При настанні фашистської Німеччини народ вже через 8 годин знав, що на зміну миру прийшла війна, хто був ворогом і якою повинна бути перемога. Одне з найпростіших питань по історії навіть для школяра-трієчника – хронологічні рамки Великої Вітчизняної війни. Правильна відповідь: «22 червня 1941 - 9 травня 1945 року».
Про це пише на порталі НВ співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки центру Разумкова Олексій Мельник.
22 червня 1941 року о 4 годині ранку війська фашистської Німеччини почали наступ на Радянський Союз, а вже опівдні нарком Молотов від імені радянського уряду оголосив відповідне звернення до радянського народу, яке закінчувалося словами: «Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами!».
Досягнення перемоги полягало у взятті столиці ворожої держави та документальному оформленні завершення війни – підписання акта про військову капітуляцію. 9 травня в Москві відбувся грандіозний переможний салют.
Україна вже третій рік поспіль знаходиться у стані гібридної війни, яку назвали антитерористичною операцією. Війна не може тривати вічно, а тому доцільно було б визначитися стосовно того, що вважати фактом нашою перемогою як кордону між війною і миром.
Варіанти капітуляції України (як неприйнятний), і капітуляції Росії в результаті військової поразки (як фантастичний) слід відкинути як такі, що не варті обговорення.
Швидке відновлення територіальної цілісності є очевидною і найпростішою відповіддю на це складне питання. Саме такий варіант пропонує наша влада, проте подібний сценарій є не лише нереальним, але й містить у собі серйозну загрозу «піррової» перемоги.
Чому малоймовірним? Насамперед, це стосується території Кримського півострова. Невідомо скільки часу Гелетей планував бути міністром оборони, коли обіцяв провести парад в українському Севастополі, але поки немає реалістичних перспектив повернення Криму до складу України. Це зовсім не означає, що ми повинні змиритися з незаконною анексією, але визначення будь-яких часових рамок – як занадто швидких, так і відстрочених – можуть перешкодити реалізації стратегії (якщо така й була) досягнення мети.
В чому полягають загрози неправильного визначення перемоги? Якщо швидке відновлення територіальної цілісності на сході України визначити як самоціль, то її можна досягти шляхом повного виконання української частини зобов'язань згідно з Мінськими домовленостями. Москва і Берлін з Парижем нам з радістю в цьому допоможуть. Я не виключаю, що кремлівські куратори можуть змусити Захарченка з Плотницьким підняти українські прапори і відрапортувати про входження ОРДЛО до складу України – з особливим, звичайно, статусом. У цьому випадку, упевнений, Москва матиме більше підстав для грандіозного переможного салюту, ніж Київ. Чи принесе така «перемога» реальний мир в Україну?
Очевидно, що ця війна надовго. Саме тому варто задуматися про стратегії виживання і розвитку в умовах війни, досягнення проміжних цілей, які дозволять Україні вистояти, а також уникнути поразки, зокрема через намагання досягти нереалістичних цілей якнайшвидше. Чи варто заради «територіальної перемоги» принести в жертву стабільність і перспективи розвитку всієї України?
Абсолютно справедливим і доречним є постановка питання щодо громадян, які залишилися на окупованих територіях ОРДЛО. Хоча, не зайвим було б чесно відповісти і на друге питання: «Чи зміниться їхнє життя після того, як ОРДЛО стане «українським» на російських умовах?»
До речі, що стосується хронології ВВВ, менш відомим є той факт, що підписавши акт капітуляції, СРСР формально залишався в стані війни з Німеччиною до 25 січня 1955 року. Парадокс полягає в тому, що перебування в стані війни не обов'язково передбачає активні бойові дії. А за гібридний мир з Росією Україна щодня платить життями громадян.
glavnoe.ua
