Шкільний день вчителя в калейдоскопі життя

Заслужений вчитель України, викладач української мови та літератури Хустської гімназії, блогер Олеся Калинич знову з нами. Минулого разу ви дізналися, скільки коштує спорядити в школу... вчителя, а сьогодні вчитель уже на порозі класу...Учора святково лунав перший дзвінок, а сьогодні наші діти ще безтурботно насолоджуються відпочинком. З понеділка - почнеться все. Країна піде до школи. Уроки, домашні завдання, сміх і сльози ...і знову шукатимемо відповіді на одвічне запитання "Хто винен?"Учитель… "як много важить слово!" - писав Іван Франко... Нам, педагогам, давно пора зрозуміти: перед нами схиляють голову, нам присвячують пісні і вклоняються доземно учні, дякуючи за «розумне, добре, вічне»… під час концертів до Дня вчителя. Такі реалії ХХІ століття. І знаєте, це добре, адже справжня шана -  зовсім не вірші за сценарієм. Давно пора усвідомити: учитель виконує свою роботу - й за це йому не потрібно доземно вклонятися. Ми ж не вклоняємося, наприклад, офіціанту в ресторані, який нас добре обслужив?  Але, на відміну від вищезгаданого офіціанта, працюємо не з дорослими; "об'єкт" нашої роботи - дитина. Тому, як не банально звучить, ми й справді маємо залишати поганий настрій, переступаючи поріг школи. Хіба наші учні винні, що нам  не все вдається? Хіба нас учні примушували обирати професію?.. Для того, щоб бути хорошим учителем, потрібно не так і багато:  - досконало знати свій предмет; 
- бути завжди в доброму гуморі; 
- встигати все...Батьки. Запам'яталася фраза з  твору п'ятикласника: "Батьки - це рідні люди, які роблять зі мною домашню роботу". Так, часто батьки "допомагають" своїм дітям: пишуть за них твори, розв'язують задачі... Звичайно, потрібно допомагати дітям... Узагалі, згодом можна буде й на роботу замість них ходити... Так, ми любимо своїх дітей, жаліємо їх - і це природно. Але мусимо привчати до дисципліни, до необхідності працювати: хіба в дорослому світі  робимо лише те, що хочемо? Чи працюємо, тільки коли заманеться? Серед наших "хочу" є безліч "треба". Ще Володимир Мономах, князь київський, у своєму "Повчанні" зауважив, що батьки повинні бути прикладом для своїх дітей. Батьки. А ми так часто прагнемо вину за недоліки  виховання наших дітей перекласти на вчителів... Дітей виховуємо СПІЛЬНО.  Народити дитину - не подвиг. Подвиг виховати її справжньою Людиною. Подаруймо цей подвиг учителю?Учні. Діти - і цим усе сказано. Люди зі своїми вподобаннями, здібностями, проблемами, почуттями й гормонами. Якщо ми, дорослі, часом не можемо керувати своїми емоціями, талантами й вдало вирішити проблеми, то хіба справедливо цього вимагати від дітей? Але ми, дорослі, мусимо йти поруч, розуміти й допомагати.Реформи. Вересень, сподіваємося, ознаменується прийняттям нового Закону про освіту. Та реформи, як би вони гарно виписані не були, мають бути дієвими. Сьогодні багато говорять про те, що одинадцятикласник повинен вийти зі школи успішним лідером, уміти працювати в групах, брати на себе відповідальність, досконало володіти рідною та іноземними мовами тощо. Так в ідеалі й повинно бути – кожен педагог це усвідомлює. Натомість учитель не досконало розвиває компетентності, а «натаскує» учня на ЗНО (щоб його ім’я не звучало під час звітів)… Якщо ми, освітяни, виступаємо проти «паперотворчості», а натомість заповнюємо купи різноманітніх звітів, то яка різниця, наскільки гарно презентована реформа? Звичайно, можна сісти склавши руки й чекати дива. Ще можна перекладати з себе відповідальність на МОН, на недосконалість навчальних програм. А можна в сучасних умовах працювати совісно – учителям, батькам, учням – не скиглячи й не перекладаючи свою відповідальність на інших. Реформа повинна відбутися не в чиновницьких кабінетах, а в наших із вами головах.Чого хочеться? Дуже хочеться,  щоб учні не ненавиділи школу. Щоб батьки, втомлені після робочого дня, не дратувалися через оцінки. Щоб кожен учитель із радістю йшов на роботу. Щоб до школи йшли молоді педагоги, які люблять дітей і прагнуть вчитися. Щоб 2017-2018 навчальний рік став роком нових звершень і відкриттів. Тож із понеділка в добру путь, колеги, батьки й учні!Олеся Калинич, Хуст, Закарпаття.