Відкриті кордони Європи вже в минулому: протягом першого тижня 2016 року кілька країн ЄС запровадили для громадян, які в'їжджають до країни громадян прикордонний контроль і перевірку на вокзалах та інших міждержавних переїздах. Міст, що зв'язує Данію і Швецію, більше не є відкритим шляхом до скандинавського регіону - набув чинності новий шведський закон, який вимагає, щоб мандрівники з Данії показували документи, що посвідчують особу.Інші країни побудували паркани, щоб не пропустити на свою територію біженців, які рятуються від війни в Сирії, Іраку та Афганістані. Німецька політика "відкритих дверей" щодо біженців, яку відстоювала Меркель, також під загрозою. Численні напади на жінок групами молодих чоловіків, імовірно, північноафриканського і арабського походження, під час святкування Нового Року в німецькому місті Кельні стануть виправданням для тих, хто вважав великодушність Меркель помилкою.
Наплив біженців став манною небесною для популістських і євроскептичних рухів у Європі. Вони хочуть кінця Шенгенської системи, яка скасувала прикордонний контроль майже на всій території ЄС, і це незважаючи на те, що відновлення прикордонного контролю матиме серйозні економічні наслідки для вільного пересування робочої сили й товарів.
Дивно, що членам ЄС взагалі вдалося продовжити санкції проти Росії
Подібний популізм перетворюється в щось, що руйнує саму тканину ЄС. Це патріотизм, який заснований на націоналістичному порядку денному, який суперечить усьому тому, що мав би втілювати Європейський Союз. Плани панівної консервативної партії Польщі Право і Справедливість ухвалити закон про ЗМІ, націлений на просування патріотичних цінностей в країні, теж симптоматичні – вони свідчать про те, наскільки глибока криза, що зачіпає Європу.
«Європа розділена і вразлива. Уряди окремих членів Євросоюзу мають намір йти власним шляхом, і ця тенденція найбільш помітна з того, як формуються три основних сили в Європі, що рухаються в інших (протилежних) напрямках», - йдеться в доповіді про головні ризики 2016 року консалтингової компанії з політичних ризиків Eurasia Group.
Розкол ЄС не новина. Дивно, що членам Євросоюзу взагалі вдалося продовжити санкції проти Росії.
Але сьогоднішні лінії розділу відрізняються від попередніх і подолати їх буде значно складніше. Вони свідчать про глибоку невпевненість громадськості по всій Європі в майбутньому Європейського Союзу і позитивних сторонах глобалізації. Подібна відсутність довіри збігається з небезпечним і неухильним ослабленням трансатлантичних відносин. Обидві тенденції підривають – насправді, навіть руйнують – західний ліберальний порядок, який виник після 1945 року. І це є найбільшою загрозою, на яку наражається Європа, вступаючи в новий 2016 рік.
Цей ліберальний порядок відкритості, яскравих демократій та ринкової економіки ґрунтувався на трансатлантичних відносинах. Проте сьогодні практично немає свідчення того, що європейські уряди прагнуть захистити свої трансатлантичні зв'язки. Враховуючи, що Сполучені Штати в 2016 році вступають на завершальний етап президентської передвиборчої кампанії і їхній інтерес до Європи в цілому дуже слабкий, лідери країн-членів ЄС, напевно продовжать розвивати свої національні порядки денні.
Тільки два європейських лідери можуть змінити динаміку цих трендів: Девід Кемерон, британський прем'єр-міністр, і німецький канцлер Ангела Меркель.
Камерон не пізніше 2017 року проведе референдум щодо того, чи повинна Британія залишитися в складі ЄС. Незважаючи на всю злісну антиєвропейську риторику британської бульварної преси, в майбутньому референдумі є і одна дуже позитивна сторона – він породжує дискусію про майбутнє Європи. Ця дискусія назріла давно.
Оскільки Кемерон вже заявив, що після виборів 2020 року він не буде переобиратися на третій термін прем'єрства (хоча завжди можна передумати), він нічого не втратить, якщо з усієї сили намагатиметься утримати Великобританію у складі ЄС? Це великий шанс для Британії, щоб врятувати ЄС. Вихід Великобританії зі складу Євросоюзу буде означати його стрімкий занепад.
Меркель, тим часом, перебуває в зовсім іншій і дуже складній ситуації. З моменту початку європейської кризи 2008 року вона вела Євросоюз через фінансові потрясіння. Разом зі своїм міністром фінансів Вольфгангом Шойбле вона зуміла зберегти єврозону і об'єднала всі країни ЄС для накладення санкцій на Росію.
Тим не менш, її здатності боротися за сильну, відкриту і впевнену в собі Європу нашкодила її ж політика відкритих дверей щодо біженців. Кілька країн ЄС відкрито засуджують і критикують Меркель за її політику і за те, як вона намагається переконати інші країни Союзу розділити тягар надання притулку мігрантам. Більш того, європейські партнери Меркель незадоволені її лідерством, яке стало очевидним через слабкість ЄС у питанні врегулювання кризових ситуацій.
Це означає, як не парадоксально, що Німеччині не вдасться вивести ЄС з нинішньої кризи. Національні і націоналістичні порядки денні в країнах-членах надто глибокі, щоб Берлін міг підштовхувати їх до посилення Європи. Складно назвати європейського лідера, який закликав до більшої інтеграції.
Єдине, що може врятувати ЄС і усталений після 1945 року ліберальний порядок – це запропоноване США Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство. Але навіть воно стає заручником рухів, які вірять, що це зашкодить соціальній моделі Європи, і ЄС буде грати в союзі другу скрипку. Але на даний момент Європа взагалі не грає.
Джуді Демпсі на НВ
