До 1999 року про нього ніхто гадки не мав. Кілька років зайняли консолідація влади, привід співробітників ФСБ на найвищі державні, політичні та партійні посади; захоплення ЗМІ, узурпація виборчої системи, придушення організованої опозиції, відстріл або витіснення за кордон поодиноких опозиційних лідерів. Навесні 2014 року, захопивши Крим і вторгшись в Східну Україну, Путін повів себе приблизно так само, як Північна Корея, яка провела 6 січня 2016 року випробування водневої бомби, оскільки за рівнем нехтування усталеними міжнародними нормами це злочини одного порядку. Так що російський Путін від північнокорейського Кіма нічим не відрізняється.Путін увійде в історію як керівник країни, що зневажає загальноприйняті в Європі міжнародні норми.
Путін крім того увійшов в історію як "кривавий узурпатор". Він розв'язав другу чеченську війну (хоча був на момент її початку "лише" прем'єр-міністром). Він спровокував захоплення Росією Абхазії і Південної Осетії і війну з Грузією (хоча і в цей період теж був "лише" прем'єр-міністром при маріонетці-президенті Медведєві).
Путін крім того увійшов в історію як "кривавий узурпатор"
Він почав, вже будучи президентом, війну проти України; потім більше року намацував межі терпіння європейських країн - членів НАТО. Не ризикнувши просунутися далі ані в Україні, ані в решті Європи, Путін втрутився в конфлікт у Сирії. Всі ці дії призвели до загибелі великої кількості людей - у Чечні, Грузії, Абхазії, Осетії, Україні, Сирії і Росії.
Так що епітет "кривавий" Путін, безумовно, заслуговує. Оскільки він давно вже належить не до демократичних лідерів, що спираються на чесні, вільні і таємні вибори, а до політиків, які маніпулюють в своїх інтересах не лише російськими ЗМІ, але і виборчою системою і виборчою машиною Росії, його правильніше вважати узурпатором, що поставив себе поза законами.
Якщо мати на увазі особисто Путіна, змінитися на краще він не може. Путін вважає свої дії правильними і виправданими. Так що очікувати переродження Путіна не доводиться. Він не звик відступати, вважаючи відступ ознакою слабкості, а слабкість - основною причиною всіх поразок. "Мочити в сортирі" і "бити першим" зовсім не випадкові лінгвістичні застереження Путіна. Це його кредо, причому і політичне і, що страшніше, людське. Тому що коли людина з таким кредо очолює супердержаву, це не може не призвести до катастрофічних наслідків для людства.
Путін увійде в історію як людина, що намагалася з усіх сил, із залученням усього наявного в неї державного апарату, створити культ своєї особис, але не зуміла цього зробити. Частково в цьому винен не Путін і не апарат, а Інтернет, що не дозволяє цензурувати ЗМІ до рівня, що існував у Радянському Союзі. Можна цілодобово прославляти Путіна на екранах російського телебачення і основних багатотиражних російських газетах. Але сам факт наявності безстрашної різкої критики Путіна в опозиційних інтернет-ресурсах, не кажучи вже про російськомовну закордонну пресу, вбиває всі шанси Путіна на велич. Навіть ніяково повторювати (а тому я не буду цього робити) всі ті епітети, в тому числі напівцензурні й нецензурні, якими нагороджують Путіна опозиційно налаштовані автори і читачі. Який же при цьому може бути культ особи!
2016 рік буде для всіх нас і для Путіна дуже складним, може бути навіть вирішальним. Паталогічно нездатний на жорсткі зовнішньополітичні кроки президент Обама йде зі своєї посади за рік. Нафта, експорт якої є основним джерелом фінансування російської агресії, після вторгнення Росії в Україну впала в ціні і в 2016 році не обіцяє піднятися.
Головна економічна проблема, що стоїть, на думку Путіна, перед Росією сьогодні, - підвищення світових цін на нафту. Оскільки ця проблема не може бути розв'язана Росією економічно, Путін буде намагатися добитися підвищення цін на нафту політичними чи військовими методами. Не випадково останнім часом Кремль активізував свою зовнішньополітичну діяльність не лише щодо Ірану і Сирії, але й щодо Саудівської Аравії - найбільшого світового виробника нафти.
Конфлікт між Іраном, з одного боку і Саудівською Аравією та її союзниками, з іншого, що відбувається на наших очах, для Путіна є вказівкою на небезперспективність надій на глобальний близькосхідний конфлікт, економічним наслідком якого, як вважають у Кремлі, стане підвищення нафти в ціні до комфортного для Росії рівня, що забезпечує продовження агресивного, а тому дорогого, зовнішньополітичного курсу.
Навіть у тому випадку, якщо задумані Путіним війни виявляться, на його думку, переможними, вони принесуть Росії і людські жертви, і економічні негаразди. Якщо Росія зазнає поразки, це призведе ще й до подальшого розпаду нинішньої Російської Федерації, причому межі розколу можна визначити вже сьогодні: Чечня, Дагестан, Інгушетія, Абхазія і Осетія, анексований Крим, штучно створені під егідою Росії луганська і донецька "народні республіки", Калінінградська область і відібрані в Японії після Другої світової війни острови... Це ті тріщини, які видно на поверхні. Реальність же виявиться набагато жорсткішою за найсміливіші академічні припущення.
Ось ким увійде в історію і що залишить після себе нинішній президент Росії Володимир Володимирович Путін. А ще за Путіна в Сирії буде вбитий Башар Асад, який став президентом майже одночасно з Путіним - у липні 2000 року.
Юрій Фельштинський
Російсько-американський історик - НВ
