Днями на очі попалася показова новина. Прес-служба Національної поліції похвалилася, що поліцейські в Хмельницькому припинили діяльність підпільного цеху з пошиття спортивного одягу.
Повідомлялося, що діяльність підпільного цеху організували два приватних підприємця, кілька десятків працівників займалися пошиттям, а виготовлений контрафактний одяг реалізовували населенню на місцевих ринках. Хмельницький взагалі славиться своїми ринками, де працює чи не пів міста. Дуже багато там займаються пошиттям одягу на дому або в гаражах, без всякої реєстрації. Ось один з таких цехів і накрили.
Є і фото улову. Зрозуміло, що шили очевидний ширвжиток з закосом під «Адідас».
«За місцем проживання організаторів незаконної діяльності та в торгових точках поліцейські вилучили майже 1,5 тис. одиниць одягу з логотипами відомих світових брендів. Також вилучено 27 одиниць швейного обладнання і сировини для виготовлення одягу. Вартість вилученого майна досягає 1 млн гривень»
, – говорить прес-служба поліції.
Загалом, все відмінно. Небезпечні злочинці спіймані і покарані. На десять робочих місць у Хмельницькому стало менше. Провадження закрито.
Чи правильно в даному випадку зробила влада? З одного боку працювали підприємці дійсно нелегально. А з іншого... чи Багато в Україні сьогодні шиється одягу? Чи можна назвати благополучним містом провінційний Хмельницький, чи все там добре з працевлаштуванням? Правильно закривати швейні цехи на тлі обваленого ВВП і падіння виробництва по всій країні?
За даними журналу «Український тиждень» (№25 за 24 червня) у 2015 році частка імпортного одягу з текстилю та трикотажу на ринках України сягала 95-96%. А десять років тому, в 2005 році була близько 76-83%. Тут в пору за голову хапатися і бити на сполох, щоб врятувати ситуацію. Такими темпами через кілька років взагалі не буде кого рятувати.
Як повинні були б надійти в даному випадку чиновники в нормальній країні, там, де влада дійсно підтримує малий бізнес і піклується про зростання економіки? Відповідь на це питання ще в 90-х роках дав перуанський економіст Ернандо де Сото. Рекомендую всім, хто цікавиться питанням, почитати його книгу «Загадка капіталу». Ця праця присвячена проблемам країн третього світу та аналізує причини за якими в них не приживається європейський цивілізований капіталізм. Де Сото не був в Україні, але писав книгу як ніби про нашу країну.
Якщо говорити дуже коротко, де Сото в своїй книзі пише про те, що більшість найбідніших країн світу насправді не є такими. Майже скрізь люди мають якусь власність, якісь активи, однак часто не можуть легалізувати їх із-за бюрократії і корупції, тому їхня власність нічого не варта. Підприємцям вигідніше працювати в тіні через високі податки і незручні закони, які їм нав'язує уряд. Тому, коли офіційні закони і правила є неефективними і неприйнятними для більшості, виникає альтернативна система — чорний ринок, конвертаційні центри, нелегальні міняйли валют, підпільні цехи і т. д.
Найяскравіша українська ілюстрація тез де Сото — ситуація, що склалася з нелегальним видобутком бурштину. Але про неї ми поговоримо іншим разом. А зараз — про нелегальний швейний цех в Хмельницькому.
Виявивши його, українські чиновники повинні були побачити в ньому не злочинний картель, а чинне успішне виробництво. А замість того, щоб громити цех і вилучати обладнання, слід насамперед подякувати виробників одягу за роботу в такий скрутний для країни час, після чого сісти з ними за стіл переговорів і запитати: що заважає виробництву працювати і розвиватися легально? На яких умовах підприємці готові перейти на повністю легальне становище і офіційно оформити всіх своїх десятьох робітників?
Можливо, швейному цеху заважають часті перевірки податкової та інших перевіряючих структур? В такому разі слід було б на певний час ввести мораторій на такі перевірки. Може бути надто високі податки? Тоді слід вислухати претензії і на основі них робити поправки в податковий кодекс, так щоб могли легалізуватися і інші. Можливо, людям потрібні податкові канікули на рік? Так чиновники повинні в коржик розбитися, щоб дати такі канікули, але зберегти виробника одягу і робочі місця. Очевидно, що підприємці можуть шити не тільки палений «Адідас», але цілком могли б робити одяг під якимось національним брендом або хоча б виробляти безликий ширвжиток типу китайського. Краще так, ніж ніяк.
Замість усього цього включається тупа репресивна машина, яка катком знищує кволі паростки легкої промисловості. І тепер в не самому процвітаючому українському місті стало на десять робочих місць менше. Наші чиновники явно не читали праці прогресивних економістів...
Справжні реформи в нашій країні почнуться тоді, коли зміниться чиновницький підхід до бізнесу та оподаткування. А поки все буде так, як з цим цехом у Хмельницькому, про процвітання можна не думати.
Денис Казанський
блогер
