Травневі свята давно перестали бути святковими. Ні добровільно-примусових демонстрацій, куди люди знехотя збиралися, але, прийшовши, вже і повертатися додому не хотіли: гарна погода і буфет поблизу зазвичай робили свою справу. Дехто просто вважав 1 травня часом для гарного «шашликового» дня і влаштовував маївки. І гасло «Мир! Праця! Май! »здавалося нормальним і прийнятним - квітучий день навколо!
Насправді травневі свята спочатку ніякими святами були, а були днями боротьби за восьмигодинний робочий день, і днями досить кривавими - 1 травня 1886 року в Чикаго виступили анархісти США і Канади, і все закінчилося сумно. Ходу розігнали, а 4 травня в демонстрації подібного роду були вбиті 6 демонстрантів, що викликало ще більший сплеск протестів. У хід пішли бомби: загинули 8 поліцейських і, як вказують історичні джерела, були десятки поранених і навіть убитих з боку демонстрантів. Так що, День солідарності трудящих зароджувався зовсім не як весела маївка, а як день пам'яті.
Оскільки в наступні роки мало хто замислювався про витоки, народ радісно став танцювати на кістках.
У 1933 році гітлерівська Німеччина назвала цей день Днем весни і праці.
Перше травня донині відзначають дуже багато країн світу, вважається, що в 88, але в кожній країні він має свій відтінок. У Фінляндії це карнавал студентів, в Казахстані - День єдності, в Італії водять хороводи навколо Майського дерева, а в Чехії взагалі оголосили цей день Днем любові.
І тільки на пострадянському просторі 1 травня продовжують політизувати і перетворювати в інструмент маніпулювання масами. Причому, наприклад, у нас управляється цей процес не з України.
Як пройшли травневі дні в Україні? На тлі того, що відбувається, можна було очікувати багато чого: провокаторів і організаторів провокацій виявилося більш ніж достатньо. Щоб зробити потрібну картинку, політінформатори Росії готові були на все. На щастя, масштабних порушень не було, хоча виникали і сутички. Кілька можливих провокаторів були просто не допущені в Україну.
Але Нацполіція вважає, що 19 тисяч людей, які вийшли на демонстрації в 18 областях України, не викликали серйознї протидії і не створили загрозу для громадського порядку - ні вони, ні ті, хто їм протистояв. Масштаб, як бачимо, для багатомільйонної України невеликий. Хоча насправді святкуюючих було значно більше. Просто люди відзначили теплий травневий день так, як належить: відпочинком на природі, в колі сім'ї, друзів і близьких або просто працюючи на ділянці - зараз саме час садити городи. Це, до речі, найкращі варіанти.
Не було серйозних протистоянь і в Одесі, де 2 травня відзначався день пам'яті загиблих. Незважаючи на спроби «мінування» та інших провокацій і затримання 14 осіб, які здалися підозрілими з точки зору Нацполіціі. В принципі, поминальний день пройшов досить спокійно, хоча і насторожено. Такої напруженості, як в минулі роки, було явно менше - охочих спекулювати на людському горі в Одесі виявилося небагато, і ті, переважно, ангажовані ззовні. Але вони залишилися розчаровані: заворушень не було.
Не все ще добре в нашому домі. Один одному поки ще навіть всередині країни не прощають все і всі. Суспільству далеко до національної згоди. Хоча і громадянської війни в Україні, як в цьому намагаються переконати своїх співвітчизників російські пропагандисти, немає. Є просто нав'язана війна, агресія і окупація, яка розтліває душі і перетворює зовні пристойних людей в зрадників. Тому, коли говорять, що треба «зрозуміти і пробачити» тих, хто привів в нашу країну агресора, окупанта і загарбника і впустити їх на їх же умовах в Україні, - не вийде. У них кров не тільки на руках - у душах.
Зовсім поруч - 9 травня. Цілком обг'рунтовано в нашій країні, як і в інших країнах світу, воно стало Днем пам'яті: загиблих на війні солдатів, убитих мирних жителів, померлих в тилу від голоду і війни. Тих, хто воював, в усьому світі залишилися одиниці. А ті, хто дожив до Перемоги, пішли від ран, через хворобу та з природних причин - їх всіх теж треба пам'ятати. Друга світова забрала мільйони і мільйони життів українців. Пам'ятати, але не робити з цього фарс і знущання над мертвими. Що таке війна, добре знають ті, хто страждає через неї, а не розмахує типовими плакатами на мітингах.
© Ваш Оглядач, InfoKava.
Фото
The Kiev Times
