І знову Закарпаттям. Тут можна їздити нескінченно - кожне село має свою родзинку і відрізняється від інших. Хтось - вище всіх у горах, у когось - найдовша вулиця - одна - уздовж річки, комусь дісталося аж три річки, і кожна може претендувати на звання найкрасивішої річки Закарпаття...
А я сьогодні про Нижнє Селище - є таке велике гарне село в 15 кілометрах від Хуста.
Тут взагалі всі села з таким родоводом, що здивуєшся. Згадка в 12-13 столітті в письмових джерелах - не рідкість, а норма. Традиції, що зберігаються споконвіку і які дожили до наших днів, - теж є таке. Ну і, звичайно ж, любов до свого села, яка проявляється в тому, що за ним стежать, прибирають, радіють, коли відбувається щось нове і цікаве. І, головне, - залишаються в ньому жити.
У селах Закарпаття багато молоді і дітей. Хтось їде, підростаючи, але багато хто залишається після закінчення школи вдома, і це не дивно: красиві місця, чисте повітря. Якби була робота - нормальна, добре оплачувана, тут би ніколи не було демографічних проблем.
Нижньому Селищу вже виповнилося понад 560 років. Але насправді краєзнавці вважають, що люди тут живуть років 900, просто називалося село по-іншому. Та й як цьому не бути: тут в усі часи були різні влади, різні уклади.
У будинку одних моїх знайомих знайшлися старі документи. Так ось, господар будинку, 1906 року народження, встиг послужити в... чотирьох арміях! У чеській, австро-угорській, угорській, і радянській! І нічого дивного в цьому немає: споконвіку ці місця переходили з рук в руки.
Тому і звикли люди сподіватися тільки на себе, а не на владу - хто знає, що буде завтра?
До незалежної України тут, природно, була радянська влада. Але - з 1947 року! Це означає, що вона проіснувала всього 44 роки. Колгосп тут був сильний - вирощували картоплю на насіння, яку продавали по всій країні.
Зараз в селі важко з роботою, як і у всіх сільських районах України. Але народ тут зосереджений і серйозний: хтось із сім'ї, як правило, їде на заробітки (не тільки чоловіки, але, буває, і жінки), а ті, що залишилися, підтримують господарство. А воно зазвичай велике: тримають в селі і корів, і свиней, не кажучи вже про більш дрібну живність. Роботи багато: розпаювання земель принесло наділи, які тут, як правило, використовують як поля для трави - зимового корму для тварин. А ще город, присадибна ділянка, які утримуються в абсолютній більшості випадків в ідеальному порядку.
У селі багато квітів - коли йдеш по вулиці, по обидва боки дороги паркани прикрашені справжніми букетами з квітів. Втім, паркани люблять не всі: іноді це просто щільно висаджений чагарник, який і виконує роль паркану. Відгороджуватися величезними стінами в селі не прийнято, хоча такі приклади, звичайно ж, є.
Нижнє Селище розкинулося, на відміну від багатьох сіл Закарпаття, в долині, через яку протікає річка Хустець. Втім, її тут називають просто: потік, а струмки, що впадають в неї, - потічки. Долина так вдало лягла між гір, що здається, що хтось склав руки жменею і поклав туди село. Воно закрите горами від холоду - тут є свій мікроклімат, який дуже покращує загальний температурний режим взимку.
Гора Менчул, яку добре видно з села (їх, до речі, дві в Україні), приховує за собою вже Івано-Франківську область і виконує роль передвісника. Якщо «Менчул шапку зняв» (розтанув сніг на вершині), значить, настала весна. І навпаки: надів Менчул шапку (засипало вершину снігом) - зима прийшла, і вже надовго...
У селі будують досить багато будинків. Дуже часто - для себе і власними ж руками. Майстрів-будівельників в селі багато, недарма вони працюють за кордоном. Але для себе вважають за краще будувати з максимальною економією - своїми руками. Можна спостерігати, як господар новобудови приїжджає туди в будь-який вільний день і сам кладе цегляну кладку, потім штукатурить, робить всі необхідні роботи. Хіба що найскладніше - за допомогою друзів: дах накриває, вікна вставляє... Таке будівництво може тривати кілька років, але мені відомо багато людей в селі, які побудували свої будинки від першого до останнього цвяха - своїми руками.
Будинки тут будують добротні, просторі, з великими, як і всюди в Закарпатті, вікнами. Вони виглядають дуже заможно. Там є всі комунікації, підведено газ - всі «міські» зручності. Правда, подорожчання газу призвело до того, що знову почали топити дровами, і тому йде порубка лісу, яка проріджує і без того змучені карпатські ліси.
Нижнє Селище - цивілізоване і розвинене село. Тут є в школі прекрасний музей, експонатам якого можуть позаздрити і «справжні», а не шкільні музеї - є предмети старовини, давні автентичні речі. Саме з Нижнього Селища - один з кращих фольклорних колективів Закарпаття - «Гудаки», визнаний ще в 2010 році кращим колективом подібного роду в Європі. Весілля, фестивалі, великі події - без музикантів і їх запальної народної музики не обійтися ніяк.
Є в селі своя пекарня, природно, приватна. Хліб під назвою «Селиський» знають всі навколишні села та районні центри поблизу. Його печуть за старими рецептами, і є навіть і на дровах. Та й буханець такий... важкий - приємно взяти в руки і вдихнути чудовий запах батьківщини - запах хліба.
В Селищі (назву так часто скорочують тут місцеві) є ще дві пам'ятки: в сироварні, яка заснована зукраїненим французом, роблять чудовий сир за швейцарською технологією, який відомий по всій Україні, і не тільки. Я не буду зупинятися на цьому, тому що збираюся там побувати і розповісти про сир детально. А зараз можу сказати тільки одне: куштувала, дуже смачно.
Туристичні групи заїжджають в ресторанний комплекс «Колиба опришків» - місце відпочинку, яке надає Нижньому Селищу певний шарм, тому що такий заклад прикрасить будь-який населений пункт, не тільки село. А фестивалі, які влітку проходять в селі, привертають безліч народу.
У селі живуть понад 3000 жителів, тому тут велика школа і такий же дитячий садочок. У села, безумовно, є майбутнє.
Мені здається, що будь в Україні все села подібні Нижньому Селищу, село б вижило в цілому. Тому що життя тут хоч і важке, але вдячне. Людяне. Це основа життя - село.
© Олександрина Кругленко, InfoKava,
фото автора
