Але цивілізованим країнам ніщо не заважає приймати і зберігати в загальній скарбниці інші мови, не утискаючи їх, але маючи державною ту, яка є основною для цієї країни.
Рідна мова дає можливість виховувати дітей в особливій національній ідентичності, властивій тій чи іншій національності, зберігає зв'язок між минулим і сьогоденням і прокладає шляхи в майбутнє, а інші мови розширюють горизонти і дають можливість познайомитися із навколишнім світом.
Поглинанню національних мов сприяють імперії. Вони нівелюють національності і позбавляють людей можливості навчати дітей рідною мовою, використовувати її на службі, а не тільки в побуті, розвивати і робити мову престижною.
Так сталося з українською мовою. Народжена в Київській Русі, вона була мовою переговорів з європейськими країнами, мовою богослужінь, але нагло зупинена Московією. І не тому, що немилозвучна або невідповідна для вживання. Влада розуміла, що присутність рідної мови в приєднаній частині імперії - це заявка на державність. Рано чи пізно з'явилися б люди (і вони з'явилися!), які нагадали б українцям про те, що вони втратили, тому необхідно було викорінити українську мову повністю.
Дослідники підрахували (і це було зроблено задовго до неоголошеної війни, розв'язаної Росією проти України), що в цілому заборон української мови було 134! Починаючи від самої першої - в 1622 році, коли було спалено книги українського друку, незважаючи на те, що вони були церковні. Я не буду перераховувати всі ці заборони, вони є на багатьох сайтах, але факт в тому, що це існувало завжди, аж до самих останніх днів СРСР. Істеричні вибрики російських антиукраїністів, які стверджують, що «української мови немає», а значить, немає і держави Україна, говорять якраз про зворотне: якщо немає, то навіщо було забороняти? Всі ці речі документальні, збереглися в архівах, але світ вже майже чотири століття намагаються переконати, що «української мови ніколи не було».
А ось спроби відновити українську мову значно боязкіші в порівнянні з її знищенням. У тридцятих роках минулого століття таку спробу зробив тодішній нарком освіти Микола Скрипник. Українізація, а правильніше сказати, повернення української мови українцям, пішла настільки успішно, що миттєво налякала Росію. Все було згорнуто, а Скрипник покінчив життя самогубством. Сам або допомогли - невідомо...
Проте, носіїв української мови в СРСР було багато, і їх завжди намагалися нейтралізувати. А найкращий спосіб - звести мову до рівня немодної, необов'язкової, сільської, що і було зроблено. У 70-х роках минулого століття зі старших класів шкіл зникло викладання мови - школярі не писали диктантів, не вчили правила. Вважалося, що їм вистачить того, що вивчили до 8 класу. Програма з літератури була підчищена і стиснута донезмоги: тільки строго вивірені ідеологічно твори. Зникла мова і з технікумів. В результаті, укупі з досить слабким рівнем викладання, українська мова та література залишалася в пріоритеті тільки в окремих областях, звідки вона піти не могла аж ніяк. Решта перетворювалися в мовний придаток Росії. Чим це закінчилося - ми знаємо і відчуваємо вже четвертий рік.
Завжди дуже дивно виглядає відмова жителів України вивчати українську, яким би не був мотив. Втім, і мотивів-то у «небажаючих» небагато. Вони прозорі: або це нащадки тих, кого різного часу переселили в Україну з Росії, розбавляючи і асимілюючи українську націю і, по суті, це чужі для України люди, або це вже зросійщені українці, які під впливом багатовікової пропаганди, ввібрали в себе уявлення про українську мову як про вторинну і непотрібну в самій Україні. І тим, і іншим потрібно сказати рішуче «ні» в їх претензії на двомовність. Її і так досить, і агресивне спекулятивне бажання «захистити російську мову», в тому числі, стало причиною, яка розв'язала війну Росії проти України.
В Україні безліч різних національностей, і кожна має право претендувати на те, щоб її мову поважали, незалежно, скільки в процентному відношенні проживає тут носіїв тієї чи іншої мови. Але об'єднувати всіх повинна саме державна мова - українська. А не та, яка зробила частину українців справжніми манкуртами, що забули своє коріння.
Уже спалахують то тут, то там вогнища передвиборчої кампанії, і починає мусуватися безпрограшне мовне питання. У нас і так нелегкий час, тому якщо зустрінеться такий кандидат з його пропозицією «захистити» або «дотримати права» мови агресора, - треба пам'ятати: ці люди розхитують суспільство.
©Ваш Оглядач, InfoKava.
