У програмі AtlasWeekend було заявлено близько 130 артистів з різних країн. Щоб вмістити їх, функціонувало шість сцен. Безумовно, я припускаю, що привезти таких артистів коштувало організаторам чимало грошей, нервів і зусиль. Чого варті тільки такі «важковаговики», як, наприклад, фіни Apocalyptica, УдоДіркшнайдер - колишній вокаліст культових груп Acceptі U.D.O, живі легенди російського року Акваріум, Машина Времени та Сплін, який давно не виступав в Україні. Лайн-ап фестивалю виглядав цілком гідно і багато хто купив квитки тільки заради пари-трійки конкретних виконавців. Але ось невдача - напевно, кожен третій власник квитка так і не зміг потрапити туди, куди йшов.
Ще в перший день фестиваль стартував з двогодинною затримкою. Я потрапила на територію ВДНГ десь о 14:20. Там було майже порожньо: робочі закінчували монтаж огороджень в vip-зоні біля MainStage, фудкорт тільки розставляв прилавки, а на сценах нічого не ворушилося, хоча в програмі було написано, що все розпочнеться о 15:00.
В цей час люди стояли під палючим сонцем в черзі по 2-3 години, і це без перебільшення. Шлях на фестиваль складався з двох етапів: на першому пункті пропуску охорона перевіряла сумки, на другому на руку вішали браслет. В браслет вбудований спеціальний чіп, на який за допомогою волонтерів можна було покласти гроші, розплачуватися ним безготівково за їжу та напої на території фестивалю, а в кінці назад перевести в готівку залишок, якщо такий залишиться. Цей же чіп потрібно було прикладати на другому пункті пропуску до спеціальної рамки. До цього чіпу ми ще повернемося пізніше.
Пізніше такі великі черги організатори пояснили тим, що «це все - заради вашої безпеки». За фактом же, ні про яку безпеку мова не йшла. Мій друг, наприклад, простоявши у черзі близько трьох годин, навіть не діставав свій квиток на вході. Йому просто повісили стрічку на руку і пропустили. Сумку теж не дивилися, як і мою, як і речі сотень інших людей. Тому люди спокійно проносили на територію міцний алкоголь, свою їжу, фаєри та інші «заборонені» предмети. Свій квиток, до слова, один потім продав - цілий же, шкода. Але повернемося до безпеки: про те, як «охоронялася» територія ВДНГ, добре говорить один з коментів на Facebook про те, що «через дірки в паркані можна по частинам передати танк».
Іноді здавалося, що хтось із організаторів просто по-чорному стібеться над відвідувачами фесту
Отже, повернемося до браслету з чіпом. Багато волонтерів на вході навіть не спромоглися чіпляти цей браслет на руку, а просто роздавали так. Ясно, що таким чином особливо підприємливі могли набрати собі «проходок» і потім продавати їх через інтернет. Що, власне, і робили.
На другий день у половини відвідувачів чіп виявився «не активованим» - в рамці на вході спалахував червоний, а це означало, що потрібно піти в спеціальну палатку і активувати його там. Чому це сталося лише на другий день - незрозуміло. У деяких браслет вперто не хотів активуватися. З цього приводу я бачила ридаючу біля входу дівчинку, яку не хотіли пропускати навіть з наявним на руках квитком. До речі, в правилах було позначено, що залишати територію можна було не більше, ніж три рази на добу.
Тепер з приводу безготівкового розрахунку. Судячи з відгуків в соцмережах, багато точок на фудкорті все ж таки брали готівку, також люди писали в коментарях, що поповнити браслет банківською картою було неможливо, а деякі в результаті не змогли перевести в готівку залишок.
Фудкорт, до речі, теж неприємно здивував монополією на продукцію Tuborg і цінами на напої. На території фестивалю можна було купити пиво тільки цієї марки за ціною 40 грн за келих 0,5, мінеральну воду за ціною 25 грн за 0,5, Квас Тарас та Сидр Somersby по 50 грн за келих 0,5. Ах так, була ще одна точка зі слабоалкоголкою Garage - теж півсотні за півлітровий келих, де змішували, власне, слабоалкоголку, лід та лимон з м'ятою. У магазині все це коштує десь в тричі дешевше.
Зважаючи на таку «різноманітність» напоїв, не дивно, що в певних ларьках на території ВДНГ до входу на фестиваль пиво закінчилося вже до обіду - його розкупили перебуваючі в черзі, магазин АТБ поблизу тріщав від покупців, а через дорогу, біля метро «Виставковий центр», усі три дні були черги за шаурмою, сосисками в тісті та розливним темним Дункель по 16,50 грн за півлітра. Це і смачніше, і дешевше, погодьтеся.
Повернемося до найголовнішого - розкладу. Якщо в перші два дні він просто змістився на дві години, і групи, які повинні були закінчити до останнього метро, закінчили о другій-третій ночі, то на третій день фестивалю спроби потрапити на улюбленого артиста були схожі на російську рулетку. І через зсуви в графіку артисти почали змінюватися між собою, тому що хтось поспішав на літак або поїзд. Так, наприклад, вийшло, що Brutto, які спочатку повинні були грати близько 17:00, почали десь о 23:20, після групи Сплін. Тут найбільше постраждали білоруси, «вдома» у яких Сергій Міхалок - досі персона нон-грату. Вони їхали в Україну спеціально заради колишніх «Ляпісів», багато хто взяли квиток додому на вечір неділі, щоб в понеділок встигнути на роботу. У підсумку ж з'їздили в іншу країну на фестиваль заради групи, яку так і не побачили.
Через те, що організатори фестивалю у неділю запланували на великих екранах трансляцію фіналу Євро-2016, а графік змістився на більш ніж дві години, багатьом артистам довелося істотно скоротити свої виступи, щоб встигнути до зазначеного часу. Тобто мало того, що ми маємо двогодинну затримку та рендомний порядок виступів - до цього додалася скорочена програма. За це третій день AtlasWeekend мої друзі прозвали «фестивалем демо-версій». Чому так сталося - незрозуміло досі, тому що деякі артисти, наприклад, Джамала, заявляли, що були готові виступати згідно з попереднім графіком, але «щось пішло не так». Переносилися в часі і автограф-сесії артистів. І тут теж не обійшлося без скандалу: тих, хто на попередньому розіграші виграв автограф від зірки, не хотіли пускати до артистів. Так було, наприклад, з фанатами Андрія Макаревича. У ці моменти здавалося, що хтось із організаторів просто по-чорному стібеться над сотнями відвідувачів, які прийшли на фест.
Так, і ще: ведучі зі сцени раз у раз повторювали, що це фестиваль, а отже, на біс тут не виходять. Звичайно, може, на AtlasWeekend і не виходять, тому що коли - і так затримка така, що мама не горюй, але іншим музичним фестивалям, наприклад, тому ж Файному місту або Західфесту статус фестивалю в цій справі чомусь не заважав.
Окремо варто написати і про тих, хто став учасником фестивалю мимоволі - це жителі Голосіївського району, які всі три дні безуспішно писали коментарі в соцмережах з проханням «прикрутити звук». У багатьох баси в квартирі були чутні навіть крізь зачинені кватирки. Нагадаємо, «денні» сцени грали десь до другої ночі, а потім, з перервою на годину, починала працювати нічна сцена.
Незважаючи на тонни негативних відгуків Вконтакте та Facebook, коментарі і прохання, організатори «почули» людей тільки на третій день. Саме тоді вони нарешті придумали сповіщати відвідувачів про затримки і зміни в графіку. Правда, зробити це вирішили аж в обід, коли затримка о другій годині вже мала місце, а люди спантеличено намагалися зрозуміти, хто і скільки виступає і чому на сцені немає бажаного артиста. Зробити це вирішили в соцмережах - враховуючи, що на території фестивалю практично не ловив мобільний зв'язок, і там не можна було не те, щоб подивитися розклад, а навіть відправити смс. Бувало, вони приходили адресату тільки через півтори години. До речі, одним з партнерів фестивалю був Київстар.
Окремо хочеться написати пару рядків про тих, хто спробував заробити на фестивалі додатково. Наприклад, про продавців дощовиків - їх намагалися віддати за 50 грн, в той час як їх ціна на базарі становить близько 10 грн. Або про таксистів, які були готові їхати з ВДНГ на Лівий берег тільки за 200-300 грн.
Можна нескінченно продовжувати список організаторських багів: неможливість розділити проїжджу і пішохідну частину, мало сміттєвих баків, зрозуміла, напевно, тільки самим оргам логіка в складанні порядку виступів і розподілі артистів по сценах незалежно від жанру і багато іншого, метро, яке можна було продовжити, і інше. Звичайно, усі ті артисти, на яких все ж вдалося потрапити, на 100% виправдали себе і згладили організаторські косяки, відпрацювавши свою програму по максимуму. У моєму випадку саме завдяки П'ятниці, Акваріуму, Сплін та групі Apocalyptica від AtlasWeekend залишилися і хороші враження. Але на 90% бажаного я все ж таки не потрапила. Як і багато інших відвідувачів фестивалю, який хоче претендувати на звання найкращого в країні.
Олександра Горчинська - журналіст НВ
