Він помер буквально днями, 28 квітня, на 92 році життя. І хоч вік поважний, і життя за плечима величезне, все одно не віриться. Тому що в пам'яті тих, хто його знав, читав його книги і вірші, або хоча б бачив фотографії, - красивий темночубий юнак з чудовими сумними очима...
Іон Деген. Його короткі військові вірші врізаються в душу відразу і назавжди - їх не треба вчити, вони самі собою запам'ятовуються. А найвідоміший - ось:
Мой товарищ, в смертельной агонии
Не зови понапрасну друзей.
Дай-ка лучше согрею ладони я
Над дымящейся кровью твоей.
Ты не плачь, не стони, ты не маленький,
Ты не ранен, ты просто убит.
Дай на память сниму с тебя валенки.
Нам ещё наступать предстоит.
1944 г.
І відразу всі стали про нього писати. Особливо зачепив рядок в російській версії Вікіпедії, де Дегена назвали «російським, радянським і ізраїльським поетом». І якось незатишно стало: і тут стягнули, привласнили чужу славу, бо російським уродженець українського Могилева-Подільського Деген аж ніяк не міг бути, а назвати єврейським поетом у укладачів язик не повернувся - ось і з'явилося нейтральне «ізраїльський» ...
Тим часом, про Дегена писали завжди - багато і з подивом. Він був гідний цього подиву і захоплення, починаючи з того самого дня, коли шістнадцятирічним школяремпопав на фронт, став танкістом і двічі був представлений до звання Героя, яке так і не отримав...
Давайте ж згадаємо, разом з тими, хто його цінував, любив і про нього розповідав, деякі епізоди життя цієї дивовижної людини - юного танкіста-аса, який після війни вивчився на лікаря, та якого! Іон Деген став одним з кращих, і не тільки в Україні, ортопедом-травматологом, доктором медичних наук, професором...
Кілька фактів з життя Іона Дегена.
Був людиною з твердим і вільнолюбним характером.
Він увійшов до переліку 100 найбільш видатних танкістів Другої світової війни, зайнявши 41-й рядок цього незвичайного рейтингу. Будучи командиром танка середнього класу, знищував важкі танки - «Пантери» і «Тигри». Всього екіпаж Дегена знищив 12 німецьких танків і 4 самохідні гармати.
Після війни закінчив Чернівецький медінститут, працював лікарем-травматологом і ортопедом, багато оперував, хоча змушений був не використовувати великий палець правої руки, тому що не міг фізично, через поранення. Дегеном розроблена унікальна методика хірургії, написані понад 90 наукових статей. У 1959 році він вперше провів оперативне приживлення відірваного передпліччя.
Під час перельотів на літаках у Дегена завжди були невеликі затримки при проходженні контролю: він «дзвенів». Потім з'ясовувалося, що дзвенять осколки, які залишилися в тілі - Деген був чотири рази поранений, і з виявлених двох десятків осколків витягти вдалося не всі - небезпечно ...
У 1977 році Деген з сім'єю поїхав в Ізраїль. Це була так звана «перша хвиля» - до виїжджаючих ставилися вороже і з ненавистю. Їх називали зрадниками і розривали з ними зв'язки. Але з Дегеном - таємно! - приходили прощатися люди, яким він врятував життя, дав радість руху, повернув свободу бути здоровим. В Ізраїлі теж працював лікарем.
Ізраїль став для Дегена країною, де він знайшов спокій. Він вважав, що живе в єдиній, вільній від фашизму країні. І там він став віруючою людиною. Колишній переконаний комуніст, він, нарешті, зрозумів, що всі ці «ізми» - тільки маніпуляція свідомістю. Але від минулого свого не відрікався ніколи.
Відомий як поет і письменник. Вірші почав писати ще в шкільні роки і, особливо, на фронті. Автор книг «З дому рабства», «Портрети вчителів», «Іммануїл Великовський», «Голограми», «Війна ніколи не закінчується» та інших.
В Ізраїлі був написаний один з головних віршів останніх років життя - «Молитва».
За все, Господь, благодарю,
За радости и за страдания,
За точно по календарю
Цветение и увядание.
За то, что выжил на войне
Во всех кругах, в горниле ада,
Где возвращалась жизнь ко мне
Тропинкой, а не автострадой.
За то, что в сталинской ночи
Я уцелел, Тобой хранимый.
За то, что Ты меня вручил
Единственной незаменимой.
За продолжение меня –
За внучек славных и за внука.
За то, что в ярком свете дня
Еще светлей Твоя наука.
За прикасание к струне,
Звенящей искренне и чисто.
За то, что я живу в стране,
Единственной, где нет фашистов.
За то, что всюду в час любой
Вокруг меня родные лица.
За то, что говорю с Тобой
Я, не наученный молиться.
За звонкий золотой закат,
За день, что не напрасно прожит.
За радость бытия
Стократ
Спасибо, мой великий Боже».
Він був чудовим військовим поетом. Його вірші - як щоденники, в яких правда війни. А вона не була красивою - та правда. Тому його недолюблювали в Спілці письменників і не любили слухати його вірші. І тільки фронтовик Сергій Орлов його розумів, тому що відчував те ж саме.
Найулюбленішим віршем Іона Дегена був зовсім не той, який цитують зараз всюди, і я ось теж, а ось цй - маленький і простий:
Воздух вздрогнул.
Выстрел.
Дым.
На старых деревьях
обрублены сучья.
А я еще жив.
А я невредим.
Случай?
На війні він завжди дивувався тому, що ще живий. Мабуть, йому на роду було написано залишитися жити, щоб потім врятувати тисячі людей, написати свої вірші і книги і прожити щасливе життя щасливої сімейної людини.
І він це зробив.
Олександрина Кругленко, InfoKava
