У книгах з особистісного розвитку радять: для досягнення успіху потрібно проаналізувати, що ти робив минулого року, та визначити головні пріоритети на наступний.Чому б не застосувати такий підхід до країн? Мені здається, було б корисно уявити неньку-Україну живою людиною, яка підбиває підсумки року і планує майбутнє.
А рік був для неї складним. Головною подією стало триває розлучення із попереднім чоловіком — ветхим, але злющим і хтивим імперським стариганем. Їхній шлюб занадто затягнувся. Потрібно було, вирішивши собі, піти ще двадцять з гаком років тому. Але розлучення виявилося справою непростою: міцні й економічна залежність, і культурна прихильність. Зрештою, остаточний розрив стався не з її ініціативи: старигань, який зрідка бив у відповідь на вимогу свободи і нового життя (а тут і новий чоловік з'явився на горизонті, але про це нижче) намірився нашу героїню зовсім погубити. Розрив став питанням виживання.
Незвикла до самостійності та побоюючись самотності, вона підшукала нового супутника — багача і франта. Теж немолодий, але ввічливий, заможний і освічений. Він не готовий захистити її від мерзенного стариганя, але підтримує морально і підкидає трохи грошей. Він не обіцяє одружитися, але й не відкидає цю ідею, м'яко переводячи розмову на іншу тему.
Новий супутник не готовий захистити її від мерзенного стариганя, але підтримує морально і підкидає трохи грошей
Для нього вона оновила зачіску і макіяж. Вийшло дуже навіть непогано. Проблема в іншому: позбутися шкідливих звичок, яких вона нахапалася, живучи з попереднім чоловіком. А вони в'їлися, як татуювання.
Думка про те, щоб почекати з новим шлюбом і жити самій, не розглядається. Тут є дві головні причини. По-перше, невпевненість у собі: якщо проґавити шанс, раптом потім ніхто не візьме? Кажуть, у багатія є проблеми, він сам немолодий і не дуже здоровий, в хаті маса бідних родичів. Ну то й що? Зате не одна, і буде кому захистити.
Друга проблема глибша: бідність та економічна неспроможність. Будиночок нашої героїні скособочився, в ньому давно завелися щури, власний заробіток непостійний і невеликий, а ціни ростуть. Талановита та енергійна, вона звикла думати про себе в термінах тимчасової прислуги або сільгоспробітниці, а не у визначеннях нових знань і навичок. І сьогодні вона розгублена.
Що порадив би в такій ситуації коуч (перевірено в реальності)?
Перш за все запропонував би звернути увагу на себе. Як би не було складно, киньте шукати того, хто вам поспівчував би, оскільки це — форма перекладання відповідальності. Всі необхідні ресурси є всередині вас.
Якщо життя дає паузу, використовуйте її для себе. Поставте собі всі питання, відповіді на які хочете почути від інших. І знайдіть власні, як би вони не відрізнялися від тих, що пропонують в оточенні: родичі, сусіди, колеги. Тільки ці відповіді мають для вас значення. І довіряти треба тільки їм.
І ви відразу побачите, сказав би коуч, що особисті свобода і незалежність є для вас великою цінністю. І що ваші таланти, здібності та енергія недооцінені й взаємопов'язані. Щойно ви звільните їх, все зміниться — всередині та зовні. Ви здобудете економічну незалежність, підвищите захищеність від загроз, розквітнете зовні. Зросте привабливість і одночасно впевненість у собі. Вибирати будете ви, а не вас.
Такою була би порада коуча самотній, стомленій, розгубленій жінці в небезпеці. Але повернімося з метафори до життя.
Українці — неймовірно талановитий і винахідливий народ. Чому ж країна така бідна? Причина одна, хоча у неї дві назви. Зазвичай цю причину називають корупцією, я волію інакше — економічної несвободою. Корупція та економічна несвобода — дві сторони однієї медалі. За рівнем економічної свободи Україна розташувалася на 162‑му місці у світі, в компанії країн з жахливою репутацією. Тому найголовніше, що потрібно зробити Україні,— радикально підвищити цей показник. Ухвалити ліберальний Податковий кодекс, реформувати податкову та митну служби, швидко та прозоро приватизувати держпідприємства, скасувати тисячі застарілих обмежень тощо.
Уряд не зумів організувати цей процес у 2015 році, попри окремі успіхи окремих міністерств. Тому ми залишаємося в цьому класі на другий рік.
Валерій Пекар - nv.ua
