Пасажирський лайнер компанії «MetroJet» розбився над Синайським півостровом ще 31 жовтня – жертвами катастрофи стали 224 людини. Але наступні два тижні Москва вперто зберігала мовчання про причини катастрофи, - пише Павло Казарін для Крим.реалії.Навіть тоді, коли західні ЗМІ наводили докази того, що літак став жертвою терористів – Кремль відмовчувався. Більше того – ще 10 листопада глава адміністрації президента Росії Сергій Іванов говорив, що результатів розслідування в цьому році чекати не варто.
Але через три дні – 13 листопада – у Парижі сталася кривава трагедія. Потім – зустріч Володимира Путіна з Бараком Обамою на G20. І вже 16-го листопада ФСБ Росії безальтернативно заявила про те, що літак став жертвою теракту.
Як каже одна російська медіаперсона: «Збіг? Не думаю».
Та й ніхто не думає, що це збіг. Причина того, що відбувається в тому, що з першого дня російських бомбардувань в Сирії ця війна пропонувалася громадянам Росії як універсальний засіб для підняття самооцінки. Ідеальна медіакартинка: літаки бомблять ворога, якому нічого протиставити російській військовій машині. Стежити за звітами міністерства оборони, сидячи на дивані в теплій квартирі, добре і затишно: прасують далеко, ризиків немає, ворог абсолютний і абстрактний. Ракети летять, бомби падають, літаки злітають і сідають. Документальний бойовик у прямому ефірі.
Тому Кремль мовчав. І мовчав би ще довго, якби не трагедія в Парижі
А потім раптово виявляється, що Кремль відправив на війну не обмежений контингент військ, а всю країну. Включаючи тих самих пересічних, які, може, навіть і не стежать за бравурними звітами міноборони. Які лише піднімаються по трапу літака, щоб повернутися з країни вічного літа в російське осіннє бездоріжжя.
Вони не погоджувалися на те, щоб брати участь у цій війні. Не погоджувалися, щоб загинути на ній. Втім, їх ніхто і не питав.
Називати причину загибелі літака не хотілося. Адже тоді війна перестала б бути телевізійною – під пиво і вечерю. Вона перетворилася б в бруд, кров, сльози і людське горе. І торкнулася б будь-кого – незалежно від географії та роду занять. І 145 мільйонів людей перестали б бути глядачами, а стали б учасниками.
Тому Кремль мовчав. І мовчав би ще довго, якби не трагедія в Парижі.
Тому що в цей момент перед Москвою відкрилося вікно можливостей, у першу чергу – для власного ребрендингу. Судячи з усього, в Кремлі вирішили, що є шанс позбутися від амплуа «агресора» – того самого, яке країна набула після Криму і Донбасу. І публічне визнання, що літак став жертвою теракту – це заявка на амплуа «жертви». Поряд з Європою.
Швидше за все, в Москві сподіваються на повторення сценарію 75-річної давності. В якому військова агресія Радянського Союзу проти Фінляндії відійшла на другий план після початку великої війни. Після закінчення якої територіальні втрати Фінляндії були визнані в рамках нових договорів. Судячи з усього, в Москві щиро сподіваються, що в реінкарнації цього сценарію роль Фінляндії буде вготована Україні.
І все, що для цього потрібно – це «втопити» український конфлікт у «сирійському». Підвищити ставки. Продати лояльність. Продемонструвати єдність у ключовому. Вивести за дужки Донбас, залишивши всередині дужок ІДІЛ.
Є тільки три деталі.
По-перше, зараз на дворі не Друга світова.
По-друге, час все так само грає проти Росії і її економіки.
По-третє, війна з Україною не призводить до загибелі російських жителів.
А війна з ІДІЛ, як нам нещодавно повідомила Федеральна служба безпеки РФ, – дуже навіть.
Павло Казарін на НВ
