"Україні потрібен месія". Ці слова надії та відчаю злетіли з вуст одного з учасників останнього в цьому році організованого мною круглого столу Willard Round Table в Києві.Питання, адресоване мною провідним бізнесменам і кільком державним чиновникам, звучало так: ви оптимістично чи песимістично налаштовані щодо перспектив 2016 року? Відповіді були різними, але здебільшого не надихали.
Не хочу називати себе ясновидцем, але незадовго до української революції я написав роман, в якому вказував, що перший лідер, який захоче залишити по собі добрий спадок, стане батьком або матір'ю сучасної України.
Оскільки життя має закінчення, і ніхто не зможе забрати багатства і владу з собою в могилу, я зрозумів, що це розумне побажання до кожного Нового року. Зрештою, блискучі іграшки та інша нісенітниця (навіть влада) - тимчасові.
Хіба лідеру не хотілося б, щоб його діти й онуки пишалися ним і добре думали про нього або про неї? Проте, замість візіонерів Україна отримувала керівників, спраглих лише до власного збагачення.
Вердикт нинішньому президенту Петру Порошенку ще не винесено.
Коли я писав книгу "Уранія. Казка", мене не цікавило, чи буде лідер, на якого сподіваються, чоловіком чи жінкою, високим чи ні, ризиковим чи мудрим і потріпаним життям. Після двох десятиліть життя в Україні я мріяв про появу месії.
Володимир Путін - явище швидкоплинне. На нього чекає поганий кінець
Але, зазираючи в майбутнє, схоже, у 2016 році Україні доведеться обійтися без такої батьківської фігури-суперзірки. Чи ні? Чи є хтось, хто візьметься за цю задачу? Чи може Порошенко стати таким лідером?
Хоча я не згадував "месію" у своєму романі, я мав на увазі людину, якій вистачило б кмітливості та хоробрості, стратегічного мислення і здібностей, щоб умовляти і підштовхувати Україну до повної реалізації її потенціалу.
Я добре ставлюся до Порошенка. Я вірю, що він краща надія України на успіх, хоча мене не залишає відчуття, що шанси на успіх приблизно такі ж, як у Лас-Вегасі - або як шанси на те, що збірна Ямайки з бобслею переможе в Зимових Олімпійських іграх.
Порошенко набув президентських повноважень з окупованим Кримом і з необхідністю будувати армію практично з нуля, щоб битися у війні. Він був змушений боротися з політичним кліматом, у порівнянні з яким сім'я отруйників Борджіа здалася б милою компанією.
Хоча корупція продовжує залишатися системною, люди у владі ухиляються від сплати податків, видаючи співробітникам зарплату в конвертах, її рівень знизився порівняно з попередніми режимами, де куплений парламент був явищем буденним.
Порошенко привів у владу пару хороших людей. Показовий приклад - Наталія Яресько на посаді міністра фінансів. Вона формує у позичальників довіру до України. Вона розумна і тверда.
Звісно, проблема з хорошими людьми в тому, що вони не терплять дурнів. Вони можуть розчаруватися і піти, як сталося з міністром інфраструктури Андрієм Пивоварським, який намагався майже в буквальному сенсі слова закотити кулю снігу на Еверест, але зайшов у глухий кут.
Проте, як вічний оптимістичний іноземець, я думаю про 2016 рік ось що:
- Мінськ-2 закінчений і мертвий. Це не погано. Це була жахлива угода для України з самого початку. Вона закріплює майбутні проблеми, які переважують будь-які переваги.
- Сьогодні Донбас - головний біль Росії. Це не заморожена зона. Це, по суті, нічия земля. В реальності Україні потрібно вчитися жити без Донбасу в осяжному майбутньому. Це не так і важко.
- Проте, Україні потрібно максимально асимілювати біженців, зокрема направляючи людей на роботу над інфраструктурою, яка життєво необхідна для прогресивної країни.
- Коротко, Україні в 2016 році потрібно дивитися в майбутнє, а не чіплятися за минуле. Це може здатися кліше - я два десятиліття обговорюю нереалізований потенціал України - але воно не стає менш справедливим.
- Глобальна ситуація з часом зміниться. Володимир Путін - явище швидкоплинне. Ми всі минущі, але Путіна, міжнародного злочинного боса, це стосується особливо. На нього чекає поганий кінець. Тільки ті, хто сумує за Сталіним, будуть оплакувати його.
Зрештою, можливо, Україні для успіху знадобиться месія. Але в 2016-му мені буде достатньо хорошої людини з розумінням, яка хоче залишити своїм дітям і онукам у спадок успішну Україну.
Майкл Віллард на НВ
