Країна потерпає від агресії сусіда, який для сотень власних поколінь виконував роль «старшого брата» і визнаний парламентом «державою-агресором», однак продовжує шукати шляхи домовленостей з ним, не звертаючи уваги на загибель тисяч своїх дітей; намагається хоч якось догодити усім своїм далеким і близьким сусідам, причому одночасно.
Колишні президенти або мовчать, або творять закулісну політику держави, намагаючись зберегти свої статки, набуті в часи президентства, догоджаючи тим, хто допоміг їм прийти до влади і утриматись при ній.
Парламентарі творять нові та переписують старі закони, лобіюють тих, хто їх годує, часто не розуміючи силу логіки, правових аргументів і здорового глузду, а лише - силу власних рук і ніг та тиску людського натовпу.
Топ-бізнесмени і топ-можновладці країни продовжують вводити в оману тих, хто працює, розкрадаючи державну казну за допомогою демократичних інструментів управління, продовжуючи збагачуватись за рахунок своїх і чужих, імітуючи завзяту боротьбу з корупцією, що фактично знищила правовий порядок в державі та відпочиваючи від завзятої і наполегливої праці за морями-океанами.
Армія стоїть на внутрішніх кордонах ніким не визнаних «НашКрымов» і «Новороссий»
Інтелектуали країни дискутують на теми історії народу, моралі і культури, закликаючи можновладців і народ йти в Європу, спираючись на не завжди їм зрозумілі та усвідомлені цінності сучасного глобалізованого світу.
Правники пристосовуються до реалій правової системи, яка такою не є, намагаючись захищати правих і неправих, глузуючи над законами і сподіваючись на торжество справедливості в рішеннях міжнародних судів.
Волонтери волонтерять, часто-густо підміняючи собою інститути держави та захищаючи армію і народ від держави.
Армія стоїть на внутрішніх кордонах ніким не визнаних «НашКрымов» і «Новороссий», не розуміючи, що вона робить на своїй землі, гатячи зі зброї по своїх і чужих.
Закордонні друзі допомагають нам як хочуть і можуть, сподіваючись і вимагаючи, щоб ця допомога призвела до кардинальних змін на краще.
При цьому всі дурять всіх, вважаючи себе «найрозумнішими і наймудрішими», забуваючи дані один одному обіцянки і гарантії, а також власну честь, гідність і совість.
Ми воюємо та гинемо, не воюючи; страждаємо, не страждаючи; бажаємо, не бажаючи; реформуємо, не реформуючи; віримо, не вірячи; сподіваємось, не сподіваючись. Йдемо вперед, повернувши голови назад; плачемо, посміхаючись; перемагаємо інших, забуваючи перемогти спочатку себе.
Ми – дивовижний народ, дивовижна країна, дивовижна держава. Нас можна тільки знищити, але нас – багато і тому ми – непереможні
Володимир Сущенко на НВ