1. Тому що в Україні де-факто відсутня загальна військова повинність - студенти не служать, військові кафедри заміною служби бути не можуть, воєнкоми і медичні комісії тотально корумповані та легко звільняють від призову цілком здорових людей.
2. В ході "часткових" мобілізацій" закликали близько 200 тисяч людей. Але при цьому в сьому хвилю знову збираються закликати тих, хто відслужив рік тому, а не нових резервістів. Виходить, мобілізація не може стати основою побудови ефективної оборони - вона не створює загальний збройний резерв. Тобто мобілізація не виконує свої функції - закликаються одні і ті ж, тобто армія збирається воювати силами професійного костяка, який чомусь називається мобілізацією. Але ж воює меншість - не більше 20% від чисельності ЗСУ. Та ось і є кістяк професійної армії, якому необхідно забезпечити всі умови, поки йде війна, і поки ми почнемо проводити повноцінну військову реформу.
3. Половина мобілізованих до армії - взагалі зайві люди. Які потребують в лікуванні, вихованні, або альтернативні службі, бо неспроможні стати військовослужбовцями бойових частин. Вони просто дарма витрачають виділені на них чималі ресурси, і знижують боєздатність бойових частин, щодня відволікають командирів на виховні завдання від завдань бойової підготовки та бойових дій, приносять високі не бойові втрати - за півтора року тільки за офіційними даними Генштабу не бойові втрати склали понад 800 загиблих - а неофіційні ще вище!
4. Термін служби солдата строкової служби складає всього рік. З них курс молодого бійця вони проходять місяць-два місяці максимум, ресурси на підготовку строковиків виділяються мізерні, офіцерський та сержантський склад, який їх готує сам вимагає довчання. Солдати не проходять повноцінної підготовки. В Ізраїлі воюють солдати строкової служби - але у них строк служби три роки. Курс підготовки строковиків дуже інтенсивний - від 6 до 20 місяців. Всі заняття з бойовими патронами, кожен строковик розстрілює патрони ящиками. При цьому у них інструктори - кадрові військовослужбовці, з величезним досвідом і знаннями, і відмінні умови навчання і підготовки. Солдати другого і третього року служби в армії становлять більшість, тому мобілізовані - це частини, які мають високий рівень бойової готовності. Україна - не Швейцарія і не Ізраїль - країни з найвищим рівнем самоорганізації суспільства, де традиції мобілізованих армій і загальної військової повинності, навчання резервістів стоять на недосяжному поки для українського суспільства рівні.
5. В Україні відсутня системна підготовка резервістів. При недостатньому навчанні в армії потрібна якісна робота з резервом. Адже без підтримки резервістів у бойовій готовності сенс мобілізованої армії втрачається. Навички треба підтримувати.
6. Професійна армія-це насамперед професійна реформа. При цьому, звичайно, потрібна загальна військова повинність - але насамперед для підготовки резервістів, для мобрезерву на випадок війни. Обов'язок повинний бути для всіх - навіть для хворих і вагітних мужиків, за винятком несамостійних інвалідів. Повинна бути паралельно з військовою створена і альтернативна служба. Потрапити на службу в бойові частини має бути престижно. Але мобілізована армія вимагає наявності професійного кістяка, скелета армії, на який мобілізація нарощує м'язи. Цей професійний кістяк відсутній і досі. Професійна армія повинна стати основою реформ і вже на її базі треба будувати мобілізаційну систему. Для цього цю професійну армію для початку треба створити.
7. На Донбасі йде війна прямо зараз. На передовій чомусь воюють в основному мобілізовані, хоча в загальній структурі ЗСУ мобілізовані складають меншість. З 268 тисяч загальної чисельності мобілізовані всього 85 тисяч. Але вони більшістьтю в зоні АТО. Ті хто воює - ось це і є професійний компонент. Це їх треба насамперед робити професіоналами.
8. "Контрактна" армія - це не значить професійна армія. Професіоналізм передбачає повну реорганізацію та реформу структури армії у всіх компонентах - управління, бойова підготовка, комплектування, бойове застосування, тактика і стратегія. Професійні критерії формування офіцерського і сержантського корпусу. Це необхідно Україні, і саме тому треба створювати "модельні" військові частини, на яких можна обкатати реформи і підготувати офіцерські та сержантські кадри. Треба створювати з'єднання професіоналів для збереження і обкатки кадрів, з хорошим відбором, повній боєготовності, і на їх базі створювати навчальні центри, готувати інструкторів і відпрацьовувати програми підготовки. Так роблять реформи США і НАТО в інших країнах.
9. Війна на Донбасі - це локальний конфлікт низької інтенсивності. У такому конфлікті необов'язково тримати всю лінію фронту і забезпечувати щільність бойових порядків. Бойові дії носять вогнищевий характер, ведуться навколо окремих пунктів. Немає необхідності тримати лінію фронту з певною заданою щільністю. Є необхідність налагодити якісну розвідку, зв'язок, управління, і мати боєздатні механізовані резерви і особливо хорошу піхоту, яка повинна забезпечити якісне і кількісне перевагу над супротивниками в конкретній точці. Генерали відверто маніпулюють політиками, вимагаючи збільшити чисельність армії в країні з кризовою економікою і нестачею ресурсів. Це не робить армію боєздатніше - це просто роздмухує бюджет і відкриває можливості для корупції.
10. Для перемоги на Донбасі треба готуватися до знищення всієї російської армії - треба готуватися до нанесення противнику неприйнятних втрат на передовій в конкретних точках. У сучасній війні чисельність не має значення - вогневі засоби ураження дозволяють нанести противнику втрат, і таким чином підірвати боєздатність і бойовий дух супротивника. Це демонструє хід бойових дій - навіть невеликі втрати не раз зупиняли дії як наших військ, так і військ противника.
11. Феодальні генеральські клани в ЗСУ не хочуть реформ і не хочуть професійної армії, тому що в такій армії майже весь діючий генералітет буде непридатний. Всі командні посади повинні зайняти виключно бойові офіцери.
12. Україна має дуже обмежені запаси бойової техніки і боєприпасів. Ці запаси системно не поповнюються. Відсутнє своє виробництво більшості видів боєприпасів. Не буду про конкретні типи говорити, але ситуація не оптимістична по багатьом видам. Військова промисловість майже повністю розвалена, і вимагає реформ і великих інвестицій, які поки не починалися. Використовувати кожну одиницю бойової техніки та боєприпасів треба дбайливо і акуратно. Не можна витрачати кошти на не бойові втрати, на ремонт техніки, виведеного з ладу порушенням правил експлуатації, неписьменним тактичним застосуванням. Ми повинні чітко розуміти як мало ресурсів у нас в розпорядженні і як швидко вони тануть. Ось чому довіряти ці ресурси треба професіоналам, які придбають навички бойової підготовки, і на багато років будуть на службі застосовувати їх на благо держави, постійно удосконалюючись і зберігаючи високий рівень бойової готовності.
13. Росія веде постійні війни 25 років, має великий мобілізаційний ресурс та матеріальну базу. Однак РФ направляє на війну на Донбас виключно "контрактників". І зараз проводить реорганізацію сухопутних військ, готуючи батальонно-тактичні групи постійної готовності. Путін не посилає "строковиків" із-за боязні високих втрат і негативного резонансу в суспільстві. Чисельність сухопутних і повітряно-десантних військ РФ складає 300 тисяч осіб. Але вони намагаються посилати тільки найбільш підготовлених, це відповідає тим обмеженим завданнями локальної війни, яку веде Путін після провалу російського гібридного бліцкригу в 2014-м. Втрати на ворога діють деморализуюче.
14. В Україні досі не ухвалені ключові документи оборонного планування - програма розвитку ЗСУ та програма розвитку озброєнь, передбачені законодавством. Це прямий результат непрофесійного ставлення до справи з боку військового керівництва. Професійна армія повинна починатися з визначення загроз, цілей, стратегії, тактики, організації, комплектування, озброєння, бойової підготовки. Для цього попит на професіоналізм повинен виникнути передусім у політичного керівництва України.
Юрій Бутусов
