У святковому новорічному інформаційному просторі майже непоміченою пройшла інформація від Головного слідчого управління Нацполіції в м. Києві про закриття провадження у справі з ПАТ "Віейбі Банк", який належав українському аграрному бізнесменові О. Бахматюку, "у зв'язку з відсутністю складу злочину".
І це незважаючи на публічні звинувачення на адресу агробарона з боку Національного банку та заяви про наявність низки судових позовів до нього.
Напевно, окрилений цим і цілим рядом інших успіхів у правоохоронних та судових інстанціях, пан Бахматюк на поточному тижні перейшов в інформаційну атаку, опублікувавши відкритий лист до президента та прем'єр-міністра із звинуваченнями в неправомірних діях Нацбанку і особисто його голови Валерії Гонтарєвої. Тому безперечно, що, всупереч закликам агробарона до компромісу, інформаційний конфлікт між сторонами (не виключено, що тільки імітаційний) перейшов на новий рівень. Між тим дуже б хотілося, щоб у черговому обуренні його медіа-хвиль не потонули ключові питання до всіх фігурантів: яким все ж таки чином будуть компенсовані втрати держави і вкладників, а якщо ні, то хто в підсумку понесе за це відповідальність? Причому як на бахматюковской стороні, так і з боку Національного банку.
Показова арифметика
Слід нагадати, що український бізнесмен Олег Бахматюк повинен був би нести відповідальність за банкрутство відразу двох банків — вищезазначеного "Віейбі" і "Фінансової ініціативи" (очевидно, разом з відповідальними особами як самих банків, так і НБУ). Але в цій публікації ми зосередимося на кейсі саме "Віейбі Банку", оскільки, між іншого, у цьому випадку виникають очевидні аналогії з нинішньою ситуацією навколо Приватбанку: фінустанова була міцно інтегрована в бізнес-процеси своїх українських акціонерів; активно залучав депозити від населення, і, ймовірно, у регулятора були суттєві зауваження до якості забезпечення кредитів. Можна згадати, що восени 2014 р. серйозно розглядалася можливість рекапіталізації "Віейбі" за рахунок держави. Тоді на подібний крок чиновники не наважилися, так що супутні державного менеджменту "втрачені вигоди" не матеріалізувалися. А от уникнути реальних втрат від банкрутства, як і отримати компенсації відчутні досі не вдалося. Тому варто ще раз про них нагадати. Як і про "пікантних" перипетії процесу.
Контроль над ПАТ "Віейбі Банк" О. Бахматюк оформив в 2010-2012 рр.., після досить скандального протистояння з попереднім власником С. Максимовим. Після цього почалася поступова, але досить швидка переорієнтація роздрібного установи на обслуговування корпоративних клієнтів — фінзвітність за 2013 р. засвідчила мінімізацію кредитування фізичних осіб, при цьому збільшився обсяг кредитів юрособам. Ці кредити були спрямовані в сільське господарство, в якому зосереджені головні бізнес-інтереси Бахматюка. Питання, чи отримували при цьому кредити його прямі бізнес-конкуренти, — майже риторичні.
У той же час, як в подальшому підкреслював НБУ, активно "пилесмоктувались" депозити населення, які використовувалися для кредитування юросіб, пов'язаних з акціонерами банківської установи. Після банкрутства "Віейбі Банку" загальний розмір витрат держави був оцінений.
7,13 млрд — на виплату відшкодування через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО);
3,13 млрд — повернене рефінансування НБУ; 0,123 млрд — кошти на поточних рахунках і депозитах держпідприємств (загальна оцінка таких збитків Бахматюком на початок 2017-го становила 9,11 млрд грн). При цьому глава НБУ Ст. Гонтарєва не приховувала, що подібна ситуація виникла через проблеми з кредитним портфелем банків агробарона: один з них видав, за її словами, 64% інсайдерам, інший — 96%.
Спробуємо на основі публічної річної та квартальної фінансової звітності ПАТ "Віейбі Банк" визначити, що стало причиною визнання його неплатоспроможним у листопаді 2014 р. Нижче наведена динаміка його основних балансових показників в період активного залучення кредитів рефінансування НБУ за перші три кварталу 2014-го.
Основна родзинка аналізу полягає в зростанні в цей період на 63% обсягу та фактичний . Пікантність ситуації в тому, що "Віейбі Банк" в цей період залучав рефінансування НБУ у вигляді кредитів "для збереження ліквідності", призначених для протидії раптового відтоку коштів вкладників (відображено в балансовій статті "кошти інших банків"). Але. При цьому зниження високоліквідних активів (переважно коштів на коррахунках в інших банках) компенсувалося еквівалентним збільшенням портфеля торгових цінних паперів (ймовірно, державних).
(!), що перевищує навіть зростання цього показника на 3,8 млрд грн в порівняно благополучному і стабільному 2013 р. (а в цілому з урахуванням наданих валютних позик і курсової переоцінки цей показник підвищився більш ніж на 7,3 млрд грн).
У банку на початок 2014-го були розміщені і залучені на міжбанківському ринку валютні кошти (певно тільки, їх зустрічне розміщення між обмеженого кола банків), протягом трьох кварталів знижувалися високоліквідні активи, дійсно сформувався портфель торгових цінних паперів (ймовірно, ОВДП).
І оскільки мова йде про мільярдні втрати обсягів держкоштів, правоохоронці мали б доводити зняття претензій до власника якось більш обгрунтовано, ніж коротким і загальним повідомленням про відсутність складу злочину.
Зрозуміло, що в хитросплетінні банківських операцій визначити їх послідовність і джерела проведення можуть тільки наглядові підрозділи регулятора, що мали доступ до щоденної статистичної інформації щодо "Віейбі Банку". Швидше тільки, для контролю використання рефінансування в банку знаходилося уповноважена особа НБУ (так званий куратор), що мав доступ до інформації про діяльність банку дійсно в режимі онлайн. Більш того, банк вже тоді повинні були б визнати проблемним (а не в жовтні 2014 р.), а його кредитні операції — жорстко обмежити. І констатація факту надзвичайної кредитної активності "Віейбі" саме під час не менш активного залучення від регулятора ресурсів для компенсації відтоку коштів клієнтів та збереження прийнятного рівня ліквідності викликає не тільки подив, але й обґрунтовані підозри про наявність злочинної змови посадових осіб. Тим більше, що дуже показовою оцінкою ефективності вищезгаданої "кредитної діяльності" стало визначення низкою українських ділових видань з посиланням на ФГВФО оціночної вартості активів "Віейбі Банку" на рівні 19-23% від їх номіналу.
Питання до регулятора
Навесні 2014 р. НБУ розробив і протягом кількох місяців активно застосовував спеціальний вид рефінансування — так звані кредити для збереження ліквідності (порядок проведення таких операцій був регламентований постановою НБУ №91 від 24 лютого 2014 р.). Такі позики регулятора надавалися комерційним банкам на термін до року, основним видом застави за ним були майнові права за кредитами найвищої першої та другої категорій якості (за класифікацією НБУ). "Віейбі Банк" отримав від регулятора у березні.
2014-го вищезазначених кредитів в цілому на 850 млн грн, а в квітні — на 1 млрд. Тобто кредитувати нових позичальників можна тільки на суму погашення попередньо виданих кредитів. За деякими винятками: кредитів у межах проектів міжнародних фінансових організацій (ЄБРР, Кредитної установи для відбудови (Kfw) та ін) і позик сільськогосподарським товаровиробникам, які (крім відповідної класифікації за КВЕД, додатковим критерієм є мінімум 75% валового доходу, отриманого від діяльності у сфері сільського господарства). Напевно, . , які відчувають гостру потребу в підтримці ліквідності та залучають для цього кошти від регулятора з певними обмеженнями щодо власної діяльності.
Наприклад, згідно з вищезазначеним галузевих пільг цілком можливим було кредитування на 100 млн грн позичальника із статутним капіталом 2 тис. грн і однією людиною в штаті, якщо за КВЕД він ставився до секції "А" і отримував 75% доходу від сільського господарства. Тематичні.
Глава НБУ В. Гонтарєва публічно зазначала, що рівень кредитування пов'язаних осіб в банках О. Бахматюка в рази перевищував допустимі регуляторні вимоги (складаючи 60-90%). Логічно, що частина такого інсайдерського кредитного портфеля була сформована в 2014 р. Чому Нацбанк в ході тематичних перевірок ПАТ "Віейбі Банк" не ідентифікував ці проблеми і не вжив заходів для повернення коштів рефінансування? Цілком ймовірно, що довести зв'язаність позичальників з акціонерами було проблематично із-за прогалин у законодавстві. Був складений перелік таких "слабких ланок" в процедурах ідентифікації пов'язаних сторін з подальшим оформленням виявлених фактичних критеріїв нормативні вимоги Нацбанку?
"Фінансова ініціатива" — ще один контрольований О. Бахматюком банк — був визнаний НБУ неплатоспроможним 20 листопада 2014 р. ("Віейбі Банк" отримав такий статус 23 червня 2015 р.). Незрозумілі причини, по яким регулятор залишав на ринку майже сім місяців інша банківська установа аграрного барона. Чому вищезгадані банки не складали єдину банківську групу згідно з нормативними вимогами НБУ? Адже важливим для розуміння реальної платоспроможності акціонера є комплексний аналіз всіх його бізнес-проектів (передусім, звичайно, банків). Плюс в умовах кризи активи швидко втрачають свою вартість, навіщо тоді зволікати з вирішенням питання виведення банку з ринку?
Такий бажаний компроміс
Що ж у підсумку? Банкрутство банківських установ призвело до величезних витрат Фонду гарантування вкладів, старту юридичних процедур стягнення заборгованості за кредитами рефінансування НБУ (зокрема на особисте майно О. Бахматюка) і фактичної втрати коштів бізнесом і великими вкладниками збанкрутілих банках. Бахматюк став героєм інфографіки від НБУ: регулятор звинуватив бізнесмена в тому, що його збанкрутілі банки заборгували державі, приватним клієнтам і регулятору засобу в цілому на 37,9 млрд грн. Нацбанк начебто активізувався в юридичній площині, були подані п'ять позовів про звернення стягнення за особистим дорученням Бахматюка, ініційовано кримінальне провадження у цій справі. Печерським райсудом р. Києва було винесено постанову про арешт майна бізнесмена (оскаржуване його юристами в апеляційному порядку). У відповідь Бахматюк публічно звинуватив особисто главу НБУ в небажанні досягти взаємовигідного компромісу, брудної піар-кампанії, спроби довести до банкрутства його бізнес.
Має право на життя думка окремих інвестаналітиків, що публічні заяви О. Бахматюка є елементом гри, спрямованої на посилення її позицій у переговорах про реструктуризацію заборгованості перед іноземними кредиторами.
У цьому контексті досить цікава інформація, наведена в листі ФГВФО на ім'я тодішнього прем'єр-міністра А. Яценюка (№23-33924/15 від 23 вересня 2015 р.), в якому проаналізовано результати роботи з активами збанкрутілих банків і приведені, з цифровим обґрунтуванням, збитки від типових схем виведення з них коштів.
У цій ситуації яскраво проявилося існуюче (і, треба визнати, для цього є реальні підстави) недовіра між, з одного боку, учасниками ринку, акціонерами банків і, з іншого — регулятором. Тим більше що і ФГВФО, м'яко кажучи, досі не проявив себе ефективним розпорядником активами, що переходять під його нагляд. А в разі того ж "Віейбі" отримання регулятором банківського сектора права керування одним з найбільших агрохолдингів, перевантаженим борговими зобов'язаннями, явно не забезпечить успішність компенсації втрат через його банкрутство. Та й практика нескінченних юридичних протистоянь навряд чи принесе користь, особливо держбюджету.
В таких умовах укладання компромісних для сторін угод дійсно могло хоча б частково зняти напругу (а заодно і повернути частину втрачених коштів). Але це тільки в теорії, оскільки подібні компроміси могли б спрацювати в громадських інтересах лише за умови забезпечення передумов для їх абсолютної законності і прозорості, а також наявності суспільно-легітимного арбітра, який би забезпечував прозорість укладення угод, так і їх виконання. На жаль, у нинішніх українських реаліях все це виглядає майже фантастикою.
Підсумовуючи викладене
В черговий раз суспільну увагу акцентовано на те, які колосальні збитки, тотожні обсягами видатків бюджету по найважливішим статтям, генерують збанкрутілі банки. Основні витрати виникають через виплати відшкодування вкладникам ФГВФО та проблемності стягнення заборгованості за кредитами рефінансування НБУ. Навіть кілька нарад з керівництвом держави, про яких згадував Бахматюк у своєму відкритому листі, поки не привели до бажаного результату.
А таким результатом для суспільства, вкотре підкреслимо, є. При наявності непростих запитань як до бізнес-практик місцевих підприємців і фінансистів, так і до ефективності нагляду регулятора позиції сторін повинні бути в прозорій формі донесені суспільству і мати зрозуміле економічне обґрунтування. Без виконання цих умов обкрадання держави і вкладників навряд чи припиниться.
За матеріалами: Дзеркало тижня
