Пояснення суті того, що відбувається, дані Зеленським, значну частину суспільства не задовільнили. Всякі там "порохоботи і націоналісти" протестують і, крім "Моніка Зеленські", до президента додали ще й відоме прізвисько Путіна.
Якщо коротко, відбувається ось що.
Сайдік попросив задовольнити Росію.
Україна в особі Кучми - задовольнила і Сайдіка, і Росію. Листом. В якому повідомила світові, що згодна відразу після виборів визнати особливий статус Донбасу.
Зеленський тремтячим від напруги голосом на брифінгу повідомив, що поки там є чиїсь війська, виборів не буде, червоні лінії не перейдемо і нічого не здамо. При цьому, він відмовився відповісти на питання депутатів ВР, попросив розслабитися, довіритися йому без зайвих питань, а також - запевнив, що сам "все розрулить", тому що знає, що робити.
Лідери ОРДЛО Зеленського не почули, вони вирішили, що в цьому листі є визнання їх незалежності і відкрито заявили, що кордон не віддадуть і самі будуть вирішувати, що робити і куди йти. І зажадали всі рішення по ОРДЛО узгоджувати з ними.
Росія відверто зраділа перемозі.
Обережна Європа обережно сподівається, що те, що трапилося дозволить більш ефективно провести переговори в нормандському форматі і знайти якесь компромісне рішення.
А українці - розділилися в думках. Частина суспільства - обережно-оптимістичні (прям як європейці!). Парламентська опозиція швидше "за" поточні процеси, ніж проти. Частина суспільства нічого не розуміє і просто тріскає попкорн, дивлячись чергове шоу.
Але є значна частина українців, що жахається того, що відбувається і пророкує значні проблеми.
Ці українці вийшли на вулицю, прийшли на Банкову і ставлять важкі питання.
Вони цікавляться:
- що буде раніше: українські прикордонники на кордоні ОРДЛО з Росією або вибори;
- що таке "особливий режим" для ОРДЛО і чи не означає це початок федералізації, яка знищить унітарну Україну;
- чому вирішувати, чи є вибори прийнятними, буде не Україна, а ОБСЄ, чи не означає це, що Україна не зможе впливати на процес виборів і післявиборчий період в ОРДЛО;
- що таке "іноземні військові формування" у формулі, чи є формування бойовиків з місцевих жителів ОРДЛО іноземними або вони - українські та їх перебування на зазначеній території буде легітимізовано таким чином;
- хто та як забезпечить на території ОРДЛО безпеку українським політикам, партійним діячам, журналістам і переміщеним особам, які захочуть повернутися і проголосувати;
- що робити з думкою лідерів ОРДЛО, які не збираються здавати зброю, заявили, що кордони України не бачити, всі зміни потрібно узгоджувати з ними, а вони продовжують курс на інтеграцію в Росію і будуть самі приймати рішення про те, коли і як у них пройдуть вибори;
- чи зуміє Зеленський на зустрічі в нормандському форматі один протистояти трьом акулам, які, що б там не було, на будь-яких умовах Росії, без урахування думок стурбованих укарїнцев, мають намір "впарити" Україні Донбас і припинити війну.
Є ще одне важливе питання: чи можна довіритися Зеленському?
Чи варто вірити його емоційному зверненню до країні, в якому він говорить, що ніколи не здасть Україну?
Чи варто розслабитися і просто чекати результатів всяких там переговорів? А якщо в результаті він прийме "не ті" рішення, після яких буде вже пізно розмахувати руками - що робити тоді?
І хто ті люди, які вийшли на вулицю? "Тупі проплачені порохоботи і нацики", маргінали, яким аби "розгойдувати човен", партія нікому не потрібної війни, на якій наживаються олигархі і тому хочуть її продовження? Або - патріоти країни, здорова, мотивована, ідейна частина суспільства, яка краще за інших розуміє всі ризики того, що відбувається і хоче запобігти загибелі України? Адже в першому випадку мітингувальників потрібно розігнати, а в другому - потрібно виходити на вулицю разом з ними!
Так, Зеленський правий: усі хочуть миру. Але ... Якою ціною? Якими компромісами? Чим заради миру готові поступитися? Що пробачити і забути?
Загалом, так - питань більше, ніж відповідей. І навіть таке, здавалося б на перший погляд чітке і розставляюче всі крапки над "i", звернення президента Зеленського до народу на ці питання відповідей все так само не дає! Навпаки. Кожен його виступ породжує ще більше тяжких питань і тривоги.
Радіють виключно ті, хто за повернення Укаріни в лоно "сестриці" Росії.
І ще. Чи розуміє Європа, що легітимізація бандформувань ОРДЛО небезпечна, перш за все, для неї? Чи усвідомлюють, що, якщо вони посприяють Україні таким чином вирішити проблему, їм доведеться закривати кордони і вживати безпрецедентні зусилля для забезпечення власної безпеки від тисяч бойовиків, які обов'язково захочуть подивитися на її принади ближче?
Так що нам робити? Сподіватися, розслабитися і чекати? Або приєднуватися до тих, хто на Банковій?
Це кожен повинен вирішити для себе сам...
Костянтин Кузьменко, Київ
