Степан Бандера – український політичний діяч, один з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів Івано-Франківської області.
1. Наврядчи ми коли-небудь знали би Степана Бандеру, як Провідника нації, якби він не мав такого батька, як Андрій Бандера. Отець Андрій був відомим громадсько-політичним діячем, священником УГКЦ. Також він був організатором встановлення української влади у м. Калуш, формував військові загони із селян, виконував обов’язки депутата Укранської національної ради ЗУНР у Станиславові (нині Івано-Франківськ), був членом УВО (Української військової організації), був капеланом одного із полків УГА (Української галицької армії). Окрім того, лишившись вдівцем, зумів дати всім дітям освіту. І всі його діти (а їх було аж семеро) продовжили національно-визвольну боротьбу за Україну.
2. Мати - Мирослава Бандера померла у 32 роки від туберкульозу, після того, коли Андрій Бандера вирушив на фронт. «Дорогою Мирослава застудилася й важко захворіла. Відсутність господаря в хаті, брак лікарської допомоги, постійні нестатки і переживання за дітей спричинили розвиток туберкульозу. Лікування лікаря було безуспішне. Ця рання смерть матері значним чином вплинула на Степана Бандеру.»
3. Бандера був амбіційною людиною. Він відчував нелегку місію, яку мав понести. Тому почувши про героїзм членкині УВО Ольги Бесараб, яка загинула під час катувань, вирішив себе загартовувати до майбутньої боротьби та можливих тортур у зв’язку із сим, випробовуючи на собі ті самі тортури, що їх застосовували польська поліція до сильної духом жінки. «А колись прив’язав себе до дерева догори ногами й так висів кілька годин... Надалі він також підготовлювався до майбутніх знущань та катувань: бив себе канчуками, ремінними пасами, зазначаючи, що в майбутньому буде запекла боротьба й застосовуватимуться різні тортури».
Ось як про се, приміром згадує Роман Руданський, який мешкав у гуртожитку разом із Степаном Бандерою: «Пригадую собі, як він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе «Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто вже розібрав!» і тут же додавав». Немов сьогодні бачу того 22-річного юнака, який затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері та одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лямпи, Степан кричав до себе: «Признайся, Степане!» І тут же давав собі відповідь: «Ні, не признаюся!»Одного разу бачив я, як він зібрав розлиту на долівці зупу й примусив себе з’їсти її. «Іж, Степане,- заохочував він себе, - бо таку юшку може ще доведеться тобі колись їсти.»
4. Мав велику силу волі та незвичайну наполегливість. Ось один із епізодів його життя, який яскраво про се свідчить. «Через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів) його протягом двох років не приймали до «Пласту». Лише завдяки надзвичайним зусиллям, перемагаючи біль, і склав необхідні для вступу фізичні вправи.
5. Степан Бандера мав дуже добру фізичну підготовку. Він настільки підходив до сього старанно, що викликав дивування оточуючих. Він займався плаванням, стрибками у воду, кожного дня обливався холодною водою. Окрім того, влітку грав у баскетбол, а взимку катався на лижах. «Він у прямому значенні не давав ногам спокою: ходив усюди пішки, навіть 9 км до центру Львова та по довколишніх селах, бігав на довгі дистанції».
6. Друзі відзначали, що мав чудове почуття гумору і любив жартувати. Підтвердженням сього факту слугує бодай те, що «у 1928-1930 рр. С. Бандера був одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу «Гордість нації». Свої сатиричні статті Бандера підписував псевдонімом Матвій Пардон.»
7. Був всебічно розвинутий. У вільний час любив грати у шахи, свого часу співав у хорі, грав на гітарі і мандоліні,бандурі й піаніно. У 1925 році році /під час літніх канікул/ організував першу аматорську виставу, а наступного року заснував постійний театральний гурток. Був підприємливим та вигадливим, коли потрібно було заробити коштів для доброго патріотичного діла. Свідомо не курив і не вживав алкоголю. Був глибоко віруючою людиною.
8. Цікаво, що Степан Андрійович був досить невисокого зросту. З унікального документу 1928 року, коли його було заарештовано польською поліцією в с. Старий Угринів за антидержавну діяльність, ми маємо можливість ознайомитися детально з описом ув’язненого: «зріст-159 см; постать щупла; волосся густе, темне; зачесане догори», лице бліде; чоло високе; очі блакитні;брови гладкі, чорні; ніс малий, простий; вуха малі; вуста середні; зуби здорові, але три відсутні;підборіддя вузьке; руки малі; постава й хода прості; вимова нормальна; володіє польською, німецькою і руською мовою; грамотність вища; власноруч підпис українською мовою."
9. Відзначався незвичайною громадською активністю з юності. Був членом «Пласту», «Просвіти», «Рідної школи», Товариства прихильників освіти, «Основи», Товариства самопомочі студентів Львівської політехніки, «Сільський господар». Також належав до філії Науково-педагогічного товариства ім. Петра Могили. Під час святкових канікул в Старому Угринові займався освітньою і суспільною працею у «Просвіті» та «Лузі». Під час навчання в Політехніці встигав свого часу давати приватні уроки й допомагати товаришам у навчанні.
10. «Степан Бандера та його товариші перетворили Варшавський процес (18 листопада 1935-13 січня 1936) на форум пропаганди ідеї національно-визвольної війни. Вони звинувачували Польщу в знущанні над українським народом. Бандера був прикладом для інших підсудних, своїми демонстративними виступами надихав їх на активний спротив. За спогадами прокурора Владислава Желенського, він почав свій виступ такою заявою: «Як український громадянин, не підлягаю польським законам»»,- і це накинув своїм товаришам. Було видно, що він їхній провідних і вони слухають його в усьому. За це (заяви) Бандеру силою вивели із зали суду. Від нього била невичерпна енергія та фантастична сила». На самому судів він із неприхованим подивом говоритиме: «Бандера, це просто дітвак-молодик, який має заледве 23 роки життя, він тримає в своїх руках владу крайового коменданта ОУН, владу над життя і смертю багатьох людей. Вірити не хочеться, що цей дрібний малий хлопчина, з цим дрібненьким личком, може дивати на своїх плечах тягар такої відповідальности!..»
11. «У незалежній Україні ідеї й концепції Бандери дуже багато обговорюють, але його праці читають мало. Степан Бандера – автор багатьох праць, у яких ґрунтовно розроблено засади українського націоналізму. На жаль, тільки окремі його статті вміщено в збірнику праць «Перспективи української революції» (640 сторінок), які вийшли в Мюнхені 1978 р.під редакцією Данила Чайковського й Степана Ленкавського.»
12. На жаль, в українському варіанті трактування Бандери іде за старим радянським зразком: під Леніним розуміємо партію, а під партією - Леніна... Бути символом українського визвольного руху за життя й відчувати відповідальність за свої вчинки є найвищим тягарем для героя.
Про це писав Степан Бандера: "Мушу Вам щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язуються найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати та очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участь. На репрезанта "за склом" не надаюся."
Так видається, що сподівання частини українського суспільства, сформульовані в сентенції "Бандера прийде, порядок наведе", є репрезентацією "за склом" особи, а не дії. Парадоксальним є й те, що наші політики і громадські діячі проголошують бандерівські гасла, але не дотримуються їх."
Ще більше фактів про Степана Бандеру можна прочитати, власне, в книзі Миколи Посівнича за однойменною назвою. Варто зауважити, що незважаючи на широку відомість і навіть міфологізацію сієї значної історичної постаті, то реально змістовних та ґрунтовних книг про нього практично немає. Це саме та книга, яка дозволить побачити його з різних сторін.
Роза Туманова
