«Нинішню Держдуму прийнято називати оскаженілим принтером. Цю назву їй подарував головред «Нової газети» Дмитро Муратов. Нинішній склад запам'ятається тим, що заборонив іноземне усиновлення, запровадив більш жорсткі умови щодо проведення мітингів, ввів закон про «іноземних агентів» і «небажані організації», дозволив досудове блокування сайтів, ввів кримінальну відповідальність за наклеп, голосував за анексію Криму і дозволяв Володимиру Путіну використовувати армію за межами країни», - пише Павло Казарін для НВПід завісу роботи російські депутати прийняли «закони Ярової», що дозволяють садити за недонесення, знижують термін відповідальності до 14 років і скасовують приватність листування.
Пам'ятаєте «драконівські закони Януковича», прийняті в січні 2014? Так ось – російські депутати в такому режимі працювали останні чотири роки, привчаючи громадян до думки: «заборонено все, крім того, що дозволено».
Але будемо справедливі – ображати Держдуму Росії немає ніякого сенсу. Лаяти її можна лише в тому випадку, якщо ми сприймаємо законодавчий орган Росії як місце, в якому пишуть закони і правила. Якщо ми виходимо з того, що загвинчування гайок – це суверенне депутатське рішення, помножене на міжфракційний консенсус. А насправді нічого цього немає.
Сучасна російська Держдума – лише філіал адміністрації президента
Сучасна Дума – це лише філіал адміністрації президента. І всі ті закони, які розбурхують громадську свідомість – винахід людей, які відповідають в АП за внутрішню політику. Ступінь самостійності парламенту можна порівняти з самостійністю керівників державних ЗМІ: вона є в тактичних деталях, але щотижневі наради у заступника голови адміністрації президента Олексія Громова ніхто не скасовує.
І якщо ми чуємо про те, що в Криму обговорюють можливий трансфер Руслана Бальбека і Наталії Поклонської до наступного скликання парламенту, це означає, що на наших очах обговорюють їхнє почесне заслання. Приблизно таке, якого удостоївся багаторічний голова «Російської громади Криму» Сергій Цеков, який перебрався до Ради Федерації ще в 2014 році. З того часу він зійшов з публічних радарів і можна лише гадати про те, з чого складається його повсякденність.
Часи, коли російський парламент сперечався з першим президентом Росії Борисом Єльциним, пішли в небуття. Початок цьому було покладено ще в 1993 році, коли підконтрольна Єльцину армія розстрілювала Верховну Раду, яка вийшла з-під контролю. Драматизм моменту був у тому, що сьогодні – з реальності 2016 року – стає ясно, що співчувати не мало сенсу жодній зі сторін. Парламент 23-річної давнини проголошував гасла, які в 2014 році стали мейнстрімом на російському ТБ. За іронією долі ідея імперського реваншу, розстріляна в 1993 році, була просто відкладена, щоб знову відродитися вже за часів каденції Володимира Путіна.
Але саме з того часу почався занепад російського парламенту. І те, що ми спостерігаємо сьогодні – лише закономірне досягнення фінальної стадії лояльності. Коли імена не важливі, а біографії не цікаві. Єдина розвага для 450 людей з депутатськими корочками – це гра у публічність. Всі вони беруть участь у негласному тоталізаторі на найбільш безпринципну демонстрацію відданості. Заради якої готові підписатися під будь-якою підлістю, спущеною згори.
Але зараз ми спостерігаємо ще одну нову грань. На наших очах йде в небуття останній легітимний парламент Росії. Той, який обирали громадяни Росії, які живуть на російських територіях. Наступні вибори в Держдуму пройдуть, в тому числі, в анексованому українському Криму.
У 2014 році Росія стала країною без міжнародно визнаних кордонів. На південному заході країни утворився пролом: півострів, який Москва продовжує вважати «своїм», з точки зору всього іншого світу належить Україні. А в 2016 році йде у небуття легітимність російського парламенту. Який буде представлений людьми, які не мають права там перебувати. Який буде обраний, в тому числі, на територіях, які Росії не належать.
Насправді, це мало чим відрізняється від танкових залпів 1993-го.
Павло Казарін - НВ
