "порадитися" з народом, який там, в ОРДЛО, здається, теж щиро вірить в народовладдя. Вони там, як і ці тут, самі все вирішать за нас. Але звичайний здоровий глузд попереджає ідеалістів: бажання наших легітимних керівників і ордловських самозванців - не співпадуть. Вони не зможуть домовитися. Тому що (як ми думаємо зараз) хочуть різного.
А якщо вони все ж таки домовляться? А якщо раптом хочуть одного й того ж? Нікому не приходила в голову така думка?
Пристайко тремтячим голосом віщує про важливість взаємодії парламенту і переговорної групи для вироблення загальних ідей, які після обговорення в суспільстві повинні лягти в основу закону. Але ж Разумков вже сказав, що на обговорення в суспільстві немає часу.
Пристайко сподівається і нарікає:
Тобто, за його словами, депутатська команда від Зе самоусувається від вирішення цих складних проблем. А чому?
А коли раптом Пристайко включає логіку і здоровий глузд, коли починає говорити те, про що думає насправді, виявляється, що він не вірить в самоліквідацію псведореспублік "ДНР" і "ЛНР":
Але, аналізуючи його висловлювання далі, в розумності починаєш сумніватися, тому що, виявляється, він щиро вірить в те, що не можна "затягувати" з виборами в ОРДЛО:
І ми раптом розуміємо, що вибори команда Зе все одно проведе, що особливий статус все одно введе, що, незважаючи ні на які протести в суспільстві, будуть у нас в парламенті суворі проросійські "вєтіровщікі" і ми, як би там не комизилися, як миленькі повернемося в лон..., ой - в обійми (або ближче до згаданого вже як би не до місця "толчка") "старшого брата" (чи, той, "сестри"?), навіть розуміючи, що ці обійми цілком можуть бути смертельними.
Хочеться ще дещо нагадати декому.
Справа в тому, що ті самі горезвісні 70 з копійками відсотків виявилися дуже навіть міфічними. Судіть самі: парламент - це зріз групи, що голосувала за Зе, а що у нас сьогодні відбувається в парламентській монобільшості? Отож: скандали, сварки, непорозуміння, бунти, підстави та інші чвари, що називаються розколом і розшаруванням. Слухайте уважно різних Зе-спікерів. І усвідомте, що досить впливові депутати раптом заявляють: мені це не подобається і ось так я голосувати не буду!
А чи розуміють апологети 70-ти відсотків, що це означає? Так-так! Це означає, що немає ніяких 70-ти відсотків. Що в парламенті сьогодні відбуваються процеси віддалення когось від когось і зближення когось з кимось, і ці процеси докорінно змінюють розклад сил. І те, що практично ніхто з монобільшості не хоче ризикувати з розробкою нового закону про статус ОРДЛО, не хочуть, щоб не стати козлами відпущення, говорить багато про що...
Отже, передсвяткові тижні обіцяють бути, м'яко кажучи, гарячими. І таки да - непередбачуваними. І, що найважливіше, доленосними.
А тим часом Путін... А що Путін? Розставив пастки і з цинічною посмішкою чекає на дурнувату жертву...
Ірина Шевченко, Ізюм
