Тим не менш, Путін заявив, що не розуміє причин відмови, а Медведєв проголосив, що глибоко ображений, а також обізвав позицію США «слабкою» та «нерозумною». Переконання, що Вашингтон не наважився б відмовити Путіну, показує, що Кремль не розуміє, яку позицію займають США щодо війни в Сирії, а також тішить себе ілюзією, що Росія знову знаходиться на позиції сили.
До вторгнення в Сирію Путіна підштовхнув висновок, що західна політика регулювання кризи себе не виправдала: США не вдалося перемогти ІДІЛ бомбардуваннями, а ЄС заполонили біженці. Здавалося, що скористатися цим збентеженням буде просто. Сили помірної опозиції перебували в безладді, так що при підтримці декількох ескадрилій російських винищувачів урядові війська могли б зробити швидкий і рішучий наступ. Але Москва, мабуть, не взяла до уваги, який викличе гнів її та Ірану втручання в сирійські справи у арабського світу. Тому минулого тижня міністр оборони Саудівської Аравії Мухаммад ібн Сауд пояснив Путіну, якими будуть наслідки його дій. Москва також, мабуть, недооцінила, який гнів і занепокоєння викличе це нахабне вторгнення у Туреччини, і вже точно не очікувала, що вона підштовхне Туреччину і ЄС спробувати домовитися про вирішення проблеми біженців.
У США та ЄС як і раніше немає навіть подоби плану припинення громадянської війни в Сирії, але кожен день російських бомбардувань зміцнює впевненість Заходу в тому, що відновлення розореної країни може початися тільки з відходом режиму Асада. Путін не зумів переконати США і ЄС у тому, що російське вторгнення перетворило сирійського диктатора в необхідну частину врегулювання катастрофи, за яку сам же Асад у відповіді. Ще більш серйозною поразкою російського лідера стало те, що йому не вдалося скористатися вторгненням в Сирії, як важелем для зміни позиції Заходу по Україні, і змусити Захід прийняти нинішній режим припинення вогню як остаточне рішення конфлікту, що зайшов у глухий кут.
Чим закінчиться операція з порятунку Асада, невідомо
Роль Росії в українському конфлікті в черговий раз підкреслили минулого тижня: 13 жовтня були опубліковані результати очолюваного Нідерландами розслідування падіння рейсу MH17 17 липня 2014 року. Розслідування підтвердило, що літак був збитий ракетою земля-повітря, випущеною з комплексу «БУК». Корпорація Алмаз-Антей, виробник системи «БУК», спробувала спростувати результати, випустивши власний звіт, але це не допомогло Росії уникнути звинувачень в тому, що саме вона відповідальна за трагедію.
Геополітичним маневрам Путіна заважає поглиблена рецесія в російській економіці, яку він намагається «заговорити», переконуючи, що пік кризи вже минув. У цьому році уряд шість разів переглядав прогноз розвитку економіки в бік скорочення, і, ймовірно, в наступному році продовжить шукати дно, якщо нинішні тенденції збережуться. Маніпуляції з макроекономічними показниками можуть допомогти замаскувати динаміку падіння, але факт стрімкого скорочення бюджету приховати не вдасться, а соціальні програми страждають в першу чергу.
Надії на відновлення високих цін на нафту тануть, змінюючись страхами, що Саудівська Аравія і Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) видавлюють Росію з європейського ринку, який традиційно вважався її сферою. Навіть Газпром, якому симпатизує керівництво країни, настільки скотився в неефективність і збитки, що в уряді, схоже, готові задуматися про поділ цієї нездорової монополії.
Тривалий економічний спад нітрохи не зменшив хижацькі апетити путінських друзів, навіть незважаючи на те, що американські слідчі впритул зайнялися їх схемами по відмиванню грошей в поважних європейських банках.
Опозиціонер Олексій Навальний відкрито використовував ці факти у своїй антикорупційної компанії, яка вже завдала ударів по репутації таких важковаговиків з путінського внутрішнього кола, як Володимир Якунін, колишній глава РЖД. Реакція суспільства на розкриття неправедно нажитих багатств залишається млявою, але змішується з зростаючими побоюваннями, викликаними падінням доходів. Згідно з опитуваннями Левада-центру, 70% вірять, що економічна криза триватиме більше року, і 23% від цієї кількості вважають, що він розтягнеться на довгі роки. Пасивне прийняття – типова реакція на цю похмуру перспективу, але керівництву країни доводиться попереджати можливі протести, проголошуючи посилені пропагандою «перемоги»....
Павло Баєв, спеціально для НВ