Ось вже 22 місяці триває анексія Криму. За цей час Росія повністю імплементувала законодавство і систему держуправління на усьому півострові. Після заяви Путіна про те, що «питання Криму закрито» в односторонньому порядку були припинені будь-які переговори з РФ щодо приналежності Криму. Так, з цим не погодилося світове співтовариство і відреагувало продовженням санкцій відносно Москви. Але дії зацікавлених сторін гранично зрозумілі і логічні. Якщо дії Росії і Євросоюзу укладаються в коротке резюме, то зі ставленням України до подій все набагато складніше.Зроблені нашою країною кроки протягом усіх цих 22 місяців характеризувалися суперечливістю та непослідовністю.
Та й не багато було цих дій.
По-перше, Верховна Рада прийняла закон «Про створення вільної економічної зони «Крим» і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Згідно документу дозволена торгівля з Кримом; на території ВЕЗ «Крим» не стягуються загальнодержавні податки і збори (певні ст. 9 Податкового кодексу України); не стягуються збір та обов'язкове державне пенсійне страхування. Потрібно сказати, що за цей закон голосував і лідер кримськотатарского народу Мустафа Джемілєв, один з ініціаторів «громадянської блокади», яка іде в розріз с цим законом.
По-друге, прийнято рішення про припинення ж/д та авіасполучення, а також постачання води Північно-Кримським каналом з материкової України. Наслідки такого рішення для Криму сьогодні очевидні і критичні: сільське господарство на зрошуваних землях Північної частини півострова переживає справжню катастрофу надій і сподівань на відродження в осяжному майбутньому не передбачається. Близько 400 тис. кримських селян залишилися без доходів і перспектив.
Мені боляче констатувати, що у свідомості громадян України відсутнє відчуття Криму як своєї рідної землі
По-третє, на рівні держави був створений центральний орган виконавчої влади з Криму - Держслужба з питань Автономної республіки Крим, міста Севастополя та тимчасово переміщених осіб. Як виявилося, згодом – абсолютно недієздатний. Свою роботу цей орган так і не почав. В юрисдикцію цієї служби повинна була увійти керуюча компанія по ВЕЗ «Крим». Але керівник служби Наріман Устаєв (єдиний працівник, інші 50 одиниць штату так і не набрані) відмовився від цієї ідеї, в результаті чого керуюча компанія теж так і не приступила до роботи.
Власне, цим досить коротким списком дій і рішень вичерпується весь сценарій офіційної України щодо півострова протягом 22 місяців анексії. Сюди можна додати зовсім нещодавнє оголошення в розшук кримських чиновників, депутатів і силовиків, які переметнулися на бік окупанта та "копітка робота" над позовом щодо Росії.
Окремо потрібно розглядати кроки, які були зроблені громадськими організаціями і окремими активістами. Мова про дві блокади Криму: продовольчу та енергетичну. До речі, жоден із цих заходів ніяк не вписується в правові рамки – ні в норми закону «Про створення ВЕЗ «Крим», ні інше законодавство України. Більше того, вони прямо суперечать букві закону. Ідею обох блокад в момент їх початку не підтримував і офіційний український уряд. Чимало суперечностей блокада викликала і в суспільстві, при цьому більшість ЗМІ України визнали "суспільну блокаду" позитивним кроком.
Чи став Крим ближче?
Безумовно, всі зроблені Україною кроки щодо півострова мали свої наслідки. В першу чергу, вони відбилися на певних категоріях населення.
Наприклад, для пенсіонерів зміни пройшли непомітно. У Криму 540 тисяч пенсіонерів, і саме вони – електорат, за рахунок якого були досягнуті результати «референдуму» у 2014 році, саме вони - електоральне ядро Путіна. Бюджет РФ надав їм підвищення пенсій, відповідно, стрибок цін на продукти харчування був для них не таким відчутним, склад продуктового кошика і рівень життя залишилися незмінними. Точно не постраждали чиновники та силовики – високі (порівняно з українськими) заробітні плати держслужбовців і соціальна захищеність нівелювали всі економічні потрясіння. Не вдарили блокади і по бюджету РФ. Якщо санкції ЄС та США все ж істотно похитнули російський рубль і бюджет РФ, то дії з боку України ніяк не позначилися.
Відчутно постраждали кримські підприємці малого та середнього бізнесу, в першу чергу, аграрної та рекреаційної сфери. Саме цю категорію людей відносять до середнього класу. Саме вони частіше, ніж інші, виїжджали з Криму, подорожували материковою Україною і європейськими країнами, були найбільш інтегровані в українське та європейське культурне середовище.
Для статистики: 70% кримчан ніколи не покидали півострів. Представники середнього класу на власні очі бачили різницю між Україною і Росією, різницю в рівні життя, традиціях, ментальності. Це ті, хто в основному не ходив на референдум, усвідомлюючи наслідки для себе і півострова в цілому.
Останні два роки анексії сильно вдарили по їх підприємницькій діяльності. Доходи в агробізнесі закінчилися з перекриттям Північно-Кримського каналу, у галузі рекреації – в результаті померлого туризму.
Не думаю, що представники кримського середнього класу були прихильниками російського імперіалізму і прихильниками Путіна. Навпаки, це ті, хто за певних підходів і дій з боку України могли б стати ключовою соціальною силою в питанні деокупації півострова. Сьогодні ж, в результаті невизначеної та суперечливої політики України, багато з цих людей (принаймні ті, з ким я регулярно спілкуюся) кажуть, що їх переповнює почуття порожнечі, відчуття того, що надія повернутися в Україну тане на очах.
Грає свою роль, посилюючи соціальну волатильність ще і національний фактор, який в Криму не розігрувався дуже давно. Підігрівається ідея про те, що серед багатонаціонального населення Криму є національності з високим рівнем української самосвідомості, а є – з мінімальним. Так би мовити, одні національності – більше українські, інші – менше. Це не так. Насправді весь етнічний склад Криму приблизно однаково представляє, як патріотів України, так і тих, хто підняв російські триколори.
Таке судження в корені помилкове і небезпечне. Впевнений, є чимало українців, і кримських татар, і росіян, і болгар, німців, караїмів, греків, які ще зіграють ключову роль в поверненні Криму до України.
Продовольча та енергетична блокади яскраво проілюстрували існування розколу в суспільному сприйнятті цих двох акцій. Всі розділилися на тих, хто «за» і тих, хто «проти». Політики із задоволенням взялися за цей зручний інструмент. Натомість замість необхідного діалогу суспільства і влади навколо стратегії деокупації півострова, ми отримали популізм громадських лідерів.
Мені боляче констатувати, що у свідомості громадян України відсутнє відчуття Криму як своєї рідної землі і в суспільстві немає запиту на повернення Криму, при цьому політики навіть не намагаються змінити цю здорову реакцію пораненого суспільства. "Кримом готові пожертвувати заради свободи"- так формулюють політологи і соціологи, при цьому додають: "І така позиція залишить Україну без Криму, і без свободи".
Як можна повернути Крим?
Важливо чітко розуміти, що анексія Криму – це збіг обставин, яким спритно скористався Путін. Це і політична криза в Україні, і дрімотний стан Євросоюзу, і загравання Ердогана з Путіним, і навіть успіх путінської олімпіади, ментально підігрітий суспільний настрій в Росії.
Повернення Криму теж буде збігом обставин, до якого ми повинні бути максимально готові. Пробуджений терактами ЄС, конфлікт Туреччини і РФ, економічна депресія в Росії - все це видимі чинники нових обставин.
Як обставини складуться після майбутніх виборів президента США, зміни риторики ОБСЄ разом з майбутньою зміною головуючої країни, які події слід чекати на далекому сході - складно прогнозувати, але важливо одне - Україна отримає умови, що дозволяють повернути Крим! І такі обставини складуться не раз. Важливо бути готовими застосувати їх.
Сподіваюся, всім зрозуміло, що повернути Крим - це повернути кримчан. У цьому розумінні потрібно використовувати зовсім інший інструментарій, відмінний від сьогоднішніх методів.
Потрібно розвивати кожну можливість, кожну "ниточку", що зв'язує Крим з материком.
Так, блокади - інструмент ефективний, але використаний безглуздо. Відповідно, витрачений даремно. Блокада привернула увагу до теми не тільки в Україні і світі, але і максимально зосередила кримчан на тому, що говорить Україна. На жаль, у ці "відкриті вуха" нічого виразного Україна не вклала. Ні звернення президента до окупованого Криму, ні позиції Кабміну, ні навіть коментаря від профільної держслужби у справах Криму так і не послідувало.
Крим споживає 200 000 тонн українського продовольства в місяць. Якісні і недорогі українські товари потрапляють у кожну кримську родину. До них звикли.
Замість блокади, "Агентство з управління ВЕЗ Крим" (якщо б його все ж створили), може організувати спеціальну упаковку українських товарів, що йдуть на кримські прилавки. В кольорах України. З маркуванням українською та кримськотатарською. З меседжем на упаковках про те, що Україна дбає про кримчан і вважає їх своїми. Адже це можливість потрапити в кожен кримський будинок. Нерозумно відмовлятися від такої можливості.
Турбота про кримчан, увага до них, захист їх прав – це інструментарій для культивування і підтримки необхідної української громадянськості. Не варто забувати, що навіть при жорсткій позиції РФ, 70% кримчан не здали, а зберегли українські паспорти. Ця турбота і увага повинні виявлятися, починаючи з питань оформлення свідоцтв про народження, автомобільних номерів, інших документів, закінчуючи можливістю навчатися в українських школах та вузах, і звичайно свободою пересування та подорожей по Україні. Якщо є хоч найменша нитка для зв'язку людини в окупації з Україною, ми повинні її зміцнити, а не розірвати остаточно, як це відбувається зараз. Тільки така постійна комунікація з кримчанами забезпечить нам належний feedback при деокупації.
Не буде перебільшенням, якщо скажу, що сьогодні населення Криму перебуває в стані відчуження: з одного боку, люди обмануті Росією, з іншого – відторгнуті нерозумінням з боку України.
Обіцяне РФ масштабне інвестування в інфраструктуру, туризм, енергетику півострова залишилося в статусі порожнього гасла. Заявлені плани на будівництво аеропорту, терміналу зрідженого природного газу та суднобудівної верфи, на що мало бути витрачено $7 млрд, так і не були реалізовані. Більшість інвестиційних проектів, які Росія обіцяла запустити в Криму в 2014-2015 роках, так і не розпочато. Мова йшла, в першу чергу, про створення туристичного комплексу та парку розваг на 20-40 га між Алуштою і Феодосією. Нереалізованими фантазіями залишилися ще кілька великих проектів: будівництво яхт-клубу в Алушті (обсяг інвестицій - $16 млн), SPA-центру в Саки, парку розваг "Діноленд" у Бахчисарайському районі ($150 млн), реставрація Генуезької фортеці у Феодосії ($10 млн). Ідею створення гральної зони в Криму спіткала та ж доля. Незважаючи на те, що Путін підписав відповідний указ, зрушень ніяких немає. Путінські "інвестори" нібито повинні були вкласти в будівництво гральної зони $5-7 млрд, а бюджет Криму на виході планувалося щорічно поповнювати на 25 млрд руб (приблизно $727 млн). Але, як кажуть, букетно-цукерковий період пройшов і настала сувора реальність.
При цьому, і що важливо, обдуреними виявилися не тільки кримчани, а й самі росіяни. Адже на них теж відбилися вищеперераховані порожні обіцянки. І якщо раніше в Криму на відпочинку вони відчували себе досить вільно, то тепер, анексія зробила цей відпочинок в три рази дорожче. Плюс транспортна проблема – неможливість залізничного та авіаційного сполучення. Таким чином росіянин у Криму в 2013 році, і в 2015 році має вже абсолютно різний набір можливостей.
Вважаю, що і цю ситуацію українська сторона могла б використати на свою користь. Чим яскравіше у них усвідомлення того, що анексія для обох сторін принесла лише одні проблеми, тим нам простіше приготувати сприятливий ідеологічний грунт для деокупації. Тому першочерговим завданням українських політиків у «кримському питанні» і повинна стати підготовка такої ідеологічної платформи.
Повернення Криму як національна ідея України – ось над чим повинні працювати українські політичні еліти в найближчі роки.
Крим повернеться. Принаймні, всі умови для цього в Україні складуться і не раз. Важливо бути до цього готовими.
Олександр Лієв на НВ
