З 1962 по 1966 рік Індонезія і Малайзія вели малу неоголошену війну, в якій також брали участь війська Австралії, Нової Зеландії і великої Британії. Причиною конфлікту стало те, що президент Індонезії Сукарно вважав, що Федерація Малайзія, офіційно заснована в 1963, являла собою спробу Британії зберегти свою колоніальну владу під прикриттям надання незалежності колишнім своїм володінь у Південно-Східній Азії.
Після закінчення Другої Світової війни у світі розпочався процес Деколонізації. Не обійшов він стороною і південно-східну Азію, хоча країни регіону йшли до незалежності по-різному. В Індонезії перемогу здобув національно-визвольний рух під керівництвом комуністично налаштованого Сукарно.
В Малайзії ж британці зуміли завдати повстанцям поразки, розгромивши КПМ (Комуністична партія Малайї), і забезпечили прихід до влади лояльного Великобританії уряду. Незалежність Федерація Малайзії отримувала поетапно, але на початку 1960-х р. р. принципово питання вже було вирішено: до складу нової держави мали увійти крім власне Малайї також Сингапур, території Північного Калімантану – штати Саравак, Сабах і султанат Бруней. Проти цього виступав ряд сил, як внутрішніх, так і зовнішніх (насамперед в Індонезії).
На наступний день після того, як 15 вересня 1963 року було проголошено створення Малайзії, Джакарта була охоплена масовими демонстраціями. Сукарно віддав наказ припинити всяку торгівлю з Малайзією, незважаючи на те, що це позбавило Індонезію третини її зовнішніх ринків.
Після оголошення незалежності осінню 1963 року Малайзія зазнала агресії з боку прокомуністичної Індонезії, яка без оголошення війни вирішила окупувати Східну Малайзію. Індонезійські добровольці та прихильники Мао Цзедуна розгорнули партизанський рух на Північному Калімантані. Це була перша неоголошена "гібридна війна" в сучасній історії.
Популістський комуністичний президент Індонезії Сукарно встановив в Індонезії тоталітарний режим, який назвав "спрямовна демократія" - Сукарно дуже любив СРСР, і хотів створити монопольну владу за радянською моделлю.
Назва "конфронтація" вперше вжив міністр закордонних справ Індонезії Субандріо в січні 1963. Саме цим поняттям стали позначати діяльність Індонезії дестабілізації нової федерації. Повномасштабна війна почалася в перших місяцях 1963, коли Індонезія провела серію рейдів через кордон на малайзійської територію.
Протистояння, яке вилилося в конфронтацію, стало очевидним ще у 1962 році, коли невелике збройне повстанське угрупування, підтримуване Індонезією, спробувало захопити владу в незалежному анклаві Бруней. Спробу перевороту припинили послані з Сінгапуру британські війська. До початку 1963 активізувалися військові дії на індонезійському на кордоні о. Борнео. Малі озброєні групи стали проникати на малайзійської територію і вести там пропаганду і проводити диверсії. Ці рейди через кордон, що тривали протягом усього 1963 року, проводилися індонезійськими добровольцями. До 1964 році в конфлікт також включилася й індонезійська регулярна армія.
Сукарно проголосив гасло "збирання індонезійських земель" і підняв гасло "Переможемо Малайзію". Але війну Індонезія не оголосила. Пропаганда пояснила, що війна має бути таємною, партизанською. В ряди "добровольців" під впливом пропаганди записалося 21 мільйон чоловік, і проблем з "добровольцями", зброєю і технікою не виникло. Індонезійська армія багаторазово перевершувала в чисельності і в техніці армію Малайзії, і воювала без розпізнавальних знаків, представляючи напад своєї армії на малайзійців як ("ополченців"), "повстанців", які воюють за своєю ініціативою проти "хунти".
Правляча верхівка в Індонезії з допомогою пропаганди, описуючи "звірства" малазійців, викликала вибух націоналістичних настроїв у суспільстві, представляючи не оголошену агресію як намір повернути споконвічні індонезійські землі, і називаючи Малайзію "країною-непорозумінням", "маріонеткою Заходу". Захід ввів санкції проти агресора, але вони були недостатні, щоб паралізувати агресора негайно.
Сукарно заявив: «Якщо ми посилаємо своїх солдатів в Малайзію, то це зовсім не означає, що ми порушуємо її суверенітет, оскільки держави Малайзії не існує».
Парламент Індонезії надав Сукарно, рейтинг якого наближався до 100% унікальний статус - "довічний президент". (Це не жарти, це факти з реальної історії, почитайте самі. Все вже колись і десь було).
Незалежна держава Малайзія звернулася за допомогою до Британії, з проханням захистити її від не оголошеної агресії з боку Індонезії. Британія насамперед надала інструкторів і радників, які почали проводити реформи у всіх галузях розвитку держави, але насамперед - у армію.
Невеликий контингент британської армії, ударною частиною якого стали Сили спеціальних операцій - 22-й полк SAS та інші спецпідрозділи, спільно з реформованою малайзійської армією, використовували тактику скритного патрулювання, організації розвиненої розвідувальної мережі. диверсій та неочікуваних вогневих нальотів на частини агресора, завдали противнику великі втрати. Агресія в Східній Малайзії була спочатку зупинена, а потім, частини агресора понесли великі втрати.
Після того, як "вантаж-200" пішов в Індонезію тисячами, війна стала дуже швидко непопулярною. Правлячий індонезійський режим боявся припинити війну, щоб не спровокувати невдоволення населення, яке повірило в гостру необхідність приєднати до себе шматок джунглів і захистити права корінних племен від малайзіскої "хунти". У той час як в Малайзії проходили швидкі реформи, Індонезію лихоманило, перспективи для бізнесу зникли, і незважаючи на статус довічного президента Сукарно стрімко втрачав довіру і підтримку.
Через три роки війни, не маючи можливості перемогти, корумпований тоталітарний режим в впав під тиском економічної кризи і міжнародних санкцій, верхівка індонезійських силовиків повалила Сукарно, щоб відновити відносини з Заходом і зняти санкції.
Сукарно був звинувачений у корупції, у доведенні нації до політичної, економічної і навіть моральної кризи. Його не віддали під суд, але до кінця життя він жив у повній ізоляції від зовнішнього світу.
Він помер чотири роки після закінчення війни.
А війна стала знаменитою, бо Малайзія і Британія виграли за рахунок поєднання політичних, економічних, інформаційних та військових рішень. Причому війна велася не шаблонно. Метою бойових дій було не утримання території, а повне знищення ударних підрозділів противника, ліквідація тих лідерів бойовиків, які виявляли найбільшу активність.
Історія війни в Східній Малайзії викладається і вивчається у всіх західних військових академіях як приклад досягнення перемоги з мінімальними затратами й мінімальними втратами, і повне знищення супротивника. Ключову роль у війні зіграло гнучке інтелектуальне планування. компетентне командування, грамотний аналіз обстановки, і досконале застосування Сил спеціальних операцій та ударних армійських частин, які забезпечували дії спецназу.
