У проміжку був депутатський запит до голови СБУ, підтриманий багатьма депутатами Верховної Ради, гнівні публікації в ЗМІ про всю цю історію, бунт у самій редакції «Радио Вести» - фактичний ультиматум великої групи журналістів, які зажадали від керівництва холдингу негайної відставки одіозної шеф-редакторки, і багато іншого.
Все це сталося, повторюю, менше, ніж за добу – отже в Україні діє сила громадської думки.
Але!
У повідомленні про «припинення співпраці з Іриною Гавриловою» (це, до речі, означає - може, цю дорогу чиємусь серцю особу не звільнили, а просто сховали до пори до часу десь у надрах медіа-холдингу?) є двозначна фраза про те, що «думка окремих журналістів і співробітників може не збігатися з думкою редакції».
Як на мене, тут мадам Гаврилова не особливу журналістську думку висловлює, а поводиться, як банальний хуліган
Хотілося б зрозуміти, як кажуть в Одесі, за шо та фіга в кишені?
Ще раз скажу, хоча я вже писав про це докладно: одна справа, коли журналіст висловлює особливу думку з того чи іншого приводу, критикує когось, наводить аргументи на підтвердження своєї позиції, коротше, веде змістовну полеміку.
Зовсім інша справа, коли він – нехай навіть на своїй особистій сторінці в який-небудь соцмережі – залишає уїдливі, образливі, хамські репліки на адресу серйозних людей або з приводу трагічних подій. Наприклад, публікує фотографію співака Василя Сліпака, що відмовився від кар'єри соліста паризької опери, щоб піти на війну добровольцем і загинути там від кулі ворожого снайпера, зі знущальним підписом: «Плывээ кааачааа».
Або постить посилання на інтерв'ю нового лідера фракції БПП Ігоря Гриніва, в якому той, зокрема, розмірковує вголос, чи буде нинішній президент балотуватися на другий термін, і супроводжує це посилання підзаголовком з явним антисемітським душком: «Вальцман-2».
Як на мене, тут мадам Гаврилова не особливу журналістську думку висловлює, а поводить себе, як банальний хуліган, який підмальовує яку-небудь непристойну деталь до портрету несимпатичного йому політика або просто пише на ньому матюк з трьох букв.
Бидловатому обивателю таке може і дозволено - зрештою, це його особистий віртуальний простір, може там, якщо самому не огидно, що називається, і під себе сходити.
Шеф-редактору ЗМІ, людині публічній, я вважаю, це не дозволено ні за яких обставин. До жодних свобод це стосунку не має, вже повірте!
Гаврилівське начальство змушене було відступити. Але торжествувати з цього приводу я б не поспішав.
Справа в тому, що серед українських медіа-власників, як і раніше існує наївне уявлення, що можна створити засіб масової інформації, розкрутити його популярність, а потім взяти та змінити керівництво, призначити туди ось таку гаврилову, надати їй ще цілий взвод таких же маленьких гаврилових і випустити їх, як засадний полк, на діючу владу, на опозицію, на політичних конкурентів - під будь-якими гаслами.
Приблизно з такими думками, наскільки мені відомо, горезвісний Курченко купував у свій час холдинг UMH, розраховуючи на годину "Ікс" приблизно так само розпорядитися розкрученими брендами українського "Форбса", "Кореспондента" та інших видань. А журналісти встали і пішли. І де тепер "Форбс"? Де «Кореспондент»?
Як співав колись Олександр Галич, «ще нікого досвід не рятував від біди». Замість того, щоб винести уроки з помилок попередників, керівники "Вестей" почали методично знищувати радіостанцію ще наприкінці минулого року. У цих людей, зауважте, є імена, прізвища, номери телефонів, адреси електронної пошти. Про них, думаю, можна багато чого розповісти, але на все свій час.
Спершу вони звільнили генерального директора Ігоря Гужву. Скажу крамольну річ: при всій неоднозначності цієї фігури, при всій моїй внутрішній незгоду і поглядами, які він відстоював публічно, він поводився абсолютно професійно. Це були саме його особисті погляди, які він нікому з працівників радіостанції не нав'язував, і редакційну політику їм не диктував. У тому числі – ту політику, яку йому самому все більш наполегливо намагалися нав'язувати з Москви.
Виживши Гужву, взялися за блискучого Матвія Ганапольського – знаю, не всім подобається цей гострий на язик, їдкий, епатажний радіоведучий, але піддавати сумніву його професіоналізм, підозрювати його, уродженого львів'янина, який півжиття прожив в Україні, що отримав тут освіту, вільно говорить українською, в тому, що він є таємним агентом кремлівського впливу можуть, вже вибачте за різкість, тільки закінчені психопати, які звихнулися на ґрунті конспірологічних теорій.
Слідом за Ганапольським вижили головного редактора Олександра Іллерицького, потім вижили іншого головного редактора Валерія Калниша, потім - головного продюсера Юлію Литвиненко.
Боюся, список буде продовжено. Не впевнений, чи довго там пропрацюють Микола Вересень, Павло Шеремет, Ксенія Туркова, Юрій Мацарський та інші відомі журналісти - абсолютно професійні з точки зору володіння нашим ремеслом і абсолютно проукраїнські за своєїю громадянською позицією.
Я взагалі насмілюся стверджувати, що "Радио Вести" створювали порядні люди та високі професіонали. Так, серед них було кілька російських журналістів, які втратили можливість працювати в Росії через свої антипутінські погляди, в тому числі через свою позицію на підтримку Майдану, проти анексії Криму, проти гібридної війни на сході України. У тому числі автор цих рядків - у штаті радіостанції я ніколи не був, ні копійки грошей за цю роботу не отримав, просто добровільно допомагав своїм друзям, колегам та однодумцям, намагався щотижня, а іноді й частіше виступати в ефірі.
І, до речі, я впевнений, що однією зі справжніх причин кримінальної справи, що нещодавно демонстративно завело проти мене в Росії путінське ФСБ, є мої регулярні виступи на Радіо «Вести» про цілі і мотиви зовнішньої та внутрішньої політики Путіна. Я не те, що припускаю – я точно знаю, що путінські клеврети, що поховалися в різних щілинах та норах в Києві, регулярно надсилали на мене доноси в Москву.
Я багато разів публічно вступився за «Радио Вести», яке часом ставало об'єктами абсолютно несправедливої критики - одного разу навіть дуже гаряче захищав їх перед президентом Порошенком, коли під час його зустрічі з керівниками і провідними українських ЗМІ хтось із присутніх закликав його «закрити цю путінську лавочку».
Я робив це тому, що був упевнений у чистоті помислів моїх колег, бо стояв і продовжую стояти на тому, що не можна судити про роботу журналістів того чи іншого ЗМІ в залежності від того, хто є його власником.
Але є межа, яку неможливо переступити. І якщо б мадам Гаврилову не відправили у відставку, я дослухався б до заклику депутата Берези і теж відмовився б від співпраці з «Вестями», як би не було мені шкода розлучатися з ними.
Борислав Береза, ви домоглися звільнення одіозної редакторки. Не дайте тепер знищити колектив радіостанції! Адже люди, які визнали можливим призначити Гаврилову її керівником, тепер будуть мститися тим, хто зірвав їхні плани.
Панове українські медіа-магнати й бізнесмени з грошима! Викупіть радіостанцію у її нинішніх власників, поки вони її не знищили. За два роки вона розкрутилася з нуля, ставши однією з найуспішніших в країні. До її появи в Україні, по суті, не було заповнено нішу чисто розмовного, інформаційного радіо. У Нью-Йорку, Лондоні, Парижі таких станцій – десятки. Тепер і у нас цей жанр став популярним і затребуваним. Люди в машинах навчилися слухати новини і коментарі замість попси і шансону. За грамотного професійного менеджменту радіостанція швидко стане прибутковою. І грошей на це знадобиться значно менше, ніж ви кожен рік витрачаєте на всіляку нісенітницю – вже вибачте за прямоту.
І останнє. Панове українські політики, які люблять поміркувати про інформаційну війну Росії проти України! Не вірте тим, хто стверджує, ніби тут у нас є ЗМІ, які працюють за горезвісних «темників», спущених ледь не з приймальні Путіна. Це - повна нісенітниця.
А от кадрова політика, яка диктується з Москви – кого просувати, кого засувати, кого брати на роботу, кого не брати, кого зовсім звільняти без вихідної допомоги – це, на жаль, реальна річ. І це дійсно питання національної безпеки країни, яке треба якось вирішувати. В іншому випадку буде суцільна гавриліада.
Євген Кисельов на НВ
