Усі ці фільми - віддзеркалення європейського страху
Усі ці картини - віддзеркалення європейського страху. Адже до анексії Криму й війни на українському Донбасі нічого подібного не виникало. Навіть вторгнення російських військ у Грузію не призвело до сприйняття Росії як "держави апокаліпсису". Грузинський конфлікт пояснюють тим, що в Кремлі хочуть зберегти статус-кво, який утворився на пострадянському просторі після розвалу СРСР, і не можуть дозволити президенту Михайлові Саакашвілі встановити контроль над бунтівними грузинськими автономіями Абхазією і Південною Осетією, які мали заступництво Москви з початку 1990-х. І навіть рішення Кремля визнати незалежність Грузії та Південної Осетії сприйняли як відповідь за визнання західними країнами незалежності Косового. На цьому все й заспокоїлося. До Криму.
Тому що Крим, який не просто перетворився на самопроголошену республіку під російським патронатом, але був приєднаний до Росії, порушуючи всі її власні конституційні й законодавчі норми - такого порушення міжнародного права не бачили з кінця Другої світової війни. Причому порушення, яке ретельно не готували, а рішення щодо нього приймали спорадично, під впливом моменту - що стало свідченням крайньої емоційної неврівноваженості президента Росії Володимира Путіна й відсутності тверезомислячих людей у його найближчому оточенні.
Це не могло не налякати Захід. До того ж усі добре пам'ятали, що під час кримських консультацій керівники провідних західних країн радили Путіну не починати конфлікт на українському материку, попереджаючи, що це призведе до тяжких наслідків для економіки його держави. І ось - будь ласка. Путін не зміг навіть проаналізувати ці попередження, розпочав непотрібну йому війну і привів російську економіку до краху, а населення - до соціальної катастрофи, результатів якої ми ще повною мірою не побачили. То чом би йому - з такою емоційною неврівноваженістю, такою відсутністю стратегічного мислення, такою некомпетентністю - не піти далі?
Чому ж у випадку з балтійськими країнами не може бути повторений український сценарій?
На початку українського конфлікту я ставив питання своїм латвійським й естонським колегам - чи не побоюються вони, що їхні країни стануть наступними цілями російської агресії? Як правило, ці питання сприймалися як теоретичні з однієї простої причини - і Латвія, і Естонія є членами НАТО й розраховують на захист інших членів Альянсу. Та я нагадував, що маємо справу з "гібридною війною". Під час анексії Криму Володимир Путін і інші російські керівники заперечували факт участі в процесі російських військовослужбовців і публічно визнали його тільки за декілька місяців після приєднання півострова.
Але в Криму Путін мав непогану можливість удавати, що нічого не відбувається, бо, за договором про базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі, на півострові й так перебуває значний російський контингент. А ось на Донбасі російських військ зроду не було - водночас їх наявності не визнає не лише Путін. Велика частина росіян переконана, що російських військових на Донбасі немає і ні похорони кадрових офіцерів, ні затримання військовослужбовців на території України ні в чому нікого не переконали. Так чому ж у випадку з балтійськими країнами не може бути повторений український сценарій?
Кінематографісти Бі-Бі-Сі, власне, й розглядають варіант "гібридної війни". Росія провокує хвилювання в одному з регіонів Латвії, Рига звинувачує її на початку агресії, а ось на заході сумніваються, чи можна довіряти даним латвійської розвідки - вона, мовляв, упереджена. Так багато хто на Заході ставиться і до даних українських спецслужб, більше того, схильні сприймати російську логіку - якщо військовослужбовця нібито звільнили з лав збройних сил перед тим, як вирушив на Донбас - отже, він уже не військовослужбовець і Росія тут ні до чого. Але тоді хто заважає Путіну "звільнити" цілу армію?
Зусилля російської дипломатії сьогодні спрямовані на спроби перекласти на Київ матеріальну відповідальність за окупований Донбас
Міг би сказати, що сприймаю сценарій початку Росією воєнних дій у Балтії як фантастичний. І тому, що він справді не дуже підпадає під сценарій "гібридної війни" - ризикувати прямим зіткненням із НАТО Путін не захоче, краще вже влаштувати хвилювання де-небудь у Казахстані. І тому, що військову силу Росії перебільшили - українська війна це довела. І тому, що з падінням цін на нафту і впливом західних санкцій, що посилюється, на російську економіку Путін не має матеріальних можливостей для здійснення нових агресивних планів.
Тим більше, що йому доводиться витрачатися на ті воєнні авантюри, які він уже розпочав, - на Сирію й Україну. І не випадково головні зусилля російської дипломатії сьогодні спрямовані не на пошук приводів для нового вторгнення російських військ на українську територію, а на здійснення плану зняття західних санкцій і спроби покласти на Київ матеріальну відповідальність за окупований Донбас. Тому що Путіну важливо добитися відкриття західного ринку для російських запозичень і не витрачати грошей на територію, що йому й задарма не потрібна. Яка ж тоді в цьому випадку Латвія?
Але це - теорія. Якби за декілька місяців до анексії Криму - наприклад, до початку Майдану - в серйозного експерта запитали, чи можлива війна Росії та України, він би, швидше за все, відповів вам: "Ні". І навів би тисячу аргументів на захист своєї позиції. І відносно того, що Кремль може здійснювати вплив в Україні - і, зокрема, в Криму - без воєнного втручання, за допомогою економічних важелів. І при цьому не дуже важливо, якою буде влада в Києві, тому що президентство Віктора Ющенка не надто багато змінило в цьому. І відносно того, що Москві абсолютно не треба повністю поривати стосунки із Заходом - а війна проти України напевно призведе до цього. І відносно того, що в разі такої війни постраждають не лише економічні інтереси України, а й інтереси самої Росії. Ну, й найголовніше - що росіяни не стрілятимуть в українців, а українці - в росіян.
У фільмі британських кінематографістів відсутній найголовніший мотив, яким керується Путін
Проте війна розпочалася. Я навіть не стверджуватиму, що Путін хотів саме війни. Зважаючи на те, як він діяв у Криму, він усе-таки хотів параду. І вважав, що на Донбасі - і в цілому на сході України - теж буде парад. Тут на емоційність наклалася некомпетентність. Тому що коли починаються реальні бойові дії, гинуть люди, з'являються сотні тисяч біженців - ти стаєш заручником цієї ситуації і починаєш діяти вже в абсолютно нових умовах. І помалу звикаєш до цих умов. І водночас не збираєшся здавати своїх позицій - якщо підеш на серйозні компроміси тільки тому, що розпочалася серйозна війна й гинуть люди - твоє найближче оточення вирішить, що ти - слабак. А ти - не слабак, ти новий російський цар, збирач земель тощо. І тому - на війні як на війні.
Тому у фільмі британських кінематографістів відсутній найголовніший мотив, яким керується Путін при ухваленні рішень, - він ніколи не знає, до чого ці рішення призведуть, і завжди діє за обставинами. Війна Путіна з НАТО може розпочатися не тому, що в Кремлі приймуть рішення воювати з НАТО, зовсім ні. Рішення може бути - послати на захід який-небудь значущий сигнал, що в результаті, - а не тому, що Путін цього хотів і планував - обернеться війною.
Це найстрашніше.
