“За цим критерієм бідність оцінюється по доступу населення до нормального харчування, за рівнем дитячої смертності, по можливості відвідувати школу, за наявністю підлоги, стелі і електроенергії у житлі, за санітарними умовами і наявності палива для приготування їжі. Тобто, такі елементарні речі, якх нема серед ознак депривації в Україні”, — підкреслила Купець.
В Україні, за її словами, в методиці комплексної оцінки бідності (2017) немонетарний критерій бідності визначено як наявність у домогосподарства через брак грошей чотирьох з дев’яти ознак депривації:
“У тому числі це нездатність дозволити собі мобільний телефон, кольоровий телевізор, пральну машину, автомобіль, нездатність підтримати належну температуру в житлі, нездатність оплатити щорічну відпустку на тиждень далеко від дому. Але тут постає запитання, який автомобіль, який телефон, яка температура в будинку є належними і наскільки далеко від будинку відпустка? Тому що, так може бути багато бідних людей, якщо вони не можуть собі цього дозволити”, — зазначила економістка.
Вона нагадала, що згідно з розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень на основі даних ЄБРР Life in Transition Surveyв 2010 році, 28% українців, які мали у власності друге житло або автомобіль, віднесли себе до 30% найбідніших.
“Це ті, які мали друге житло або другий автомобіль! Тоді як в Італії таких – 1%, в Албанії – 2%, в Німеччині, Чехії, Чорногорії – 3%. Директор Інституту Лібанова Елла Марленівна приходить до висновку, що специфіка українського сприйняття розподілу по доходах така, що навіть з двома будинками або машинами люди можуть вважати себе дуже бідними. Прибіднюватися – українська національна властивість…”, — резюмувала Купець.

