Якщо ви зайдете на сайт The Guardian, то знайдете там новий розділ з короткою назвою "Протест". За ранковою чашкою кави тепер можна подивитися не тільки новини, спорт і прогноз погоди, але й дізнатися абсолютно все про актуальні протести. У розділі я знайшов тексти з заголовками П'ять свіжих ідей для стріт-арт-агітатора в 2016 році, Мусульманську жінку прогнали з виступу Дональда Трампа за мовчазний протест і, нарешті, Ми живемо у вік протесту.Це дійсно так.
Тільки минулого тижня з масовими протестами довелося зіткнутися німецькому канцлеру Ангелі Меркель. Мітинги почалися після слів міністра юстиції ФРН, який заявив, що арабські біженці, які потрапили в країну завдяки проведеній канцлером політиці відкритих дверей, відповідальні за масове сексуальне насильство над жінками в Кельні новорічної ночі.
У моєму розумінні це століття стало століттям протесту частково завдяки тому, що три найбільші сили на планеті — глобалізація, закон Мура і мати-природа — починають діяти все активніше. Вони створюють конфлікти, які впливають на сильні країни з міцним середнім класом і руйнують слабкі, при цьому змінюючи природу лідерства і влади.
Ми ніби перебуваємо в одному переповненому театрі, і всі питання раптово стали стосуватися кожного з нас
Раз стільки емоцій виникає в світі, де кожен, у кого є смартфон, стає одночасно репортером, фотографом і режисером-документалістом, дивно, що розділи "Протест" не з'явилися ще в кожній газеті.
Я запитав американського письменника і колумніста Дова Сейдмана, автора книги How: Why How We Do Anything Means Everything і голови правління компанії, яка консультує бізнес з питань лідерства, про його думку щодо століття протесту.
“Люди стають морально активнішими, — сказав Сейдман. — Філософ Девід Юм стверджував, що моральна уява слабшає з відстанню. Значить, правдиво і зворотне: чим більше скорочується відстань, тим сильнішою стає моральна уява. Тепер, коли відстані не існує, ми ніби перебуваємо в одному переповненому театрі, і всі питання раптово стали стосуватися кожного з нас — ми можемо безпосередньо переживати надії, розчарування і труднощі інших".
Ми насправді отримали доступ до зйомок жахливої жорстокості поліцейських, до відеороликів, в яких жертви паризьких терактів вистрибують з вікон театру; до расистських або сексистських мейлів, які стають здобиччю хакерів та оприлюднюються. Хто міг би залишитися байдужим?
“Подумайте ось про що, — каже Сейдман, — дантист з Міннесоти вбиває в Зімбабве знаменитого лева на ім'я Сесіл, і кілька днів потому про це знає весь світ; вчинок американця призводить до цунамі громадського обурення в Twitter і Facebook. В результаті деякі люди намагаються закрити його клініку за допомогою негативних відгуків на Yelp і пишуть фарбою "Вбивця левів" на стіні його пляжного будинку у Флориді. Потім майже 400.000 людей підписують петицію на сайті Change.org, вимагаючи, щоб компанія Delta Air Lines змінила правила перевезення мисливських трофеїв. Delta так і вчиняє. Її приклад наслідують інші компанії. А після цього мисливці протестують проти протестів, стверджуючи, що їх дискримінують".
Те, що ми стаємо активнішими, в цілому, на думку Сейдмана, добре. Але коли моральна активність перетворюється в моральну агресію, вона може дискредитувати важливу тему або істину. "Якщо за моральною агресією, якою б обґрунтованою вона не була, негайно слідують вимоги про звільнення або відставки, — вважає Сейдман, — ми можемо втягнутися в порочне коло агресії, на яку відповідають не меншою злістю, на противагу раціональному циклу діалогу".
Більше того, коли моральна агресія затуляє собою спілкування, результатом стане протистояння, а не вирішення конфлікту. Агресія може підживлювати епідемію нещирих вибачень, яка накрила нас. “Вибачення, вирвані під тиском, нічого не значать, — впевнений Сейдман.— Вони дають людям можливість залишити питання в минулому, так і не покаявшись у скоєному".
Через всю цю моральну активність здається, ніби ми потрапили в нескінченний шторм. Сейдман вважає, що для вирішення моральних диспутів необхідні перспектива і здатність визначати значущі відмінності.
Для цього потрібні лідери, яким стане хоробрості і співчуття, щоб переконати людей зупинитися і задуматися. Переконати їх не вихлюпувати свою лють в 140 символах у Twitter, а перетворювати моральну активність у глибокі та щирі дискусії. Якщо нам це вдасться (що під великим питанням), то, на думку Сейдмана, ми знову зможемо стати по‑справжньому великими.
Томас Фрідман на НВ
