Літак був збитий турецькими F-16 після неодноразових попереджень пілотам про те, що вони порушують повітряний простір країни. Це - далеко не перша спроба російських ВПС (гордо іменують себе «повітряно-космічні сили») промацати повітряний простір країни-члена НАТО. Однак усьому є межа - і РФ у своїх провокаціях зайшла занадто далеко.
Дії Анкари абсолютно виправдані: будь-яка країна має право і повинна захищати свою територію від несанкціонованого вторгнення, будь вони сухопутні, морські або повітряні, тим більше від вторгнення бойової техніки іншої країни.
Цей інцидент був неминучий - надто вже нахабно і безцеремонно Росія втрутилася в сирійський конфлікт, розгорнувши небувалу повітряну активність в регіоні, і так битком набитому авіацією США та їхніх союзників по боротьбі з «Ісламським державою». Небажання Москви координувати свою кампанію з іншими учасниками конфлікту, а також одностороннє використання ситуації для надання допомоги сирійському президенту Асаду-молодшому в боротьбі проти опозиції (замість боротьби з ІГІЛ) привело до сумного, але цілком очікуваного результату.
Туреччина вже неодноразово попереджала РФ про небажані наслідки порушення літаками останньої повітряного простору Анкари. Проте Кремль постійно відмахувався - мовляв, не заважайте працювати. У хід йшли найнахабніші відмовки: то метеоситуація була несприятливою (хоча при цьому на російському ТБ метеопрогноз щосили розхвалював благотворно впливає на російські бомбометання сирійську погоду), то головнокомандувач російських ВПС розлого пояснював, як «ворожі радарні системи» (які насправді коштують на сторожі турецьких повітряних кордонів) постійно намагаються засікти російські бойові літаки.
РФ прикривається боротьбою з тероризмом як ширмою, за якою невміло ховає непомірні амбіції
Москва розійшлася не на жарт, використовуючи в Сирії навіть стратегічну авіацію, призначену зовсім для інших цілей. Хоча це не дивно - адже в Європі допотопні Ту-95 вже нікого не лякають. А так є шанс показати, що з них навіть чогось там можна запускати або скидати. Так чи інакше, РФ сама винна в тому, що трапилося, бо, по-перше, втрутилася в конфлікт без узгодження своєї позиції з тими, кого лукаво називає «міжнародними партнерами», і, по-друге, набивши регіон, і без того заповнений всілякої авіаційною технікою, своїм раритетним авіапарком і продовжуючи політику військових провокацій на повітряних рубежах НАТО.
Однак найбільше здивування викликає реакція Москви на законний акт захисту Туреччиною свого повітряного простору. «Удар у спину» - саме так, з цинічним драматизмом, назвав президент РФ В. Путін інцидент з російським літаком, попутно пригрозивши «серйозними наслідками» Анкарі. Цікаво, що Кремль зможе протиставити наріжному каменю НАТО - 5 статті Вашингтонського договору?
Важливо розуміти, що весь цей політичний шум ми чуємо від країни, яка не тільки прикривається боротьбою з тероризмом як ширмою, за якою невміло ховає непомірні амбіції відродження колишнього впливу в світі, але і не гребує платити за ці амбіції життями своїх солдатів, пославши їх захищати сирійського «друга-диктатора» від внутрішньої опозиції, і цинічно розповідаючи про «героїчну боротьбу з терором», яку вони ведуть «не шкодуючи свого життя».
Ця ж країна своїми діями, принаймні, в Сирії, зміцнює все ту ж терористичну загрозу, проти якої нібито настільки завзято бореться. Більш того, вона ж нещодавно в черговий раз довела свою прихильність саме терористичних методів військової політики.
Доказ тому - «злиті» (навмисне чи ні, не суть важливо) російському ТБ специфікації секретної російської багатоцільовий системи «Статус-6», головним призначенням якої є «поразка важливих об'єктів економіки противника в районі узбережжя і нанесення гарантованого неприйнятного збитку території країни шляхом створення зон значного радіоактивного зараження », які перешкоджали б« веденню на їх території військової, господарсько-економічної та іншої діяльності протягом тривалого часу ».
Мова йде про використання так званої «брудної бомби» - пристрої, детонація якого спрямована не на фізичне поразку ворожих одиниць та / або інфраструктури противника, а на створення радіоактивних «зон відчуження», життя і будь-яка діяльність на яких припиняється як мінімум на десятиліття.
До цього часу такий інструмент, зважаючи на його технологічної простоти і смертоносного впливу був мрією будь-якої терористичної організації - включаючи ІГІЛ. І ось знайшлася країна, яка офіційно бере на озброєння улюблена зброя терору.
І ця ж країна береться повчати весь світ, як боротися з міжнародним тероризмом, називаючи його «загальним злом» і одночасно не гребуючи долучитися до нього.
Тарас Жовтенко на НВ
