Чернігівський мандрівник Олександр Волощук розповів про свою велику подорож до Латинської Америки: «Мені здалося, у Парагваї в українців вийшло побудувати життя, про яке мріяли їхні предки».
Для чернігівського письменника і журналіста Олександра Волощука тривалі подорожі давно стали стилем життя. З 2002 року він здійснив 16 таких подорожей, більшість з яких автостопом, і написав вісім книг.
А ще під час мандрівок Волощук завжди вивчає життя українців у різних куточках світу.
Не стала винятком і остання мандрівка: упродовж 9 місяців він подолав 23 тисяч кілометрів і відвідав шість країн Південної Америки. У грудні мандрівник повернувся додому і розповів про свою подорож детальніше.
Дім для всіх
...У Буенос-Айресі (столиця Аргентини) у 2018 році організовано «Дім для всіх». Це проект для мандрівників, який придумав Антон Кротов (людина, яка створила справжню науку з вільних мандрівок).
Ідея «Дому для всіх» полягає у тому, що організатор орендує велику квартиру чи будинок і дозволяє безкоштовно зупинятися там мандрівникам із різних країн (звичайно, можна залишити пожертви).
У «Домі для всіх» діють суворі правила – заборонені алкоголь, паління, наркотики, і… розмови на політичні теми, що можуть посварити людей. Це - простір однодумців, і люди тут з повагою ставляться один до одного.
Олександр Волощук побував у шести країнах Південної Америки – це Аргентина, Бразилія, Перу, Чилі, Болівія та Парагвай, подолав близько 23 тис. км, у тому числі більше 1100 км пройшов пішки.
Готуючись до подорожі, він почав вивчати іспанську ще у Чернігові. Прослуховував аудіо-курси, розуміючи, що місцеві жителі можуть не знати англійської і доведеться спілкуватися іспанською. Однак у «Домі для всіх» спілкувалися російською. А у Парагваї дуже гостинно приймала українська діаспора.
Що приваблює
Загалом Південна Америка вважається значною мірою небезпечною територією. Водночас, є більш небезпечні країни (приміром, занадто криміналізовані Колумбія, Еквадор і особливо Венесуела), є менш. Бразилія теж не дуже благополучна, особливо бідні квартали у великих містах, так звані фавели. Людина з туристичним рюкзаком – потенційна жертва, і поліція на виклик може не приїхати. У цій країні навіть автостопу немає через сильний страх водіїв перед незнайомцями. У Буенос-Айресі є теж такі райони поблизу залізничних вокзалів. Треба просто уникати відвідувати їх.
Можливо, найбільш спокійною країною є Чилі, де тривалий час керували країною представники військової хунти. Там злочинності майже немає, а місцеві жителі дуже законослухняні.
Парагвай – вразив своєю українською сутністю.
Болівія захоплювала своєю природою.
В Андах приваблюють місця, де взагалі немає людей. Також є фьорди та острови…
У більшості країн основа кухні – це м'ясо. Приміром, аргентинська яловичина – це бренд у світі. За статистикою, на кожного місцевого жителя припадає по кілька корів. Скрізь дорогою доводиться зустрічати стада корів. Місцеві жителі готують страву асадо, щось схоже на шашлик.
Між тим, у перуанській кухні значну роль посідають морепродукти.
У Бразилії багато незвичних для нас фруктів та овочів, хоча деякі зараз продаються і в наших магазинах.
Улюблений напій аргентинців і парагвайців – мате, що містить багато кофеїну. Місцеві жителі п’ють його і на роботі, і вдома. П’ють напій зі спеціальних чашок - калєбас (роблять із дерева чи гарбуза), у яких заварюють мате. Гарячу воду заливають по-особливому, п’ють напій через бомбілью – щось схоже на трубочку і ложечку одночасно. Температура води для мате має бути обов’язково 88 градусів за Цельсієм. На чайниках є навіть позначки температури нагрівання води – 88 градусів для мате, і традиційні 100 градусів. Каву теж п’ють, але чай - не зустрічається.
Українці у Лутинській Америці
Українці доволі активно переселялися до Південної Америки у ХІХ столітті – першій половині ХХ, тобто, там проживають нащадки переселенців у третьому-п’ятому поколіннях.
Найбільш благодатною країною для них став Парагвай.
Уродженка України Ірена Савчук з чоловіком вже майже два десятиліття проживає у Парагваї.
Губернатор регіону Ітапуа Джоні Смалко, його дід – родом з Одеси.
Переважна більшість місцевих жителів з українським корінням займаються сільським господарством, вирощують зернові – пшеницю, овес, сорго, маїс (кукурудзу). Середній заробіток фермера сягає до 400 тис. доларів на рік. І люди дозволяють собі витрачати на 15-річчя доньок, що традиційно відзначається як важливе свято, по 30 тис. доларів.
Багато громад зберігають національну українську ідентичність завдяки роботі товариства «Просвіта». Там працюють різні гуртки, танцювальні колективи, ансамблі. Люди спілкуються, проводять спільні свята, фестивалі, пригощають туристів українськими стравами – борщем і варениками. Українська найчастіше звучить у греко-католицьких храмах українських громад. Зустрічається «законсервований» варіант української мови з Волині 30-х років минулого століття. Окремі слова вже давно не вживаються, або навпаки – якихось нових люди не розуміють. Приміром, говорять рибу не ловити, а «лапати».
У Бразилії - живуть нащадки переселенців із Галичини ХІХ століття. Там українців об'єднує греко-католицька церква, служби ведуться українською мовою, виходить україномовна газета «Праця».
Тобто, нащадки переселенців живуть тут досить добре - як і мріяли їх предки.
Джерело: УНІАН
