Президент Володимир Путін закінчив 2015 рік затвердженням переглянутої Стратегії національної безпеки, яка визначає зміцнення НАТО як загрозу і планує протидію їй за рахунок забезпечення єдності російського суспільства і посилення обороноздатності країни. За минулий рік Росія увійшла в складну і власноруч створену кризу - і єдиним антикризовим заходом, якого вжив Кремль, стала експлуатація конфронтації з Заходом для "патріотичної" мобілізації та пояснення економічного спаду в Росії підступами ворогів ззовні.Нова стратегія прописана більш відверто, ніж попереднє видання, в якому підвищення військової активності НАТО і створення системи ПРО були названі "неприпустимими". Водночас, вона спотворює реальність, заявляючи про розширення "мережі американських військово-біологічних лабораторій у країнах, що межують з Росією". Зрештою, вона хвальковита, оскільки називає зовнішню політику Москви "відкритою, раціональною та прагматичною", а також не має зв'язку з реальністю, оскільки стверджує, що "російська економіка показала потенціал до зміцнення, незважаючи на нестабільність світової економіки" і санкції.
На російську оборону великий вплив справила українська криза, і Стратегія приділяє багато уваги цій катастрофі, звинувачуючи США і ЄС в організації "антиконституційного перевороту" і заявляючи, що Україна "надовго стала джерелом нестабільності для Європи і російських кордонів".
30 грудня Путін, Порошенко, Меркель і Олланд домовилися по телефону про продовження других Мінських угод ще на рік. Режим припинення вогню, по суті, єдиний пункт договору, в якому сходяться всі сторони, але перемир'я залишається дуже крихким. Тим часом Москві стає все складніше постачати припаси і забезпечувати безпеку на захоплених територіях Донецької і Луганської областей, але в той же час Москва не може вивести свої війська або визнати масштабний крах своєї політики з установлення статусу Росії як однієї з світових наддержав.
Незважаючи на зниження інтенсивності антиукраїнської пропаганди, з початку 2016 року Росія запровадила нові торгові санкції, щоб підштовхнути Україну до дефолту.
Кремлю потрібно продати масам ідею необхідності терпіти труднощі заради величі Росії
Ключовий засіб відволікання політичної уваги від безвиході в Україні - військова інтервенція в Сирію, яка знаменувала відхід від раніше обережної й опортуністської політики Росії на Близькому Сході. Близько третини росіян назвали вторгнення в Сирію однією зі значних подій року; лише 9% згадали укладену в лютому Мінську угоду. Проте, у Стратегії національної безпеки сирійська війна не згадується; в той же час зроблено припущення, що посилення ІДІЛ стало результатом "політики подвійних стандартів", що проводиться "деякими державами", які беруть участь у боротьбі з тероризмом. Путін, як і раніше, наполягає, що російська операція в Сирії триває, хоча, ймовірно, і розуміє, що початковий переможний дух розвіявся, а на його місце прийшов страх наслідків і ризиків, пов'язаних з незапланованим виходом. Серйозне погіршення відносин з Туреччиною стало прямим результатом погано підготовленого вторгнення, і Москва продовжує запроваджувати нові санкції та завдавати нових образ, відкидаючи всі пропозиції Анкари вирішити справу миром.
Ці вперті спроби робити торгівлю інструментом політики можуть здатися дивними, оскільки шкодять російським споживачам більше, ніж "ворогу", а частка РФ у світовій економіці стрімко скорочується. Проте, вони відображають визнання Кремлем ефекту від західних санкцій - і провал інтриг Москви, націлених на їхнє зняття. Знадобилися чотири квартали рецесії - після чотирьох кварталів нульового зростання - щоб російська влада полишила надії "відштовхнутися від дна" кризи, і визнати, що різка девальвація рубля не дала жодних позитивних ефектів для місцевих виробників.
Путін майже напевно бачить розрив між російською економікою, зав'язаною на експорті сировини і на глобальній економіці, яка швидко зростає. Але він також не може визнати фіаско, викликане політикою збору ренти, тому що економічна частина нової стратегії дублює стару, незважаючи на її невідповідність реаліям.
Владі потрібно продати масам ідею необхідності терпіти труднощі заради величі Росії. Тому нова Стратегія ставить своєю метою "захист культурного суверенітету Росії" за рахунок "блокування зовнішнього деструктивного інформаційно-психологічного впливу". Однак, у влади поки немає ефективних засобів для контролю над інтернетом, а телевізійна пропаганда починає втомлювати. Тепер, коли кризи стали новою нормою, росіяни втрачають інтерес до сирійських пригод і починають замислюватися про умови життя, які дедалі погіршуються . Викриття корупції у вищих ешелонах правоохоронних органів, які рік тому не викликали інтересу, знову почали викликати гнівний резонанс у суспільстві.
Щоб, як і раніше, мобілізувати суспільство проти Заходу, владі треба змусити замовкнути незадоволених і припинити публікацію таких одкровень. Вбивство Бориса Нємцова в лютому було покликане шокувати опозицію і довести її до відчаю, і Путін практично визнав цю змову, сказавши під час прес-конференції "не факт, що його треба було вбивати". Проте, опозиція відмовилася затихнути і продовжує доводити корумпованість путінського режиму.
У 2016 році Росія загрузла в Україні та Сирії; але, що найважливіше, вона переживає управлінський конфлікт, адже кожне рішення, покликане посилити режим, б'є по його базі підтримки і виснажує ресурси, необхідні для базового функціонування держави. Влада не просто втратила контакт з реальністю - вона, схоже, більше просто не вірить в її існування.
Павло Баєв на НВ
