Від липня 2015 року в Україні стартувала реформа децентралізації. Українські можновладці усіх рівнів третій рік анонсують благі наміри та цілі реформи місцевого самоврядування. Команда Президента України звітує про позитивні зрушення у питанні децентралізації. Проте, недолугість нормативно-правової бази, «тиск» місцевих керівників агрохолдингів та керівництва облдержадміністрації очевидно призводить до викривлень у політиці місцевого самоврядування.
18 березня 2017 року опубліковано Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України [щодо добровільного приєднання територіальних громад №4772]".
Закон спростив процедуру добровільного об’єднання територіальних громад, надав право громадам за спрощеною процедурою приєднуватися до вже створеної об’єднаної громади. За спрощеною процедурою можна приєднуватися лише до ОТГ, визнаної Урядом спроможними, за умови її утворення навколо населеного пункту, визначеного перспективним планом як адміністративний центр, а також якщо кількість населення становить не менше половини кількості населення громад, які мали в перспективі увійти до такої ОТГ. Такі пришвидшені та недостатньо опрацьовані дії ведуть до негативних наслідків для української громади.
Якою є територіальна громада тепер?
По-перше, однозначно, не добровільним об’єднанням. Реально, громада не впливає на створення ОТГ. Тим більше, громада не може вийти з ОТГ. Оскільки така процедура не прописана в законі. Тобто увійти ви можете, а вийти – зась!
«Дайош пятілєтку за два года!» Влада в Україні сумлінно виконує настанови совєтської системи, яка її виховала: примушує до створення територіальних громад за короткий термін, тиснучи на голів селищних рад. Адже закон прописує: не будете об’єднуватися – не отримаєте фінансування. (За подібною схемою свого часу комуністична партія створювала колгоспи.) Влада є неготовою до компромісів та дискусій щодо реформування місцевого самоврядування, вперто просуваючи власний план децентралізації, не розуміючи (або не бажаючи розуміти) місцевих проблем.
В Україні є райони, у яких запропоноване владою об’єднання сприймається, але абсолютна більшість людей нічого не розуміє. Простим людям не пояснюють, що конкретно принесе їм реформа. При цьому до 15 липня нові громади повинні подати заявки на фінансування в наступному році.
По-друге, територіальна громада залишається без фінансової системи для діяльності. Оскільки зміни до Податкового та Бюджетного кодексів щодо підтримки реформи не внесені і навіть не розроблені. Досі надходження до місцевих бюджетів затверджується центральною владою. Залишаються відкритим питання переоформлення комунальної власності, розпоряджання аграрними землями за межами населених пунктів, тощо. Отже, «самоврядування» територіальної громади залишається ілюзорним.
Усі грошові потоки, які надходять до місцевих органів самоврядування (а на місцевому існує аж три гілки влади: ОТГ, районна або обласна рада, районна або обласна держадміністрація), чітко розподіляються, за відомими корупційними схемами, між можновлажцями та власниками агрохолдингів. По суті, нічого не змінилося, ба більше, з’явився ще один «упир української громади» – владна структура ОТГ, яка складається, в більшості, з колишніх регіоналів та комуністів.
По-третє, новостворені територіальні громади не надають якісні та доступні адміністративні послуги, обіцяні в законі. Людина похилого віку змушена їхати 30 кілометрів за довідкою на автобусі, який ходить двічі на тиждень. До того ж, залишається сумнівною оперативність в оформленні довідок або внесення змін у документи фізичних та юридичних осіб.
Прихильники теперішньої децентралізації часто посилаються на досвід Польщі. Але там п’ять років готувалися: зробили нормально працюючі електронні сервіси, якісні дороги, щоб можна було швидко дістатися до центрів, а вже після того об’єднали громади.
Якою українська територіальна громада має бути?
Українська громада повинна мати достатні правові та політичні важелі для контролю за місцевою владою. Без цього неможливе вирішення будь-якого питання децентралізації.
Важливо прописати усі життєво важливі питання місцевого самоврядування у положеннях об’єднаних територіальних громад. Українські громади повинні мати достатній правовий та політичний статус для прийняття рішень у своїй діяльності. Зокрема, у питанні розподілу землі, яка тепер роздається наліво-направо за хабарі. Коли територіальна громада насправді буде суб’єктом політико-правових відносин, обере гідного голову й здобуде власні права тоді ми будемо мати справжнє місцеве самоврядування.
Про це йдеться у Програмі «Національного корпусу»: 4.5.1. Держава втілює практику широкого прямого народовладдя у територіальних громадах. Референдуми, плебісцити, загальні збори гарантуються Законом на всій території Держави. При цьому локальні референдуми вирішують лише проблеми на рівні громади і не можуть суперечити загальнонаціональним інтересам. Запроваджується механізм ветування громадою рішень органів місцевого самоврядування.
Ірина Боднар-Коваленко
azov.press
