Немає, мабуть, українця, який не чув, а то й сам не співав веселу пісню:
Від Києва до Лубен
Насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!..
Від Києва до Прилуки
Та й побила закаблуки –
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!..
А що ж воно за місто таке – Прилуки? Якщо навіть зовсім нічого про нього не знати, то можна пофантазувати і уявити собі, що стоїть воно поруч з річкою, яка, вигинаючись, плескається неподалік. Бо інакше – чому тоді Прилуки? Лука – то ж вигин річки.
Але подивимось у історію. А вона…
Роки й віки тасують життя, як карти. Піднімаються одні, стають менш вагомими інші міста. Але історична їх цінність не тільки не падає, а зростає з кожним роком – свідки століть…
Прилуки бачили у свій історії стільки, що важко навіть уявити. Згадується місто в письмових пам’ятках вперше у 1085 році – сам Володимир Мономах написав про нього у своєму знаменитому «Повченні» дітям, де розповів, як зі своєю дружиною, уникаючи непотрібного бою з половцями, зустрів на шляху укріплення. І зайшли воїни Мономаха у Прилук-город – кам’яну фортецю – прямо в день Різдва Богородиці. 8 вересня. Ось цей день і прийнято вважати першою письмовою згадкою про Прилуки. Але ж, ми бачимо, що існувала фортеця, а це означає, що стояло місто вже декілька десятиліть, а то й століть.
Археологи взагалі стверджують, що заселилися береги Удаю – так називається річка, до чиєї луки притулилося місто, ще задовго на нашої ери – тут безперервно знаходять підтвердження присутності різних культур. Але справжній розвиток почався саме з Володимира Мономаха, який розумів, наскільки на зручному місці стоїть цей форт.
Доля судилася Прилукам трагічна. Вже значне, на кінець 11 століття місто, за декілька десятиліть воно було повністю знищене половцями, потім згинуло в міжусобних війнах, і знову відновлено – як Фенікс с з попелу. Але потім, на багато років, які вилилися в століття, відійшло спочатку до князівства Литовського, а потім – до Польської унії. І лише з кінця 18 століття стало повітовим містом спочатку Чернігівського намісництва, а потім Полтавської губернії. З 1932 року – знову у Чернігівській, тепер уже області.
Але перебування у західних володіннях, хоч мало нелегкі наслідки підконтрольної території, принесло свої зиски, бо розвивалося у відповідності з європейськими законами. Тому так багато збереглося того, що ми називаємо Європою. Але ще й досі прямо у місті знаходять сліди тієї давньої фортеці, яка колись стояла тут, або просто сліди битв. Зокрема, при будівельних роботах на початку 90-х на одній з центральних вулиць знайшли поховання, з труною і вбитим козаком у ній: у скроні черепа зі знайденої труни був отвір від кулі. Невідомий козак з 18-го століття знайшов своє останнє упокоїння – через віки і війни…
Жителі Прилук люблять своє місто. Воно хоч і не дуже велике, але ж і не крихітне – майже 60 тисяч населення. Чудові зелені простори роблять його привабливим для мандрівників, а історичні пам’ятники подобаються гостям, які цікавляться Полтавщиною. А архітектурні пам’ятники, які поєднують будови давнього західного малюнку – ампір, барокко і українські мотиви, а також «сталінський ампір» середини 20-сторіччя, роблять стару частину міста просто неповторною.
Дуже цікава і історія людей міста: імена тих, хто пов'язаний з Прилуками, відомі не тільки і Україні, але в усьому світі. Ну а підприємства Прилук так само відомі, а найбільше, звичайно ж, тютюнова фабрика «Прилуки».
Для того, щоб подивитися на місто інакше, треба бути його гостем – для місцевих жителів всі ці принади – звичайнісінькі, вони серед них живуть. Для них найголовніше, щоб місто мало вдосталь робочих місць, було чистим, веселим і приємним для життя. А поїхати звідси можна куди завгодно, недарма ж ще у часи Володимира Мономаха вибирали засновники це місце на перехресті всіх шляхів.
Олександрина Кругленко, InfoKavaНекомерційний проект.Фото з сайту Прилуцької міської ради.
