Минулого разу ми з вами побували в чудовому закарпатському селі Колочава, а в цей раз перенесемося у південно-східну частину України - в Приазов'я.
Той, хто коли-небудь бував в Приазов'ї, знає, що це прекрасний, дивовижний край. Може, не настільки яскравий, як більш південні місця, але, без сумніву, він має тиху чарівність, яка змушує ще і ще раз повертатися сюди.
Ці місця, що починаються в 10 кілометрах за Маріуполем: Мелекіно, Ялту, Урзуф - називають "золотим намистом Приазов'я". І дійсно, прибережні села розташувалися на узбережжі, як намисто: дрібний пісок, тепле море - все налаштовує на те, щоб тут були найчудовіші місця для відпочинку.
Хоча вони закриті від війни спиною Маріуполя, її тяжке дихання дістає в ці місця. Але все одно це місця відпочинку, якими їм завжди бути в тому майбутньому, яке настане, коли війна покине Україну.
Урзуф - невелике село на узбережжі. З високого берега (а берега тут обривисті і круті) видна Запорізька область: між нею і Урзуфом всього кілька кілометрів і крихітне село Бабах-Тарама, в перекладі з грецької назва якого означає Бабакова балка.
Урзуф - місце компактного проживання греків-румеїв (як відомо, в Донецькій області живуть греки-румеї, які розмовляють на новогрецьких діалектах, і греки-уруми, які розмовляють тюркською говіркою). Українців і росіян тут небагато, а спочатку тут жили виключно греки, яких викинула з рідних земель Катерина Друга, і ретельно асимілювала, перетворюючи в росіян, радянська влада.
Історія Урзуфу, як і всіх грецьких поселень в Донбасі, досить проста і трагічна. У 1780 році цариця Катерина одним розчерком пера позбавила тисячі греків благословенних кримських рідних місць і відправила на необроблені землі Приазов'я. Тут були - в тих місцях, що тоді носили назву Дике поле, - козацькі зимівники і сторожі, звідки запорізькі козаки стежили за межами. Але їх було не так багато, а постійних поселень і того менше.
Греков, по суті, депортували з Криму. Таке слово тоді не вживалося, але як інакше назвати примусове переселення, коли люди поїхали в чому були, не захопивши ні свого господарства, нічого з нажитого? З тридцяти тисяч прибулих, які йшли з Криму в Приазов'я два роки, близько тисячі вигнанців з кримських Гурзуфа, Маджаря і Кизилташа (Краснокам'янки) осіли в місцевості, яку назвали співзвучно рідних місць - Урзуф.
Працьовиті греки перетворили пустелю узбережжя в затишні веселі села. Тепер уже й не повіриш, що тут не росло жодного дерева - все посаджено людиною. А зараз тут абрикоси, яблуні, акації, вишні, каштани...
Але подякували їм дивним чином. А саме - позбавивши права на рідну мову. Бо в місцях компактного поселення греків тільки після розвалу СРСР з'явилися грецькі школи, хоча теж неофіційні. А кількома десятиліттями раніше навіть національність «грек» люди намагалися не ставити в паспорт дітям - це могло перешкодити кар'єрі.
Проте, маленький Урзуф зумів зберегти грецьку мову, хоча нею користувалися виключно в побуті. Відомості, що на 2001 рік понад 90% жителів під час перепису населення рідною назвали російську, це, скоріше, результат обережності і політики асиміляції, яка проводилася жорстко і безцеремонно, як і у випадку з українською мовою. Збереглися традиції - грецькі релігійні та світські свята свято відзначаються в селі, і один з найулюбленіших - Панаїр, особливе сільське або сімейне свято А зараз всі готуються до Сирного тижня, по-нашому - Масниці. Гречанки - взагалі прекрасні кулінарки і майстрині.
Село Урзуф - невелике, але симпатичне. Його дуже прикрашає Свято-Михайлівський храм, у повному розумінні слова врятований місцевим жителем Спиридоном Івановичем Кудокоцевим: він практично сам-один боровся багато років за те, щоб напівзруйнований храм 19-го століття знову передали громаді і відновили. Домігся! І прекрасний храм в центрі села - це справжня пам'ять про нього. До речі, саме він - учитель історії, краєзнавець наполіг в 1989 році, щоб селу повернули історичну назву - Урзуф. А то ж з 1946 по 1989 рік село носило безлике найменування Приморське - як сотні подібних в країні...
Азовське море - дивовижне, незважаючи на те, що йому постійно дорікають в тому, що воно неглибоке, брудне і взагалі не таке ефектне, як інші, більш «престижні» моря. При цьому якось забувається, що брудним і позбавленим риби його зробила людина. Тим часом, у воді Азовського моря налічується 92 елемента таблиці Менделєєва, більшість з яких дуже цінні для здоров'я людини.
А вже для дітей Азовське море - не просто знахідка, а велике щастя. Саме тим, що неглибоке, і вода його цілюща. Скільки дітлахів вилікувалося тут - Азовське море лікує шкірні хвороби, алергії, простуду! Прогріта сонцем вода (а сонце тут щедре і гаряче), такий же пісок - сезон-два, і забуті всілякі дитячі хвороби. Та й дорослі теж - артрити, артрози і радикуліти.
І Урзуф якраз дуже цікава місцевість для відпочинку - його завжди любили сім'ї з дітьми. Тут і море чистіше, ніж на підступах до Маріуполя, і відкрите воно, а не бухта, хоча Білосарайська та Бердянська коса оберігають від вітрів. Тому в усі роки це був улюблений куточок тих, хто не особливо любить галасливий відпочинок і не має в своєму розпорядженні великих коштів, хоча і молодь в повній мірі оцінила цей недорогий курорт.
До речі, Урзуф облюбували не тільки відпочиваючі. Тут було безліч престижних пансіонатів, які згодом забрали в свої руки президент-втікач Янукович з сином Олександром та їх наближені. Вся так звана «перша лінія» належала «кращим людям». Треба думати, вони прекрасно бачили перспективу Урзуфу, якщо зробили його своєю літньою резиденцією.
А вона у нього є. Якщо взятися за ці місця всерйоз, то «золоте намисто Приазов'я» може виявитися золотим в повному сенсі: тут можуть вирости чудові курорти. Навіть зараз, при вельми скромній інфраструктурі і доглянутості пляжів, в сезон з 3 тисяч жителів Урзуф виростає до 30 тисяч. І навіть військові дії, які проходять не так вже й далеко, не зупинили тих, хто ризикнув приїхати в минулому році.
Урзуф - необроблена коштовність Приазов'я, курортний потенціал України. Про це треба пам'ятати і розвивати його - як тільки позбудемося біди в нашій країні. Програма розвитку узбережжя була давно складена і підписана в Донецькій області і навіть потихеньку втілювалася в життя, але, на жаль, повільно, і була перервана війною.
Олександрина Кругленко, InfoKava.
Фото: Олександрина Кругленко, Ірина Шевченко
