Коли Путін доведе РФ до краху

Найвидатніший російський економіст вільного ринку Сергій Гурієв залишив Москву, побоюючись арешту – 2013-го він переїхав до Парижа.

Гурієв відкрито підтримував опозицію, критикував політику влади, був активним і переконаним лібералом, як у політиці, так і в економіці. Цього року раніше він надрукував сучасний аналог «Державця» Нікколо Макіавеллі – аналітичну роботу про те, як править і зберігає свою владу сучасний самодержець.

На відміну від флорентійця, Гурієв не рекомендує застосовувати подібний стиль керування державою, а описує його. Ба більше: росіянин не вважає, що автократія на користь державі – навпаки, говорить про те, що вона матиме руйнівні наслідки для країни. Якщо Гурієв не помиляється щодо природи нинішньої російської влади, на його країну чекає велика катастрофа. І коли Росія розвалиться, здригнеться весь світ.

Сучасний «самодержець» влаштовує регулярні вибори (які постійно виграє), в його парламенті є опозиція (яка, проте, не складає ніякої загрози) і загалом у державі – більшість інституцій демократичного суспільства, такі як незалежна судова система (хоча незалежність її сумнівна), «вільні» засоби масової інформації та свобода пересування для громадян. З останніх прикладів такого типу самодержців можна відзначити колишнього президента Перу Альберто Фухіморі, нинішнього прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, Комуністичну партію Китаю та, звісно ж, російського президента Володимира Путіна.


Частина ЗМІ критикуватимуть лідера своєї держави, будуть дозволені якісь демонстрації, а іноземці зможуть вільно в'їжджати до країни та виїжджати з неї. Самодержець також ув'язнить частину дисидентів, розжене якісь протести, піддасть цензурі частину видавництв, книг і веб-сайтів. Проте, як пише Гурієв, за цієї влади цілком стерпно жити – доти, доки владі не знадобляться репресії.

А репресії не знадобляться лише в тому разі, якщо – і це велике «якщо» – «масовими переконаннями можна буде маніпулювати досить успішно за допомогою цензури, кооптації та пропаганди». Найголовніше, що ця пропаганда не сприймається як нав'язування. Навпаки, люди сприймають її як підвалини для віри в добрість держави, правителя і себе самих.

Британський журналіст російського походження Аркадій Островський у своїй книзі «Відкриття Росії» пише: росіяни вірять, що вони моральніші, ніж жителі Заходу, – це давня переконаність, модернізована і посилена за 15 років влади Путіна. Насамперед росіяни вважають, що вони кращі, ніж американці, – «пропаганда акцентує не невігластво, а почуття образи, наявність уявного, але могутнього ворога, Америки, що змушує людей почуватися чесними і добрими».


Економічний занепад в РФ спровокував скорочення заробітних плат, безробіття і зростання цін, однак раніше цей удар було пом'якшено за рахунок значного резервного фонду. Однак накопичені кошти поступово скорочуються. Гурієв вважає, що їх буде вичерпано протягом двох років. Після цього – потоп.

Російському президенту на Заході симпатизує чимало хто: кандидат у президенти США від Республіканської партії Дональд Трамп, лідер французького Національного Фронту Марі Ле Пен, а колишній перший міністр Шотландії Алекс Салмонд сказав, що той «багато в чому відновив російську гордість, і це, мабуть, добре». Путіна вважають майстром тактики, готовим використовувати будь-яку слабкість Заходу, його реалізм у політиці дозволив у сирійському хаосі підтримати президента Башара Асада. Неохоче, але Сполучені Штати все ж відійшли від своєї вимоги щодо відставки Асада, щоб західні союзники могли спільно з Росією зосередитися на розгромі Ісламської держави – значнішої загрози.



Краще б вона була продуманою, адже за час лідерства Путіна Росія виявила, що оточена ворогами та ненадійними друзями. На заході – Україна, розчленована та збанкрутіла, але більше, ніж будь-коли, повна рішучості будувати європейське майбутнє. Вище – Польща, де найвпливовішим політиком є лідер керівної партії «Право та Справедливість» Ярослав Качиньський. Саме він вибрав і просував як нового польського президента Анджея Дуду, так і прем'єр-міністра Беату Шидло. Качиньський стверджує, що правда про загибель його попередника і брата Леха Качиньського досі не розкрита. Як відомо, колишній президент Польщі загинув у авіакатастрофі під Смоленськом 10 квітня 2010 року, і чимало поляків звинувачують у цій трагедії росіян.

На півночі – балтійські країни, уздовж кордонів яких, як попередження РФ, розташовані сили НАТО. На півдні – Туреччина, колись друг Росії, але зараз, після збитого російського бомбардувальника, вона оголошена прислужником Сполучених Штатів. На сході – Китай, який, за словами голови Комітету закордонних справ Народного Конгресу КНР, «не є союзником» Росії та не збирається «формувати антиамериканський блок», а також відносини – першою чергою ділові.

Молдова і Грузія прагнуть до альянсів із західними країнами; Китай доглядає за країнами Центральної Азії значно успішніше, ніж Росія. І навіть віддана Білорусь перестраховується.

Але все ще може змінитися на краще для Путіна, особливо якщо дивитися на речі оптимістично. Можливо, угода, досягнута між держсекретарем США Джоном Керрі та міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим раніше цього місяця, ґрунтувалася на виведенні російських військовиків із Східної України, деескалації антизахідної пропаганди, націленості на пошук спільних проектів, а також прихильності принципам Європейського Союзу. Якщо це дійсно так, то відносини Росії, ЄС і США можуть змінитися докорінно.

Проте це малоймовірно. Коли розпався Радянський Союз, головний експерт комуністичного режиму щодо Сполучених Штатів Георгій Арбатов сказав Заходу таке: «Ми збираємося зробити жахливу річ... позбавити вас ворога». І путінський режим напружено працював над тим, щоб повернути все, відродивши стару ворожнечу та за допомогою зовнішніх ворогів посиливши свою легітимність. Він не дозволить знищити результати своєї праці задарма.

Джон Ллойд на НВ