Для Оксани Сироїд, віце-спікера Верховної ради (ВР) і члена Самопомочі, цей крок може означати прощання з кріслом у президії Ради.
Судячи з усього, Сироїд перспектива стати звичайним депутатом не турбує. На зустрічі з НВ віце-спікер говорила більше про те, що Самопоміч і так у складі коаліції була внутрішньою опозицією. А зараз лише закріпила цей статус.
ПРО ОЛІГАРХІЧНІ ПРОЕКТИ ТА ОПОЗИЦІЮ
— Чи може бути ефективною опозиція з 26 людей?
— В нас ніколи не було нормальної коаліції. Рішення про перехід в опозицію не було спонтанним, воно виросло. Неможливо було по-іншому реагувати на все це. Ми не могли і далі розділяти відповідальність за олігархічну змову. Тепер потрібно вчитися бути хорошою опозицією. Опозиції в цій країні майже ніколи не було, можливо, крім 90-х. З того часу все стало грою та фарсом.
Опозиція — це контроль. Коаліція повинна контролювати свій уряд, свою виконавчу владу, а опозиція — контролювати і коаліцію, і коаліційний уряд. Певні рішення, нажаль, будуть не під силу нам. Але опозиція може багато. Вона повинна ставити питання. Чесно поставлене публічно питання змушує людей думати, а уряд — відповідати.
— Якщо ви весь час будете ставити незручні питання і критикувати владу, то з тим арсеналом інструментів, які вона має, вас будуть звинувачувати в тому, що ви — проти держави.
— Так, «агенти Кремля».
По-перше, ми задекларували, що всі якісні і потрібні для держави і людей речі ми будемо підтримувати. Ніхто не збирається ставати в позу «а баба Яга проти». Але ми маємо власне бачення, як має виглядати держава. Всі наші рішення будуть прийматися у відповідності до того, наскільки вони наближають чи віддаляють нас від цього бачення.
— Після оголошення про перехід Самопомочі в опозицію з’явилося соцопитування Інституту Горшеніна, в якому ваша партія опинилася на першому місці. Ви вже готуєтеся до виборів? Чи не вважаєте ви зазначений там рівень підтримки — 15 % — компліментом?
— Я взагалі зараз боюсь вимовляти слово «дострокові вибори». Це величезна небезпека. Якість цього парламенту вони не покращать.
Між рейтингами і складом парламенту стоять такі страшні в Україні речі, як жахливий виборчий закон зі змішаною системою, який дозволяє маніпуляції. Між рейтингами і складом парламенту стоїть гречка, стоїть адмінресурс. Йти на дочасні вибори, коли стільки бідних і розчарованих людей, які можуть легко стати об'єктом маніпуляцій… Коли ми маємо адмінмашину, що не соромиться застосовувати всі ті самі важелі, що і за попередньої злочинної влади… Тому чи дійсно потрібні сьогодні дострокові вибори?
— Але і нинішня Рада настільки розчарувала суспільство.
— Кількість перевиборів певною мірою буде впливати на якість парламенту. Але природа і біда цього парламенту — в олігархаті. В нас же немає політичних партій — в нас є олігархічні проекти. Представники олігархів в парламенті виконують їхню волю. Якщо ми зараз оголосимо дострокові вибори, з'явиться більша кількість незалежних партій чи більша кількість олігархічних проектів, щоб розтягнути голоси? Якщо прослідкувати голосування за відставку уряду і склад парламенту, то стає зрозуміло, хто керую цією державою. І законодавча влада, і парламент, і уряд сьогодні повністю є продуктом олігархічної системи.
— Вашій партії теж часто закидають вплив олігархів, наприклад, Коломойського.
— Я не знаю, як на це реагувати. Дійсно, про це запитують, натякають. Але навіть якщо подивитись, наприклад, на Дніпропетровську міськраду — навряд чи мер чи фракція, яка є сьогодні керівна в Дніпропетровську, були б настільки незадоволені позицією фракції Самопоміч там, якби ця [співпраця з Коломойським] була. Мені здається, все видно. Просто треба проаналізувати. Ніхто з людей Коломойського в Раді не підтримав відставку уряду Яценюка. А Самопоміч ініціювала цю відставку і вийшла з коаліції. Де логіка?
— Тоді чий ви проект?
— Нічий. Але дуже багатьом, напевно, хотілося б, щоб це було не так. Частина людей була виключена з фракції саме за те, що намагалася втягнути нас в певну залежність.
ПРО ПРЕМ'ЄРА ТА ПРЕЗИДЕНТА
— Ситуація з відставкою уряду була спланованою?
— Це було дуже видно по залу. З таким обуренням всі проголосували за те, щоб визнати роботу уряду незадовільною. А потім ставиться на голосування проект постанови про висловлення недовіри — і депутати просто чкурнули з залу.
— З вашого місця в президії виглядало так, ніби вони втікали?
— Звичайно. Як зайці, в дверях стикалися один з одним — хто швидше.
Щодо того, чи був це від початку «договірняк». Я ж бачу, скільки карток є в залі, і знаю, хто не буде голосувати. Зранку була певна ейфорія щодо відставки, а до обіду стало зрозуміло: щось не те.
— Чи правда, що проти відставки Яценюка виступили західні партнери, які тиснули на Банкову?
— Треба просто розуміти, як тлумачити меседжі з Європи чи Америки. Частина політиків хоче тлумачити їх так, наче Європа хоче працювати з урядом Яценюка. Насправді вчора [23 лютого] я зустрічалась з головою МЗС Німеччини Франком-Вальтером Штайнмайєром, і він озвучив це так: «Ми хочемо мати, з ким говорити. Ви приймайте рішення, хто буде ця людина». Тому не треба перекладати з хворої голови на здорову.
— Як може далі працювати уряд, якому не довіряє парламент?
— Саме це ми намагалися пояснити нашим міжнародним колегам. Вони вважали, що, можливо, краще зберегти такий уряд, тому що це дає стабільність. Але нелегітимна стабільність неможлива. Тепер ми маємо уряд, діяльність якого парламент оцінив незадовільно, тобто його легітимність — нуль. Але його не звільнили. Це стабільність? Це ще більша нестабільність, ніж зміна уряду. Змінивши уряд, ми дали б новому уряду легітимність 100, і він починав би не з нуля.
— Ви можете дати оцінку роботі уряду? Про реформи варто говорити?
— Багато речей було зроблено. Сьогодні для країни реформа тільки в одному — подолати олігархічну залежність. Реформи так тяжко тому і йдуть, що власниками парламенту і уряду виступають олігархи.
Ми фактично повинні протистояти тим, кому належить 80% власності в цій державі. Це надзвичайно важко. Але були певні рішення, нехай неповноцінні, недостатні, але вони є. Прозорі державні закупівлі — це ж проти олігархів, які завжди мали ексклюзивний доступ до бюджету. Звідки вони годуються? З трьох джерел: держбюджет — через держзакупівлі і привілейований доступ до них; держпідприємства, з яких вичавлювались гроші; і природні ресурси, передусім вуглеводні. Головні наші реформи — тут.
— Ми говоримо про точкові рішення?
— Наведу приклади. Славнозвісний Закон про Укрнафту [який обмежив права міноритарних акціонерів] прийнятий, але уряд його не виконує. Закон про ринок газу: всі кажуть, мовляв, дуже круто, що ми прийняли, але немає механізмів його реалізації. Закони поки що написані за принципом «за все гарне, проти всього поганого» і виконуються в порядку, визначеному Кабміном. А що таке Кабмін? Кабмін — це люди, залежні від олігархів. Буде Кабмін виконувати ці закони? Не буде.
— Прийняті реформаторські закони — це лише декларації без механізмів реалізації?
— Так. Але добре вже те, що ми маємо хоча б такі, бо вони дозволяють нам дебатувати. До цього це все вважалося «священною коровою», цих сфер неможна було в принципі зачіпати. Реформи не відбулися, але багато чого започатковано. Це перший раз за 25 років, коли ми зазіхнули на святе, на вотчину олігархів. Може, це навіть 50% успіху, бо правильно поставити діагноз — це 50% вирішення проблеми. Тому я би не недооцінювала те, що зроблено.
— Критичну точку, після якої неможливий відкат назад, ми пройшли?
— Ні. Я думаю, ми саме в процесі.
— Скільки чекати реальних результатів?
— Провівши тут рік, я розумію: якби уряд був добросовісним, ефект від реформ можна було б відчути і побачити через два — п’ять років. В цієї держави такий потенціал, що не треба багато зусиль — треба просто не заважати, не красти і не створювати нікому преференцій. І диво станеться саме собою.
— Чому в Україні не вдається створити успішний уряд?
— Ми вже мали 20 урядів, і жоден з них не був успішним. Тому що виконавча влада не є в руках уряду. Уряд відповідає за добробут кожної людини перед парламентом, а парламент — перед людьми. Але уряд має лише частину виконавчої влади, а більшу частину її в своїх руках має президент. Він не підконтрольний парламенту і свою владу здійснює, як хоче. А відповідальність — несе уряд. Через те в нас кожен уряд приречений бути невдахою, допоки ми не змінимо системи.
Міністр оборони, міністр закордонних справ, усі голови обласних і районних держадміністрацій — це все виконавча влада — і усім цим в ручному режимі керує президент. Регулятори — НКРЕКП, Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Нацбанк — це все вотчина президента. А відповідальність за все несе уряд. Люди клянуть уряд за тарифи, а тарифи встановлюють підконтрольні президенту органи.
Парламент буде мати убогий вигляд, доки вся виконавча влада не буде в руках однієї гілки влади, і це має бути уряд, а не президент. Інакше ми будемо вічно сповзати в диктатуру. А уряд, в свою чергу, має бути повністю підконтрольний парламенту: якщо парламент захотів — він його звільнив, а не так, як відбулося 16 лютого.
Президент має виконувати функції голови держави. Інше питання, чи має він обиратися на загально-національних виборах, чи, наприклад, в парламенті. Тут треба порадитися з людьми. Але президент має бути правдивим арбітром нації, а не гравцем політичних інтриг, заручниками яких ми всі стаємо.
— Це досить революційна пропозиція — позбавити президента влади ще й дозволити парламенту, особливо такому, як зараз, обирати президента. Чи суспільство сприйме це?
— Недавно дивилася соціологію: 30% людей вважають, що джерелом влади в державі є президент. Тобто люди ходять і вибирають царя.
Людям потрібно пояснити, що джерелом влади є вони, якщо вони хочуть жити в демократії. Або вони повинні чесно сказати, що вони хочуть жити в авторитаризмі.
— Люди є джерелом влади, але реалізує її парламент.
— Парламент є представником народу. Це єдиний представницький орган народу. Людям потрібно пояснювати, що парламент — не для того, щоб тиснути на кнопки. Його функція прийняття законів — вона якась там п'ята у переліку. Перша — це формування уряду і контроль за його діяльністю. І цю функцію парламент в Україні ніколи не виконував. Друга його функція — контроль за бюджетом, її також він не виконує. Третя — це дебати. В нас цього взагалі немає. Година запитань до уряду — це «убогість», фарс. Має бути жорстке обговорення того, що сталося за останній тиждень чи два. Так працюють парламенти в демократичних країнах.
ПРО ДОНБАС І ВІЙНУ
— Самопоміч і ви особисто давно виступаєте проти змін до Конституції. Щойно це питання знову відклали на невизначений час. Як воно буде вирішуватися?
— 2 лютого в черговий раз відбулося ґвалтування Конституції, причому цього разу не просто через пропихування цих змін, а вже через зміни процедури внесення змін. Так ще Конституцію ніхто не ґвалтував. На зустрічі зі Штайнмайєром не було жодної згадки про внесення змін до Конституції. Можливо, вони почали розуміти, що такі речі просто неможливо тут зробити. Будь-яка соціологія показує, що 80% людей в Україні не сприймають ідеї особливого статусу для Донбасу, і нав'язувати це — це фактично забрати суверенітет в народу. Треба шукати інший формат, щоб припинити війну.
— Це нелегко. Ви його бачите?
— Перемога — це коли є запобіжник для подальшого продовження війни. Однозначно це не Мінськ. Для початку потрібно визнати реальність. Ту реальність, яку ніхто не хоче називати — це війна і окупація. Не підрив суверенітету України сусідньою державою, а окупація. Не конфлікт на сході України, а війна. Не сепаратисти, яких підтримує Росія, а регулярна російська армія, яку підтримують сепаратисти. Якщо ми змінимо цей кут зору, то ми тоді маємо шанс знайти правильне рішення. Це мала б почати Україна. Ніхто за нас не буде нас рятувати. І першим мало б бути рішення про визнання цієї території окупованою — це поверне нас в площину міжнародного права. Ми ще маємо сьогодні в Європі лідерів, які пережили з нами Майдан і з розумінням ставляться до ситуації. Але одного дня переоберуть Меркель, Оланда, Обаму, прийдуть нові люди і скажуть: «Яка війна? Не було ніякої війни».
— Порошенка давно критикують за те, що він не вводить військовий стан, не хоче називати речі тими іменами, якими ви їх називаєте. На Банковій бояться ще більше ускладнити ситуацію чи настільки сильний тиск Заходу?
— Чому так спокійно говорять наші партнери про окупацію і анексію Криму, але не можуть вимовити це слово стосовно Донбасу.? Тому що Крим анексували без зброї. Там не було вбивств. У випадку з Донбасом ситуація зовсім інша — там триває війна, там вже більше 10 тисяч загиблих. Якщо назвати це окупацією, то треба визнати Росію стороною війни. Ніхто не хоче у це вв'язуватись. Що тоді робити з цим на рівні ООН? Як співпрацювати з воюючою державою, яка зі зброєю окупувала частину чужої території?
— Зрозуміло, чому цього не робить Захід. Чому цього не робимо ми? Ми аж настільки залежні від них?
— Я думаю, є величезна залежність і від Росії, і від Заходу, і кругова порука в самій Україні. Це тотальна залежність і страх. Обслуговування всієї Верховної Ради фінансово в руках Альфа-банку, в нас працюють «дочки» російських банків — куди ті гроші йдуть? Ми збагачуємо Росію, і ніхто нічого з цим не робить. Якщо президент тримає фабрику в Росії. Це правда життя.
— Запитання щодо перевиборів в Кривому Розі. Чому партія прийняла рішення висувати кандидатом в мери саме Семена Семенченка? З його складною репутацією негативна реакція суспільства була передбачувана.
— Коли ми вступили в боротьбу за перевибори міського голови Кривого Рогу, там було двоє найбільш активних людей — Єгор Соболєв і Семен Семенченко. В той час ми всі разом працювали на підтримку кандидата Юрія Милобога. В якийсь момент на з'їзді в Харкові він озвучив, що прийняв рішення не продовжувати далі боротьбу. Це було його рішення.
— Чому він так вирішив?
— Мені важко судити. Можливо, втомився, можливо, страшно. Ви ж повинні розуміти. що людина мала пережити, борючись. Це ж місто Вілкулів. Встати одному лицем до лиця з цією жорсткою реальністю… Напевно, і погрожували. І це була його пропозиція — висунути Семена.
З іншого боку, Семен може викликати неоднозначне ставлення, але що таке Кривий Ріг? І що таке бути мером у Кривому Розі, де міська рада — це на 90% Опозиційний блок? Де вся промисловість належить «тим самим хлопцям». Уявити собі делікатну людину на цій посаді дуже складно. Перед тим, як там побудувати місто-сад, треба поламати всі схеми. Якщо подивитися на це з такої точки зору, то мені видається, що Семен є дуже адекватною особою на цю посаду.
Матеріал: НВ
