Не моя справа - радити що-небудь Україні, однак я вважаю, що їй краще триматися подалі від Донбасу.Почнемо з того, що в країні зараз не те економічне, політичне і соціальне становище, щоб купити/повернути/завоювати прихильність населення Донбасу. Після війни люди на дух не переносять Київ: їх годувала пропаганда, по них стріляли, а такі речі не забуваються.
Єдиний випадок возз'єднання територій (в Європі, принаймні), який я знаю, - це Німеччина. При цьому за минулі 20 років Західна Німеччина витратила більше €2 трлн на реабілітацію ландшафтів, суспільства, створення робочих місць та інвестування східних територій. Незважаючи на це, на сході країни досі відчуваються проблеми: комуністичне правління вбиває не тільки ландшафти і економіку, але й людей. Досі тут присутні більше екстремістів, у тому числі фашистського й нацистського спрямування, більше асоціальної поведінки; в поганому стані перебувають отруєні в радянську епоху ландшафти, коли військові частини зливали в грунт бензин; досі гірше з дорогами і більш високі показники пияцтва та наркоманії. І це незважаючи на закачені у ці території €2 трлн. Очевидно, що баварці з великим задоволенням закачали б ці гроші на свої дороги, медицину і т. д., а не на покращення життя своїх «східних братів».
А тепер повернемось до України. Що буде говорити Західна Україна, якщо її податкові відрахування будуть йти на реабілітацію Донбасу? Не буде вона цьому сильно радіти, зрозуміло заздалегідь. Тим більше, що Україна знаходиться не в тому стані, що Західна Німеччина на момент возз'єднання з східними територіями. Німці були і залишаються багатими, вони 30 років збирали гроші перед об'єднанням країни. Україна, тим часом, знаходиться у вкрай економічно нестійкому стані, і це джерело дуже великих ризиків.
Я б дуже обережно дивився на вимоги повернути донбаські землі назад і утримався б ковтати цей отруєний плід. Вони будуть відразу вимагати більше грошей, а Одеса і Харків, приміром, будуть дивуватися: чому ви вкладаєте більше ресурсів в Донецьк і Луганськ, якщо лояльність до вас виявили ми і були вам віддані весь це час? Дуже важко буде відповісти на це питання.
Самодостатній Донбас – це казка
Всі знають, що самодостатній Донбас – це казка. Можна скільки завгодно кричати, що Донбас – це індустріальне серце України, але тільки це було правдою в 30-ті роки ХХ століття. Сьогодні на дворі 2016 рік, і все дуже сильно змінилося. За останній час ціни на сталь впали в чотири рази, значно впали ціни на вугілля. Це означає, що Донбасу потрібно проходити дуже болючу структурну перебудову.
Так що якщо дивитися на питання повернення Донбасу виключно з позиції менеджера, то ризики для України непропорційно великі. Навіть у Німеччині були поскрипування на ґрунті фінансування: чого ці «оссі» так багато грошей споживають, вони і нам би пригодилися. І це відбувалося в заможній, благополучній країні, а не в бідній і роздягненій, післявоєнній Україні, яка роздирається внутрішніми конфліктами.
Тому моя логіка для українців така: так гори воно вогнем, цей Донбас, хай з Володимиром Володимировичем домовляються. Тим більше, що просто так Донбас, загорнутий як цукерку, Путін не віддасть - він обов'язково туди що-небудь впихне. Країна отримає не просто Донбас, а Донбас з навантаженням чого-небудь. Чи може Україна собі це дозволити? Боюся, що ні.
Україні потрібно зайнятися проведенням реформ на вільній частині країни. Але, оскільки реформи проводити важко, і це пов'язано з обмеженням якихось корупційних інтересів чинної політичної еліти, то набагато легше говорити, що у всьому винен Донбас, Росія і т.д. Так було завжди. Всі країни, що лише отримали незалежність, перші 20-30 років пливуть на цих дріжджах: так більшовики говорили про царизм, демократи – про комунізм, Путін – про лихі 90-ті, українці – про підступних москалів, балтійські країни – про величезний збиток Радянського Союзу. Усі, аж до Таджикистану, перекладають відповідальність на когось іншого. Це називається патріотизм.
Наостанок зазначу, що через 15 років після завершення чеченської війни в Росії починають замислюватися: а чи так уже сильно нам була потрібна Чечня? Тоді, 15 років тому, про це ніхто не думав: ми перемогли, забезпечили цілісність країни, люди раділи. А тепер все частіше лунають заклики: мовляв, досить годувати Кавказ. Виявилося, що це задоволення коштує $1 млрд у рік, а їх можна було б витратити на Брянськ або на Тулу. Замість вкладених в регіон грошей ми отримуємо цілу купу неприємних звісток з Дагестану та Чечні. В результаті ті ж російські націоналісти, які раніше вимагали «всіх мочити», тепер кажуть: «На хріна нам ці чурки?».
Дмитро Орєшкін -НВ
