Харківське видання МедіаПорт опублікувало матеріали суду у справі про смертельне ДТП з шістьма загиблими в Харкові. Допитували свідків і потерпілих. Всі, хто уважно спостерігає за ходом суду, бачить, як змінюється тональність розслідування, і все більше з'являється так званих "пом'якшуючих обставин" по відношенню до головної обвинуваченої - 20-річної Олени Зайцевої. Помічено й те, що захист Зайцевої наполегливо намагається перекласти більшу частину провини на другого фігуранта справи, і те, що результати експертиз іноді викликають навіть не подив, а обурення...
На засіданні Київського райсуду 6 березня суд завершив допит потерпілих у справі про ДТП на Сумській вулиці у Харкові. Постраждалі в аварії і рідні загиблих відповіли на питання суду і учасників процесу. Свої пояснення суду дала і визнана потерпілою пасажирка Lexus, подруга підозрюваної Олени Зайцевої Марина Ковальова. Вона стверджує, що пам'ятає швидкість позашляховика.
Головні тези з допитів потерпілих.
Оксана Євтеєва (Берченко)
«Прокурор сказав, що мати Зайцевої перераховувала на рахунки, які були доступні в інтернеті, рахунки благодійної допомоги, по 50 тисяч, але це не допомога, а я не знаю, що це було. Це робила не Зайцева, а її мати, як стало відомо пізніше. Ми навіть спочатку не зрозуміли, що це за кошти [...]. Ми намагалися їх повернути, батьки неодноразово зверталися в банк, нам не надавали їх реквізити, було проблемно повернути ці гроші. Це не допомога, я не знаю що це було.
Якби хотіли допомогти, то потрібно було б звертатися в самому початку, коли ще була жива моя сестра. І коли мені теж потрібна була допомога. [...].
Я пролежала півтора місяці на ліжку, могла жити тільки за допомогою інших людей. Я досі не знаю, коли я зможу повернутися до повноцінного життя, взагалі думати про те, що я можу піти на роботу, взагалі нормально ходити навіть».
«Кожен стояв і стояти буде за своїх дітей. Але можна було приїхати кому-небудь і сказати просто: «Ти знаєш, ніхто гроші тобі не буде перераховувати, сюди їдуть лікарі». Нам була надана повна медична допомога, операцію робили професіонали. Але є професіонали, а є кращі професіонали. Нам не гроші треба було...».
Світлана Виниченко, мати загиблого Олександра Евтеєва
«Кожного дня ввечері ми з ним спілкувались по телефону, розмовляли, як день пройшов... Того вечора він мені не телефонував, і я це списала на те, що ми тільки дві-три години тому розмовляли. І вирішила, що коли вже буде все готове, тоді він зателефонує. Зателефонував Ігор Анатолійович. Тато Оксани. Ні можливості, ні сил не було копатися в інтернеті і вишукувати якусь інформацію. Довірилася його словам, що він в реанімації. Моя задача була — швидше примчатись до дитини. До єдиної, коханої...
Спішила я зря.
Все одно вже нічим допомогти не могла.
Хоча завжди він казав: у мене така надійна підтримка в твоїх очах. У нас були ті стосунки, які не можна назвати «батьки і діти», які можна назвати «найкращі друзі». Колеги, друзі по роботі завжди мене запитували: поділись рецептом свого виховання. Такої дитини, як він, в наш час виховати неможливо. На свої 27 років він був занадто мудрий. Ми вже прийшли до того спілкування, коли я вже до нього зверталась за порадою... Останнім часом у мене були серйозні проблеми із здоров'ям, і саме він рекомендував мені звільнітися з роботи основної, я перейшла на неповний робочий день. У нього була можливість підтримувати мене не тільки морально, але й фінансово.
Із своїм ніжним почуттям, який він міг виражати, він завжди говорив: бережи своє здоров'я для своїх онуків. Ти нам ще будеш потрібна... Утім, не прийшло.
Остання надія розрушилась, коли все ж таки я набралася сил зайти в інтернет. Останнє, що я прочитала — поліція чи прокуратура, не пам'ятаю точно, виклала список загиблих. Далі читати вже не могла. Далі був крик на весь поїзд. Більше нічого не помню... Пам'ятаю тільки, як винесли тіло дитини з моргу.
Є така фраза, що «Ворогу не побажаєш». Дурень це сказав. Побажаєш.
Я була на засіданні, коли, так би мовити було чистосердечне признання Зайцевої. Це так пишуть. Я стояла ось тут, а вона сиділа напроти. Усе засідання, дві години чи три, я дивилась... на її красиві реснички, і у неї не було іншого виходу, як все засідання дивитись на мене. Тобто ми були один напроти одного. І ось прийшов час чистосердечного каяття. Встає Зайцева, повертається майже боком до мене, до тої єдиної потерпілої, яка тут стояла, перед якої і була можливість вибачитися. Дивиться на свого адвоката, як собаченя, і читає текст, як «Отче наш». Ще вона сказала, що вона тепер молиться за загиблих. Дякуючи їм, тим, хто винен в цьому ДТП, я кожного ранку і вечора молилась за дитину. А вчора зайшла в церкву — ні просити, ні дякувати нема за що.
Багато хто запитує, в чому сенс життя? Не знаю, в чому сенс життя. Справедливий суд? Ну я розумію, але коли чую, йде мова про 10 років, а там ще пом'якшуючі, я чогось не розумію. Чи в цій країні, чи в цьому світі, як на 10 років ще можно писати щось пом'якшуюче? Оце чистосердечне? Чи оті 50 (тисяч гривень, переведених родиною Зайцевих — ред.)? Що може бути пом'якшуючим, якщо навіть за кожного загиблого вони по року не відсидять, не кажучи вже про нас, хто просто залишився без нічого, без моралі, без духу, без коштів, взагалі. Я не знаю, заради чого ми живемо. Мабуть, єдине що це — самосуд...
Все, що можна, вже все забране. Життя, кохання, підтримка.
Сьогодні сиджу в коридорі, а там хтось каже, яка погода, дивлюсь і не бачу. Бо погода була, коли відкривались двері, а приїжджав він (син) два рази на місяць. У нас дуже теплі стосунки. Ми настільки скучали один за одним, незважаючи на вік, ми не могли один без одного. Відкривалися двері і він кричав: «Привет, любимые родители! Приехал ваш любимый ребёнок». Сашунька, синуля, більше ніяк не називали.
Приїхало дуже багато друзів його, з університету, з роботи, і я розумію, що я їх всіх знаю. Більшість не в обличчя, а коли вони представляються, я знаю кожного по імені. Знаю, хто він, де з ним Саша стикався. Чи по роботі, чи по навчанню, чи на відпочинку...
Народивши в 20 його, я просто свого життя не пам'ятаю без нього. Ну була якась школа. Далі був тільки він.
[...] Я пам'ятаю, коли мій Олександр, який з Оксаною зустрічався не рік, і не два, багато років, і вони вже жили разом, і коли наречена вийшла у весільному платті, вони стояли поряд, я бачила сльози у своєї дитини на очах, сльози щастя і любові, так кохає не кожен».
Микола Пономаренко, батько загиблої Наталі Умаєвої (приїжджає з Маріуполя)«18 жовтня 2017 року загинула наша єдина дочка Умаєва Наталія Миколаївна. Як це відбулося? Дочка поверталася додому, стояла на тротуарі, чекала, коли загориться зелене світло, щоб перейти вулицю. Внучка розповідає, що в момент аварії вона розмовляла з мамою, нашою дочкою, по мобільному телефону. І мама сказала, що їде вже додому, і раптом голос мами зник в телефоні, стали чутні якісь крики, чоловічий голос в трубку сказав: «Тут страшна аварія, багато трупів...». Що їй було думати? 14-річна дитина взяла паспорт матері і поїхала ввечері на Сумську, шукати маму. На місці аварії вона побачила мамину сумку. А поруч було накрите тіло в калюжі крові. Але вона не подумала, що це мама, так як одягу не було видно. Запитала у поліцейських, куди повезли постраждалих. Вони порадили зателефонувати «103».
Дівчинка сподівалася, що мама жива, і її відвезли до лікарні. Оператор швидкої допомоги сказав, що потерпілих відвезли в четверту міську [лікарню], дівчинка не знала, як туди їхати, добиратися. Тоді молодий чоловік, який очікував, поки його дівчині нададуть допомогу, пообіцяв допомогти. Він замовив і оплатив таксі дівчинці. У лікарні вона запитала, чи не надходила до них така-то. Описала зовнішній вигляд, в чому була одягнена мати. Сказали, що немає. Але порадили в обласну клінічну лікарню. Ще туди привозили постраждалих. Так як було вже темно і пізно, вона зателефонувала друзям матері. І вони разом поїхали в цю лікарню. Там її теж не виявилося. Але в лікарні подзвонили в морг. Там сказали, що за описом схожа є. Хотіли поїхати в морг, але морг вже був закритий, і вони поїхали додому.
Ніч вона провела у друзів матері, так як родичів в Харкові у нас немає. Уявляєте стан дитини?
У той же день подзвонили в Маріуполь, в деканат інституту, де вчиться наш онук. Зняли його з занять і сказали, що треба їхати в Харків на впізнання. У дочки в момент аварії не було з собою паспорта. І вона вважалася непізнаною. Навіть в ЗМІ було прізвище інше. І ім'я, по батькові, поки не впізнали. Діти досі знаходяться в депресивному стані. Не можуть усвідомити, що ніколи не побачать (плаче) і не почують матір. Особливо важко внучці, вона ще школярка. Їй дуже потрібна мама...
Онук приїхав додому в Маріуполі, повідомив нам, щоб ми все кинули і поїхали до матері. На наступний день, вже коли приїхав до Харкова, я з онуком їздив на впізнання. Мене не пускали як батька. Але я сказав: «Ні, я зайду». [...] Я впізнав її...
Ховали її із закритим обличчям.
Ми з дружиною вже в похилому віці. І це горе підкосило нас. У дружини загострилися серйозні захворювання - цукровий діабет, гіпертонія. Вона нічого не бачить, а тепер ще нога... Ми змушені жити на дві сім'ї окремо. Дружина з онукою тут в Харкові зараз живе, а я з онуком в Маріуполі, він студент там, вчиться. Вся надія була на дочку, що вона догляне на старості. У неї дві вищі освіти, вона професор, доктор наук. Із загибеллю доньки у нас життя зупинилося. Постійно про неї і думаємо, що нам залишається [...].
Дружина, бабуся, живе з онукою, школяркою, в Харкові, а я з онуком в Маріуполі.
Мені 12 березня буде 75 років, а дружині 19 березня буде 69 років.
Батько дітей за контрактом працює, він не ховав, буде десь в кінці березня, якщо буде, або в квітні. Матрос, моряк.
Вибачень (з боку підозрюваних - ред.) Не було, сум ніяких не було, нікому особисто ні мені, ні дітям, не дзвонили. Не говорили, не пропонували...».
Юрій Фабріс, брат Алли Сокол і дядько Анастасії Сокіл
«Мати подзвонила на номер Алли, взяв якийсь чоловік. Вона почала уточнювати, з'ясували, що трапилася аварія. Я про аварію мигцем в той вечір чув, я телевізор не дивлюся, не знав. Треба було їхати дізнаватися. Надія була, я взяв друзів, машину, швидко поїхали на Маяковського, 22 (відділ розслідування ДТП поліції - ред.). Мати їхала з роботи, приїхала скоріше мене. Я подзвонив, вона вискочила, з криками, зі сльозами, що обидві загинули. Спочатку думали, може, тільки Алла [загинула], тому що у Насті був відключений телефон.
Сіли по машинах, поїхали в морг.
Біля моргу міліція мені сказала, щоб мати туди ні в якому разі не пускали, тому що дивитися було страшно.
Пішов один я впізнавати... Чесно сказати, ні Аллу, ні Настю я не впізнав. Вони були просто не схожі, живого місця не було.
Виносили матері одяг Алли і Насті. Мати знає, в чому вони їздили до цього. Подарунок Насті робити. Їй 26-го числа повинно було бути 20 років. Не можна подарунки заздалегідь купувати. Погана прикмета.
Виносили речі, виносили курточку Алли, Насті, все в крові, черевики, сумку...
Шкодую, звичайно, про одне, що я не зробив фотографії звідти і не привіз показати Зайцевій, Дронову, що там було.
Ховали в закритому [...].
Я на правах чоловіка, емоції у мене не зашкалюють, як у жінки, як у моєї мами. Внутрішні переживання є, дуже серйозні, тому що я втратив... Я залишився один. У мене є мати, бабуся, дитина, але сенс, я думаю, зрозумілий, що таке «один». Ми були брат і сестра, завжди допомагали один одному, радилися. Алла була найближче. Насті я допомагав, з Аллою ми дуже добре спілкувалися. Тепер все. Телефон - і Насті, і Алли, довелося видалити. Не тому, що ми посварилися, а тому що він не потрібен.
Їх уже немає.
З приводу правосуддя, з приводу 10 років. Так, все це, звичайно, смішно. Якісь пом'якшувальні обставини - це друге питання. Толку від цих 10 років або скільки там, як вирішить суд. Був би толк, розумієте? Мене це більше турбує.
На практиці, наприклад, Полтавця приведу. Все ж прекрасно знають: і по резонансність, і по жертвах. Ось він відсидів. Як відсидів, відсидів чи ні, це питання риторичне. Вийшов - і нічого не усвідомив по суті. Те, що він занапастив стільки життів, і вийшов, знову, як ні в чому не бувало, сів за кермо, хоча, начебто б, позбавлення прав... випив, спіймали. Тобто, він нічого не усвідомив. Може, якщо б він відсидів 20 років, він би усвідомив... чи ні.
Безкарність породжує беззаконня і свавілля. Ось це свавілля твориться в Харкові. Страшне свавілля. Розгляд я коментувати не хочу, у мене є свої висновки з цього приводу. З приводу машин, з приводу швидкості невстановленої. Це смішно! Мені смішно. Що не можуть встановити швидкість, прозвучала фраза, не було зрозуміло, хто звідки їхав, з якого боку. Я відводів не подавав..., тому що розумію, що цей процес буде ще дуже довго, затягнуть. Боляче і прикро, їздити сюди дуже неприємно і не хотілося б, але доводиться».
«Мені подзвонив слідчий Ігор Костянтинович Волков. Сказав, що родичі Зайцевої хочуть зв'язатися, допомогти, запитати, надати якусь допомогу. Так як ми вже були в кафе на поминках, було колись, було сім пропущених дзвінків від нього, і як-то ми не відповіли і все, на цьому питання затихло. Після похорону або дев'яти днів, не пам'ятаю, я повертався додому, ввечері годині о п'ятій, і біля двору стояла машина, в ній - три людини, міцних, і дівчина молода. Я постукав, запитав, ви до кого, до Алли, до сестри, до Насті? Вони перезирнулися і кивнули. Я ще здивувався, чому не заходять.
Коли зайшов у будинок, побачив матір Зайцевої Тетяну. З нею сиділа бабуся. Матері вдома не було, вона була на роботі. Наша бабуся її спочатку не впізнала, ходила, плакала, розповідала, думала, що це хтось із потерпілих. Я зайшов, Тетяна Зайцева сиділа заплакана, запитала, що вам потрібно, яку, може, допомогу треба?
Допомоги на той момент не треба було, нічого вже. Тим більше місто відшкодувало деякі витрати, 40 тисяч ми отримали. Люди допомагали. Я сказав: вже нічого не треба і [буде так], як вирішить мати. Вона хотіла попросити у матері прощення. Я сказав: її немає, вона на роботі, але я можу зателефонувати і дізнатися, чи захоче мати її бачити. Вона дійсно хотіла попросити вибачення. Я набрав мати, мати сказала, що бачити її не хоче, нічого не треба. Ми з нею поговорили пару хвилин, я сказав, що я вважаю вашу дочку винною в аварії, вона у мене взяла номер телефону, я її проводив і вона поїхала.
Через дня два-три вона подзвонила і попросила дати прізвище, ім'я, по батькові матері. Я сказав, добре, я уточню у матері, якщо вона вважатиме за потрібне, вона дасть. Мати відмовилася. Ще через два дні прийшла на телефон фотографія чека в сумі 100 тисяч гривень. Перевели без нашого попиту, знайшли прізвище, ім'я, по батькові матері, вислана сума... 100 тисяч гривень на «Нову пошту». Я матері показав, прийняли рішення. Ми нічого не отримували».
Марина Ковальова, потерпіла, пасажирка Lexus
Зліва від нас на світлофорі стояв автомобіль Геннадія Дронова... На перехресті з провулком Мечникова. Стояв приблизно в 10 метрах від розташування світлофора. Приблизно на рівні виходу з метро. Стояли ще автомобілі поруч з ним. Ми їхали, під'їжджаючи до перехрестя, нам горів миготливий зелений світлофор, який перемикався на жовтий. І потім почав рухатися автомобіль Volkswagen.
Олена почала йому сигналити. На що він не звернув уваги, ніяк не відреагував.
Олена почала гальмувати і повернула кермо трохи правіше, щоб уникнути зіткнення. У цей момент автомобіль Volkswagen не гальмував, нічого не робив, тільки набирав швидкість. Внаслідок чого вийшла ця трагедія. Страшне ДТП.
Автомобіль Volkswagen в'їхав в передню частину, в водійські двері, передню частину. Внаслідок чого наша машина перекинулася, Олена впала на мене, і вже в некерованому стані її винесло на тротуар. Після цього до моменту, як нас дістали з машини, я нічого не пам'ятаю.
Потім нас дістали з машини, забрали поліцейські, і відвезли, щоб брали аналіз на Маяковського. Поки ми чекали, до нас підходив Геннадій Дронов з фразою: «Дайте я хоч би гляну на вас, хто ви такі». Це звучало трохи глузливо, напевно.
Суддя: На Маяковського? Його теж туди привезли?
- Так, на Маяковського, його привезли трохи пізніше нас.
Після цього я лежала в лікарні. Оленина мама Тетяна надавала допомогу, так як Альона з перших хвилин була позбавлена волі, не могла надавати допомогу ні мені, ні потерпілим. Тетяна Павлівна надавала допомогу в лікуванні, неодноразово приїжджала, відвідувала мене. З боку Геннадія Дронова ніякої допомоги або ж питань за станом здоров'я не було.
Представник Ковальової Цимбалістенко: Ви сказали, що автомобіль Дронова знаходився в 10 метрах від світлофора. Поясніть, будь ласка, він знаходився в десяти метрах ближче до перехрестя?
Ближче до перехрестя.
Цимбалістенко: Ви були на місці трагедії безпосередньо, бачили весь цей жах, страшне, що сталося. Скажіть, будь ласка, безпосередньо після трагедії ви Дронова бачили?
На Маяковського.
Цимбалістенко: Він пропонував якусь допомогу, питав про ваш стан?
Ні, нічого, крім ось цієї фрази «Дайте я хоч би на вас подивлюся», нічого не було.
[...]
Суддя: О котрій годині ви з Зайцевою зустрілися?
Ми зустрілися годин в 11 дня.
Прокурор: Чи можете коротко розповісти, де ви перебували?
Ми поснідали вдень в центрі, потім поїхали до мене додому, на прохання моєї мами відвезти сестру на заняття. Потім заїхали увечері повечеряли, теж в центрі, і потім звідти поїхали до мене додому, мені потрібно було відвезти журнал, і потім ми поверталися в цей час в центр.
Прокурор: Ви удвох були або разом зі знайомими? Де ви снідали?
Коли ми їхали? Снідали і вечеряли ми в «Чилі». Снідали ми удвох, ввечері сиділи з подругами.
Зайцева цілий день, з моменту, як ви її побачили, керувала транспортним засобом?
Так.
Чи бачили ви, в тому числі, коли в кафе знаходилися, щоб Зайцева вживала якісь спиртні напої?
Ні, Олена нічого не вживала.
Чи є у вас відомості, що Зайцева вживає якісь наркотичні засоби в день ДТП?
Ні, Олена ніколи не вживала ніяких наркотичних речовин. Ні я, ні вона. Для нас це позиція - ми неприйнятні цього.
Як рухався автомобіль Зайцевої?
У лівому ряду. У лівому крайньому.
Світло фар в автомобілі працювало?
Так, фари були включені.
Громадське освітлення працювало?
Я не пам'ятаю.
Яка швидкість була у автомобіля Lexus?
Під час поїздки я періодично дивилася на спідометр, було приблизно 75-76 км/ч (сміх і здивовані коментарі в залі).
Потерпіла Фабріс: No comments! Летіли зі швидкістю 130!
Прокурор: Якщо ви бачили публікації з інтернету, де була інформація, що були гонки автомобілів. Чи можете ви сказати, були такі обставини чи ні?
Ні, не було таких обставин.
Прокурор: На яке світло світлофора на перехрестя, де відбулася подія, виїхав автомобіль Lexus під керуванням Зайцевої?
Миготливий зелений, перемикається на жовтий.
Прокурор: Чи застосовувала Зайцева гальмування перед зіткненням?
Так, вона пригальмовувала і повернула кермо праворуч.
Прокурор: Ви можете сказати, коли ви перший раз побачили автомобіль Volkswagen Touareg? Коли звернули увагу?
Ну коли ми їхали, я бачила, що там стоять машини, а безпосередньо увагу звернула, коли він вже почав їхати в нашу сторону.
Прокурор: Чи була якась візуальна перешкода, щоб побачити автомобіль Volkswаgen Touareg?
Нам? Ні, не було.
Прокурор: Тобто, як я розумію, поруч з автомобілем Volkswаgen Touareg ніяких предметів, транспортних засобів не було...
Поруч на світлофорі стояли, але перед ним ні.
А збоку, праворуч?
Зліва від Touareg стояла машина і ззаду теж стояли.
А праворуч?
Праворуч - ні.
[...]
Чи можете ви вказати швидкість автомобіля Volkswаgen Touareg?
Я не знаю, він стрімко набирав швидкість.
На якій смузі руху знаходився автомобіль Volkswаgen Touareg?
У правому крайньому ряду.
Чи пам'ятаєте ви, автомобіль Volkswаgen Touareg зупинився перед світлофорним об'єктом або за ним?
Я пам'ятаю точно, що він стояв приблизно на рівні входи або виходу з метро, а по відношенню до світлофора... Він стояв за лінією.
Який це був вихід з метро?
Біля «Градусника».
У момент, коли ви побачили автомобіль Volkswаgen Touareg і він почав рух, де в цей момент знаходився автомобіль під керуванням Зайцевої щодо кордонів перехрестя? До перехрестя, на перехресті?
Ми в'їжджали на перехрестя.
Уже перетнули лінію перехрестя?
Я не пам'ятаю, як точно, але ми в'їжджали на перехрестя. Де саме, я не можу вам сказати.
Коли ви в'їжджали на перехрестя, в цей момент, яке світло світлофора горіло?
Я не звернула уваги.
Скажіть, будь ласка, щодо направлення вашого руху - попереду вас, в попутному напрямку, збоку, інші транспортні засоби були?
Спереду ні. Поруч, по-моєму, рухався якийсь автомобіль.
Перед тим, як ви в'їжджали на перехрестя, цей транспортний засіб зупинялося перед перехрестям?
Я не знаю.
Чи відомо вам, чи приймає якісь лікарські засоби обвинувачена Зайцева? Якщо так, то в зв'язку з чим?
Так, відомо. Через травми в 2007 році, через аварію. Після цих травм у Олени дуже сильні головні болі. Вона з обережністю ставиться до лікарських препаратів і, коли у неї дуже сильні головні болі, вона п'є знеболювальні. Останнім часом їй допомагав тільки «Пенталгін».
Чи відомо вам, в цей день, коли відбулася ця подія, приймала Зайцева лікарські препарати?
У цей день ні, не приймала.
Після події, ви сказали, не пам'ятаєте, що відбувалося...
До того моменту, поки нас не дістали з машини, я не пам'ятаю.
Які тілесні ушкодження ви отримали?
Перелом кісток носа зі зміщенням, перелом лівої вилиці і тріщина хребта в шийному відділі.
Захисник Зайцевої Козир: Відносно знеболювальних засобів, під час того, як ви перебували разом, при вас Олена Зайцева приймала будь-які лікарські препарати 18 жовтня?
Ні.
Козир: Можливо, вона повідомляла вам, що вранці прийняла, перед тим, як з вами зустрілася?
Ні, не повідомляла. Ми бачилисянапередодні, за день до цього, у неї був головний біль, і вона приймала знеболювальне, а в цей день ні.
Козир: Повідомляла чи вам, що саме, які таблетки, скільки приймала? Якщо ви пам'ятаєте...
«Пенталгін».
[...]
Захисник Дронова Гепалов: В нерухомому стані ви його бачили (Volkswagen)? До того, як він почав рух.
Я бачила, як вони стоять, але я не звернула уваги, що це за автомобіль стоїть.
[...]
Коли автомобіль Volkswagen почав рух, він рухався по площі Конституції або виїхав на перехрестя?
Виїжджав на перехрестя.
А на якому він відстані стояв від перехрестя в момент початку руху?
Я не знаю, у мене окомір так особливо не розвинений.
Я чув, ви сказали, метрів 10.
Так, від лінії...
Якої?
Від світлофора... Зараз я сформулюю свою думку. У метрах 10-ти від світлофора.
Якого?
Який для нього розташований.
Їх там два.
Від далекого.
Який на перехресті Сумської та Мечникова?
Напевно, не знаю точно.
А можете охарактеризувати (положення Volkswagen) по відношенню до вулиці Сумської, на якій він відстані стояв?
Давайте я простіше скажу, як мені зручніше пояснити. Він стояв... о, Боже мій, вибачте, будь ласка... Орієнтовно, навпроти входу в метро.
Так на який же сигнал світлофора він виїхав?
Без поняття. Я не бачила.
Був спокійний режим водіння, але на рахунок того, вихляли ми чи ні, я не пам'ятаю, чесно.
[...]
Перепелиця: Ви водієві якийсь знак подавали, що там виїхав автомобіль, що це може бути небезпечно?
Ні, я ніяк не зреагувала, я боковим зором бачила, як він мчить, а Олена протягом усього часу аж до зіткнення сигналила йому.
А в який момент почали сигналити? Ви були на перехресті вже?
Вона йому почала сигналити в той момент, коли він почав рух.
А ви де знаходилися?
Заїжджали на перехрестя.
З приводу швидкості, ви сказали 70-75 км/ч, так?
75, може, трохи більше.
Ви на досудовому розслідуванні про це заявляли?
Так. [...]
Представник потерпілих Марцонь: У відповіді прокурору ви сказали, що автомобіль Дронова знаходився за лінією, за якою лінією мається на увазі? Це стоп-лінія світлофора?
Так. За стоп-лінією.
Стопова лінія світлофора?
Так. Перед нею, точніше. Там намальовано [...].
Представник Ковальової Цимбалістенко: Ви сказали, що коли подивилися на спідометр, побачили швидкість 75, приблизно, кілометрів на годину, може, з чимось... Скажіть, ви цю швидкість безпосередньо в момент зіткнення побачили або в якийсь інший момент?
Ні, це було до зіткнення, коли ми рухалися.
Цимбалістенко: Ви готові стверджувати, що саме з такою швидкістю машина рухалася в момент зіткнення? Чм, можливо, якась вона інша може бути?
У момент зіткнення я не знаю.
Представник Берченко: Скажіть, Олена була пристебнута?
Я не пам'ятаю.
Ви сказали, що ваша машина перекинулася, і «Олена впала на мене». Олена була пристебнута?
Напевно, за логікою, ні, раз впала на мене. [...]
Представник Євтєєвої: Коли ви сказали, що ви їхали зі швидкістю 75 км/год, перед цим ви сказали, що на вашій пам'яті Зайцева, перебуваючи за кермом автомобіля, ніколи не порушувала правил дорожнього руху. Ви не рахували порушенням ПДР швидкість 75 плюс?
Можна я не буду відповідати на це питання?
Звичайно, можна. А чи були ще ситуації, коли Зайцева їхала з такою швидкістю, і ви не вважали це порушенням?
Ні не було.
А куди ви їхали зі швидкістю 75 км/год? Ви можете сказати, куди ви поспішали так?
Ми нікуди не поспішали, ми їхали в центр.
[...]
Наступне засідання призначене на 12 березня. Суд планує допитати обвинувачених Олени Зайцеву і Геннадія Дронова.
Фото: cкріншоти відео «СТБ», NewsOne
Автор:
