Великий Мішель де Монтень сказав одного разу: "Ніхто не убезпечений від можливості сказати дурницю. Біда, коли її висловлюють обдумано". Не знаю, чи читав Монтеня нардеп Олексій Гончаренко. Якщо читав – тим гірше для нього. Значить, винесений мислячою частиною суспільства діагноз "ідіотизм" – не тільки виправданий, але і завірений класиком. Щоправда, українцям від цього не легше. Тому що проблеми, спровоковані "обдуманою дурістю" Гончаренка, доведеться розгрібати всім нам.
Колумніст видання "ГОРДОН" Євген Кузьменко розмірковує, чому написавшему на уламку Берлінської стіни біля будівлі посольства Німеччини в Україні слово "Nein" (немає) нардепа від БПП Олексія Гончаренка замість тріумфу спіткав "жорстокий облом", і як це позначиться на українсько-німецьких відносинах вчинок парламентарія.
От їй-богу, дивишся на цього Льошу – і задаєшся питанням: про що думала ця голова, коли вирішила сказати "Nein" здоровому глузду?
Ні, ну я все розумію: дуже хочеться в вузьке коло обранців президента, ближче до Кононенка, Березенка, Грановського. А то засидівся у другій лізі української політики. Начебто і в телеефірах світиться, і господарів змінив – а все ж нема щастя. Їй-богу, при колишньому режимі було простіше...
Але навіть при цьому кар'єрному свербінні в голові Олексія повинен був провернутися необхідний мінімум питань. Адже будь-який шахіст, роблячи хід, продумує різні варіанти. Були такі в ситуації з німецьким послом? Звичайно, були! Депутат українського парламенту, заступник глави президентської фракції Гончаренко міг би:
а) Підшукати адекватну і точну аналогію в багатій і небезгрешной історії Німеччини. Таку аналогію, почувши яку опоненти сором'язливо відводять очі і спішно переводять розмову на іншу тему.
б) Ініціювати круглий стіл за участю послів зарубіжних держав – зі всебічним аналізом, предметною дискусією і – бінго! – широким висвітленням у ЗМІ. Вийшло б цілком ефективно і дуже по-європейськи.
в) Продемонструвати в прямому ефірі фото і відео причетність Росії до військових злочинів на Донбасі – і ввічливо, але твердо, задати питання: пане посол, подумайте самі, як нам реагувати на вашу пропозицію?
г) Просто написати зважений пост на своїй сторінці в Facebook.
І це тільки кілька з наявних можливостей. Мосьє Гончаренко вибрав найпростіший і, на його погляд, безпрограшний варіант: засвітитися з яскравою наочною акцією в телик – і, набравши популярність, патріотичним метеором увірватися в дорадче коло президента Порошенко!
І збагнув депутата жорстокий облом. Замість тріумфу – вирячені очі дипломатів, глузування колег, хвиля злого сміху в соціальних мережах. А вже що сказав Гончаренко його Верховний Патрон, і який відсоток сказаного становила нецензурна мова – можна лише припускати.
"2017 рік в Європі, так і в США обіцяє нам мало приємного, – розповідав, у приватній бесіді, один з небагатьох українських політиків, які володіють великим багажем зовнішньополітичних зв'язків та контактів. – У Штатах до влади вже прийшов Трамп, у Франції основні кандидати на президентський пост також не помічені в особливій антипатії до Путіна. І далі – тільки гірше; міграційні клопоти і епідемія тероризму роблять свою справу. Про нас будуть намагатися забути – з причини своїх проблем, або для того, щоб подружитися з Путіним. І лише на одного великого гравця ми сміливо можемо розраховувати як на друга України. Це – Ангела Меркель".
Що ж, як з'ясувалося, у нас тепер період випробування дружби. І хотів би я почути, що буде мимрити президент Порошенко, вибачаючись у телефонній розмові перед фрау Ангелою. (В тому, що така розмова відбудеться, якщо вже не відбулася, особисто у мене немає ніяких сумнівів)...
А ось що робити з нещасливим нардепом Гончаренко?
Можна, звичайно, на партзборах позбавити ефірів, відсторонити від закордонних поїздок, відлучити від відповідальних проектів. Але мені подобається варіант, запропонований в липні минулого року... самим Гончаренком. Говорячи про те, як боротися з кнопкодавами у Верховній Раді, Олексій сказав: "Треба сокирами рубати руки. Я вважаю, що тільки тоді буде результат".
От молодець! Люблю самокритичних людей.
Євген КУЗЬМЕНКО
блогер
