У структурах ДНР/ЛНР постійно жевріє конфлікт між умовними «яструбами» і «голубами». Перші вважають за необхідне вести війну не на життя, а на смерть, а другі – представляють поміркованіші позиції, за що їх часто звинувачують у зраді «Новоросії». Владислав Сурков, який вважається куратором проекту «Новоросія», належить до других. У деякому сенсі він уособлює розкол всередині донбаських еліт і асоціюється з лінією Кремля на гальмування та консервацію конфлікту.Тяжіння Москви до заморожування донбаського конфлікту спостерігалося з осені 2014 року. Тоді в Донбас зачастили емісари з Кремля, що умовляли бойовиків зупинитися. Подальше просування було невигідне Москві, в якої не вистачало ресурсів. Бойовики, своєю чергою, вимагали продовження «банкету». Найбільш неспокійних і бойовитих вмовити не вийшло, тому їх довелося усунути від керівництва бунтівними регіонами. Кудись поділися Губарєв, Пономарьов, Гіркін, Антіфєєв та інші. Замість них залишили керованого пана Захарченка, який розуміє свою керованість.
Кремль чудово розумів: якщо дати Гіркіну волю продовжувати наступ, у цю ситуацію втрутиться Захід і дасть Києву летальну зброю. Тоді всім цим хлопцям мало не здасться і виникне перспектива прямого збройного зіткнення між РФ і західними країнами. Подібний розвиток подій Кремлю не вигідний за жодного приводу, в цій сутичці він програє. Досить згадати, що військовий бюджет США в десять разів вище, ніж військовий бюджет РФ.
Таким чином, найбільш войовничо налаштованих бойовиків потрібно було приструнчити, і призупинити конфлікт, чим і опікувався Сурков. Захарченко вибудував взаємини з кремлівською командою й отримує від них фінансове підживлення, озброєння, боєприпаси, пальне тощо. Натомість поводить себе так, як це вигідно Кремлю. На думку донецької «партії війни», Захарченко – боягуз, якщо не зрадник.
На думку донецької «партії війни», Захарченко – боягуз, якщо не зрадник
Так тривало деякий час. Проте на даний момент, з точки зору Кремля, навіть Захарченко стає надмірно мілітаризованим лідером. На порядок денний виходять такі питання, як налагодження економічної ситуації в регіоні, банківської та фінансової систем, соціальних виплат, медицини тощо. Людям потрібно якось жити. Захарченко для цього – не найкраща кандидатура.
У цей момент на сцену виходить заступник голови уряду РФ Дмитро Козак, який за різними даними має змінити Суркова. Якщо це дійсно так, то Кремль ще очевидніше зливає Донбас. Він зливає його як військову структуру і намагається легалізувати як геополітичну реальність. Кремль вважає перший цикл – замороження конфлікту – вирішеним питанням, і переходить до другого – легалізації цієї території та надання їй певного статусу, таке собі Придністров'я-2, що формально знаходиться у складі України, а фактично – підконтрольне РФ.
Такий інтерес Кремля. Позитив полягає в тому, що таким чином припиняються бойові дії, а негатив у тому, що формується депресивна територія з перспективами подальшого занепаду. Чому? Тому що за останні 20 років Придністров'я згнило до основи – і економічно, і демографічно, і соціально. Приблизно цим же шляхом піде Донбас, загинаючись потихеньку. До речі, сьогодні Придністров'я поступово і дуже обережно проситься в Молдову, оскільки Москва не здатна забезпечувати йому підтримку в належному обсязі. Це ж може статися і з Донецьком.
Якщо прийде Козак, він приведе своїх людей – не солдатів, а фахівців з налагодження соціального-економічного побуту. Козак довго займався регіональними питаннями в Росії, і вміє працювати з регіональними елітами, розуміє їхні інтереси. Захарченко, звичайно, такому повороту подій не радий, оскільки він стає непотрібним. Можливо, з цим пов'язане сьогоднішнє загострення в Донбасі. Бойовики намагаються повернути ситуацію у звичне русло і затримати появу команди Козака, а також кадрові зміни в ДНР/ЛНР.
Цікаво, що пан Захарченко абсолютно несподівано і в невластивій йому манері став розповідати в ЗМІ, який чудовий Сурков, і який внесок він зробив у створення ДНР/ЛНР. Напевно, він сподівається якось вплинути на кремлівські рішення. З Сурковим у Захарченка були вибудувані відносини, а з Козаком – не факт. Звісно, він піклується про свою шкуру і про свій статус, що може не влаштувати нового куратора з Москви.
Козак років десять тому розробив так званий «план Козака», що передбачав юридично стале оформлення статусу Придністров'я. План Козака не влаштовував повною мірою ні придністровців, ні молдаван, ні Москву, ні Румунію. Однак він вирішував головне для Кремля завдання – замороження конфлікту та прояснення статусу Придністров'я. Цим і займався Козак, причому небезуспішно. Завдяки «човниковій дипломатії» він зумів домовитися з молдаванами, але в останній момент угода зірвалася, оскільки запротестувала Румунія, яка визнала це за російський сценарій. І план Козака звалився.
У цілому заморожування конфлікту в Донбасі, на мою думку, вигідне і Кремлю, і Заходу. Особисто я вважаю, що це вигідно і Україні, оскільки відвоювати Донбас навряд чи вийде. В іншому разі Кремль буде змушений застосувати свій військовий ресурс, що в рази перевищує український.
Дипломатія Путіна дуже цинічна. Він розуміє, що Захід не зацікавлений вести війну в Донбасі, втім, як і Порошенко. В України цей інтерес, можливо, і є, але ресурсів немає; це контрпродуктивно для України. Тому виконання Мінських угод можна нескінченно затягувати. Як відомо, з питання Абхазії і Південної Осетії між Медведєвим і Саркозі було укладено угоду з шести пунктів, два з яких Росія не виконала: повернути війська на ту лінію, де вони перебували до конфлікту, і не робити односторонніх рухів щодо цього конфлікту. Росія не виконала ні перше, ні друге. Вона в односторонньому порядку визнала незалежність цих республік. Ну і що? Через це Франція пішла проти Росії з ядерної війною? Ні, їй довелося це проковтнути.
Те саме відбувається і з мінським процесом. Переговори дозволяють заморозити конфлікт, припинити втрату божевільної кількості людських і грошових ресурсів, і далі скільки завгодно «волинити» про подальше просування окремих пунктів Мінських угод, які не влаштовують Москву. Це вільне поле для інтерпретацій, порушень і торгу. На що ще можна було розраховувати?
Я щойно повернувся з Риги, де обговорювалися перспективи євроатлантичної співдружності, і один з учасників зустрічі висунув такий термін про російсько-українську війну, як «війна Тома і Джеррі». У ній дуже багато піару, телевізора і фальсифікованих картинок, але немає постійних важких бойових дій. Проте в ментальній свідомості це війна, яка мобілізує електорат і пояснює економічні провали з обох сторін.
Дмитро Орешкин
