Війна – слово року в Росії

У 2015 році найголовнішим словом у Росії стало слово «війна». А найбажанішим словом «мир». Між миром і війною, між війною і миром – життя людини. Життя і долі сотень мільйонів людей. Війна приносить смерть. Мир приносить життя. Це так просто. Але на початку третього тисячоліття нашої ери, після всіх світових і локальних воєн, кожна з яких приносила смерть, продовжують з'являтися і стають лідерами нації політики, для яких війна цінніша за мир. І слава, отримана ціною війни, для них дорожче життів, які зберігає мир. Тому що мир завжди приносить спокій, але не завжди приносить славу.

По суті, всі головні події 2015 року в нашій країні – це боротьба людей миру проти війни. І боротьба людей війни проти миру. Коли перемагають люди миру – люди не гинуть і залишаються жити. Але це майже завжди непомітно. Коли перемагають люди війни – люди гинуть. Але це не зупиняє людей війни. Їх може зупинити тільки мир.

Весь 2015 рік, щодня – це суцільний мартиролог жертв війни. Війна йде ось уже другий рік, і ті, хто розпочав війну, не мають наміру зупинятися. Вони вже не мислять себе поза війною. Війна стала для них джерелом сили і слави.

Жертви війни численні, а за умов неоголошеної війни – незліченні. Імена більшості з них зберігаються лише у пам'яті рідних і друзів, а мир, за рідкісним винятком, не пам'ятає ці імена. Тому що він їх ніколи не знав.


Люди війни завжди шукають суспільну підтримку. І вміють знаходити її. Війна вимагає схвалення народу. Згода суспільства на війну – одна з головних умов продовження війни.

Люди війни створили в Росії народ війни. Народ війни не бере участь у війні. Він дивиться війну і слухає війну. Війна стала для нього видовищем з телевізора. Це видовище притягує і гіпнотизує. Це видовище витягує з глибин людської підсвідомості найгірші інстинкти. Видовище чужих мук і чужої смерті – це наркотик. Народ війни – це наркоман, який перебуває в жорстокій залежності від постачальника телевізійного опіуму.


Люди війни шукають за допомогою війни прижиттєву славу. Але рухають ними смертні гріхи – марнославство і гординя. Марнославство та погорда стали в путінській Росії національною ідеєю. Ця ідея абсолютно безжальна до народу. У жертву цій маніакальній ідеї приносяться життя людей. Національна ідея пожирає народ, захоплений цією ідеєю. «Приречені на смерть вітають тебе».

Повітрям війни є тотальна ненависть. Ненависть до ворога і поряд з нею ненависть до всіх інших, чужих, інакомислячих. Люди війни привласнюють собі право вбивати супротивників війни, людей миру. Вбивати навмисно, показово, демонстративно.

У 2015 році саме так був убитий противник війни Борис Нємцов. Убитий за публічну критику людей війни. Його побачили, почули, зрозуміли, засудили, замовили і стратили люди війни. Їм було важливо, щоб цю страту побачила вся країна. Для людей війни дуже важливо залякати людей миру. Саме людей миру вони бояться найбільше.

Річниця початку війни не стала нагадуванням про необхідність миру. Нагадуванням про жертви, яких могло не бути. Про життя, які могли зберегтися і тривати. Люди війни не люблять розмов про ціну війни.

Війна знищує мир у буквальному сенсі. Вона пожирає життя. Вона пожирає гроші. У Росії в 2015 році не вистачало і в 2016 році не вистачатиме грошей на мир. Але вистачило і поки що буде вистачати грошей на війну.

У році, що минає, люди війни в Росії боролися за війну. Всіма наявними засобами. А люди миру в Росії боролися за мир. Розумом і серцем.

28 травня 2015 року президент Росії Володимир Путін підписав указ, яким до державної таємниці віднесено відомості, що розкривають втрати особового складу Збройних сил у мирний час та в період проведення спеціальних операцій. Досі державною таємницею вважалися тільки втрати особового складу у воєнний час. Бажання приховати правду про війну призвело президента до цього указу.

Десять громадян Росії двічі – і поки що безуспішно спробували у Верховному суді Росії оскаржити цей указ, зберегти життя російських військовослужбовців і життя їхніх можливих жертв. Правда настільки сильна, що здатна зберігати життя.

Але Верховний суд з нами не погодився. Він погодився з правом президента засекречувати загибель громадян Росії на війну в мирний час.

І війна продовжилася.

Люди війни завжди шукають нові поля війни, їм потрібні нові жнива. Якщо одна війна перестає приносити користь і славу, вони починають іншу. У російській державі сьогодні немає сили, яка здатна зупинити війну. Влада згодна на будь-яку нову війну заздалегідь, апріорі, за замовчуванням. Колективне голосування за війну – це колективний поіменний державний злочин. Злочин проти народу. Жертвою всіх війн стає народ. І народ війни, і народ миру.

А коли з'являються докази цього злочину, люди війни не знають, що сказати. Вони мовчать і відводять очі, наче сподіваються, що їх мовчання залишиться непоміченим, незрозумілим, неоціненим.

І навіть коли в іншій державі від терористичних актів гинуть мирні люди, для людей війни це не стає приводом для того, щоб задуматися про необхідність бути разом з людьми миру.



25 грудня 2015 року загинув, наклавши на себе руки, 18-річний громадянин Росії Влад Колесніков, відомий своєю публічною антивоєнною позицією. Він не захотів піти в армію, щоб не бути призваним на війну з братнім народом, де можна стати вбивцею. Він вибрав смерть смерть замість братовбивчого злочину. Щоб зберегти мир у собі, він пішов з миру. Поряд з Владом Колесніковим не виявилося жодної людини миру. Його довели до самогубства, його витіснили з життя люди війни. Від рядового до головнокомандувача.

Ми довічно відповідальні за вбивство Влада Колеснікова, як і за тисячі інших смертей, які ми не змогли запобігти.

Люди миру не змогли перемогти у 2015 році людей війни. Ми не змогли зупинити і перемогти війну. Але ми змогли зберегти себе, не втратили обличчя, не зрадили мир.

2015 рік забирає з собою більше сліз, ніж посмішок. Війна у 2015 році не завершилася. Мир у 2015 році не настав.





Це питання поставлене народу людьми війни.

Відповідь на нього можуть і повинні дати люди миру.

Мир переживе війну.

Лев Шлосберг на НВ