В Інтернеті традиційно багато різного стьобу, але якщо аналізувати серйозно, то історія з договором про постачання електроенергії до Криму, по суті справи, перший самостійний успіх української зовнішньої політики. Принаймні, на східному її напрямку. Це об'єктивно, незалежно від фокусу неупередженого спостерігача.Чесно кажучи, навіть враховуючи жорстку позицію кримськотатарського меджлісу, від української влади я такого не очікував (занадто багато було до цього фактів, що свідчили про існування підкилимних домовленостей). Визнаю, що помилявся. Щось там, мабуть, виросло - чи то за допомогою меджлісу, чи то якось ще, неважливо. Думаю, ви розумієте, що (у політичному сенсі).
Після Нового року Москва поставлена Києвом у явно програшну ситуацію, коли люди буквально сидітимуть без світла і мерзнутимуть взимку через два слова у контракті. На мій особистий погляд, "соцопитування" у цій ситуації видається не сильним, а слабким і метушливим ходом: "Цар умиває руки".
"Низовим" підтвердженням даної тези може слугувати моє раптове листування з мешканцем Сімферополя, який ходив зустрічати Новий рік на центральну площу, а потім чомусь вирішив поділитися враженнями зі мною. Наводжу його повідомлення майже дослівно (воно дещо плутане, але зміст зрозумілий), з виправленням помилок і нецензурних слів:
"Щодо визнання території Криму в цьому контракті українським... На площі я почув: Росія не виправдала надій, все г..., за України було краще. І тут же люди співали гімн після привітання Путіна. Мене взяв шок. Крим на розриві. Хочуть жити, як за України, але кричати при цьому "Росія"... І тут усі в а... , думають, що П. здає назад".
Звичайно, так вважають не всі в Криму, але я і не ВЦДСД з його 93-ма відсотками.
Айдер Муждабаєв на НВ
Російський журналіст, медіаменеджер
