Кремль перебуває в ситуації ідеального шторму: провал в економіці у наявності і насувається провал у політиці. У 2013-2014 роках Росія зазнала набагато більшого зовнішньополітичного провалу, ніж усі її провали у внутрішній політиці та економіці. Російська влада затиснута в кут, виходу з якого немає.Анекдот у тому, що завдяки перевернутій оптиці телебачення повний провал видається за величезну перемогу. Видати економічний провал за величезний економічний прорив неможливо: скільки не бреши, люди все одно зайдуть у магазин і побачать реальні ціни, підуть на роботу і побачать, що відбувається з їхньою зарплатнею. Тут брехати на марне.
Тим часом, в області зовнішньої політики транслюється не просто брехня, а повне дзеркальне відображення того, що відбувається. У цьому перевернутому дзеркалі світова ізоляція видається за посилення впливу на міжнародній арені, провал в Україні означає порятунок Донбасу від українців, провал у Китаї означає зміцнення позицій в Євразії, Євразійський союз, що завис, і нікуди не веде, виглядає як потужний союз – тут немає критеріїв, люди не можуть це перевірити. Фраза «позиції Росії у світі посилилися» нічого не означає, просто набір слів. Спробуй перевір, вони посилилися чи послабилися.
Які критерії цього твердження? Союзників немає? То й хай їм чорт, «ми росіяни, ми вистоїмо», «у 42-му році й не так було», «брешеш, не візьмеш», «нас б'ють, а ми міцніємо». Катастрофічно зменшився обсяг зовнішньої торгівлі? То й добре, самі зробимо, імпортозаміщення. Росію не люблять у всьому світі? Правильно роблять, значить, бояться і заздрять, адже ми «звелися з колін».
Цей дзеркально перевернутий світ дійсно до певного часу відбивався в зіницях росіян. Катастрофа для Путіна настане в ту мить, коли зіниці почнуть повертатися до реальності. Тому він робить все від нього залежне, щоб цього повороту не сталося. Через цю причину, зокрема, не можна піти з України. З цієї ж причини не можна піти з чортової Сирії, хоча ця ідіотська авантюра вже точно нікому не подобається. Скільки не волай загадкове слово «тероризм», зрозуміліше не стає. Головне, щоб не було війни, а щоб не було війни, треба воювати. Раз ми воюємо, значить, війни не буде. Раз ми бомбимо, значить, буде мир – така логіка російської пропаганди.
Завдяки перевернутій оптиці телебачення повний провал видається за величезну перемогу
Це Орвелл. Але реальне життя – не казка Орвелла, не науково-фантастичний роман, і якщо ви не будуєте повністю закриту країну, Північну Корею, – а Путін її, ні за яких обставин, будувати не хоче і не буде, - то рано чи пізно все стане на свої місця і реальність дасться взнаки.
Думаю, наступний рік у цьому плані стане переломним, адже міф про великі перемоги, про посилення нашого впливу в світі потрібно підгодовувати якимись реальними подіями. Нехай ці події дурні, як війна в Сирії, проте вони реальні.
Тим часом, у 2016 році Росії в зовнішній політиці робити нічого. Так, минулого року після провалу в Україні нагодилася Сирія. А якби не було Сирії? Гнила б ця так звана «Донецька республіка», в кожному ток-шоу розповідали б, як погано жити в Україні, то й що? Так, жити в Україні жахливо погано. Але ж у всіх країнах СНД жити погано. В Україні хабарі – так у всіх країнах СНД хабарі. В Україні економічний обвал – так у всіх пострадянських країнах обвал. То й що далі? В чому тут наша гра, в чому наша заслуга? Нічого сказати, пшик. Нагодилася Сирія – чудово. Але сирійська карта – це дрібна карта, шістка, а нових карт немає. Земна кулька сьогодні така – дідько її забирай – благополучна, що й залізти нікуди. З ким побитися, щоб зайвий раз показати, як з нами потрібно рахуватися? З сомалійськими піратами, чи що? Надто це мілко.
Для того щоб похвалитися якимись успіхами, потрібно щось зробити. У Росії немає жодного козиря: ні в економіці, ні в культурі, ні в технологіях - ні в чому тому, що називається м'якою силою. Як, власне кажучи, і у всіх країн СНД. Жодний наш фільм ніхто в світі не дивиться. Жодну книжку, написану в Росії, ніхто не читає. Жодна російська людина нікому в світі не відома – тільки спортсменів постійно знімають за допінг. Нема чого покласти на стіл громадській думці. У цій ситуації залишається один козир: «броня крепка и танки наши быстры», «зато мы делаем ракеты». Але де ними брязкати? Можна, звісно, на Близькому Сході – це дуже вибухонебезпечний регіон, однак Путін цього дуже боїться.
Якісь божевільні антипутінські політологи якось писали, що російський президент планує завдати термоядерного удару по Саудівській Аравії. В якомусь сенсі вони мають рацію. Принаймні, подібний удар вигідний Росії – це вибух нафтового ринку та шалені ціни на нафту. Та тільки Путін ніколи не ризикне піти на подібний крок.
Це вже дійсно війна, це вам не Донбас, це катастрофа.
А по копієчці грати більше ніде. Поставив він свої три копійки в Сирії і нічого, він їх і не програв, і не виграв. Їх можна вийняти, можна залишити, але це не гра. А велика гра - припустімо, в союзі з Іраном напасти на Ізраїль, Туреччину або Саудівську Аравію або ж усіх трьох разом узятих – означає розв'язати світову війну, точніше регіональну війну зі стовідсотковим світовим виміром. Це призведе до загибелі Російської держави, причому дуже швидко. Вона просто згорить у цьому вогні. Путін це знає, тому кидати сірник на Близький Схід він боїться. Він хоче просто постояти поруч, та тільки ефекту від цього мало.
Виходячи з цього, припускаю, що в 2016 році системна криза в російській владі вийде на новий етап - до глибокого роздратування з приводу соціальної та економічної політики додасться глибоке здивування з приводу зовнішньої політики. Іншими словами, в цьому році карета почне перетворюватися на гарбуз. Коли ідея про те, що «король насправді голий» опанує критичною кількістю голів, за існування цього режиму я й трьох копійок не дам. Що буде в Росії далі, які будуть потрясіння та їхні наслідки, цього вже не скаже ніхто.
Леонід Радзіховський на НВ
Російський журналіст, публіцист
