Те, що відбулося в парламенті – неминуча криза, викликана системним збоєм, вже давно закладеним в наш політичний та урядовий механізм. Справа в тому, що коліщата нашого годинного механізму влади обламують один одному зуби. Це зроблено цілком свідомо.Головна наша проблема в тому, що ми називаємо себе парламентсько-президентською республікою, але президент при цьому поводиться, як генсек Компартії. Ця система збереглася ще з радянських часів. Я говорю не тільки про символізм і приміщення; народ так вважає, багато патріотів так вважають. Президент обіцяє щось в Мінську, як людина, що має абсолютні повноваження, тоді як насправді це зовсім не так.
Найцікавіше, що немає ані закону по президенту, ані закону, який регулює становище адміністрації. Якщо ми європейська парламентська держава, то потрібно звернути увагу: жоден президент європейських парламентських держав не має можливості лізти в сфери, які йому непідконтрольні.
Ми чуємо про «таку-от кількість міністрів президента», або про те, що генпрокурор – це «людина президента», або про те, що президент керує правоохоронними органами. Доки це триватиме?
Нам потрібно припинити чіплятися за персоналії
Прем'єр-міністр в Україні, м'яко кажучи, урізаний у правах. Я пам'ятаю це ще за часів, коли сам був в уряді прем'єра Ющенка: коли в Кабміні сидить частина людей, які не є міністрами прем'єра, про відповідальність уряду говорити важко.
Мені абсолютно очевидно, що це системна криза. Не потрібно знову переводити все на персоналії, адже це дуже зручно – Пєтя, Сєня тощо. А насправді проблема в тому, що у нас немає жорстко відрегульованої системи державного управління.
Багато говорять про необхідність перезавантаження, про переформатування, але дуже рідко озвучують те, що насправді потрібно змінити. А Україні потрібно повністю демонтувати цю систему вертикалі влади, адже причина в ній самій. Це системна проблема, системна помилка, яка породжує небачену корупцію і дозволяє говорити про те, що демократична держава не може бути настільки корумпованою.
У нас немає системи стримування і противаг, а її створення необхідне. Чи зробить це нинішній президент? Думаю, ні: він буде тягнути ковдру повноважень на себе. Йому потрібен максимально ослаблений прем'єр або, що ще краще – свій прем'єр. Але така ситуація не тільки суперечить інтересам України, але ще й абсолютно не вписується в парламентську модель.
Ми вдаємо, наче цього не розуміємо. Кидаємося в переформатування коаліції, говоримо про можливість дострокових виборів, розуміючи, що Банкова не дозволить виборів за новим законодавством, а старе, прийняте ще за Януковича, зберігає мажоритарні округи. Якщо ми підемо на перевибори, не змінивши закон (а це найімовірниішй сценарій) і керівництво ЦВК, термін придатності якого вже пройшов, ні до чого хорошого це не призведе.
Тому те, що зараз відбувається, мені здається, можливо, ще не агонією, але, як мінімум, неминучою системною кризою, викликаною проблемою, вбудованою в сам фундамент української політичної системи.
Олег Рибачук на НВ
