Вам не здається, що рік за роком Україна поступово перетворюється на Країну Зеро, яка ходить по замкненому колу, навіть не намагаючись знайти з нього виходу? Після двадцяти чотирьох років блукання в незалежності і двох революцій, що продемонстрували демократичні цінності та велич духу простих українців, ми, схоже, знову повертаємося у 90-ті: нинішній ВВП порівнюваний з 91-м роком, народ, хто молодший і активніший, знову потягнувся в пошуках кращого життя на Захід, на вулицях повно зброї, почали відроджуватися вже давно забуті «бригади» тренованих спортсменів і просто босяків.
Багато хто шукаює причину в зовнішніх чинниках, активно обговорюючи війну, блокаду Криму, підступність бойовиків і аналізуючи плани Путіна, інформація про які отримана, звичайно ж, з найбільш «достовірних» джерел. Не дивно, що економічні новини миготять десь на другому плані. Ось, наприклад, минулого тижня якось зовсім непомітно у стрічках інформаційних агентств промайнула інформація про те, що в 2015 році Світовий банк прогнозує падіння українського ВВП на 12%, а інфляцію на рівні 50,8%.
Прогноз професійно грамотний, злегка оптимістичний і зроблений з урахуванням політичних мотивів, що визначають діяльність поважної організації. Нічого сенсаційного в цій новині немає, проста констатація факту, що справи в країні – кепські.
У 2015 році в нас ніхто нічого не відбирав, але на інших територіях нічого не росте і не розвивається
Ще сумніше стає від того, що навіть професійний оптимізм і політична коректність не втримали Світовий банк від погіршення прогнозу зростання української економіки в 2016 році до 1%, при уповільненні інфляції до 12,2%. Після катастрофічних падінь цього й минулого року зростання на 1% звучить, як насмішка. Це не зростання, а констатація факту, що в країні абсолютно нічого не зроблено, щоб змінити економічну ситуацію на краще. Якщо раніше можна було все звалити на війну і анексію територій, що створювали значну частину ВВП, то в 2015 у нас вже ніхто нічого не відбирав, і потрібно просто визнати, що на територіях, які залишилися, нічого не росте і не розвивається.
Хто ж у цьому винен? Можливо, це IT-індустрія нас до руїни довела? Подивіться, з яким завзяттям, не шкодуючи сил і ресурсів, державна машина накинулася на комп'ютерних корупціонерів, які підривають економіку. Що, немає в країні більш важливих справ? Що, всіх олігархів від державної годівниці вже відлучили, злодіїв-чиновників вигнали з влади, суддів-хабарників перевиховали, більше і проблем не лишилося як IT-шників притиснути?
Та ні, просто IT – одна з небагатьох, а можливо, і єдина галузь в Україні, де «крутяться» гроші, і сейф з готівкою знаходиться не в руках досвідчених і нахабних олігархів, а в інтелігентного вигляду хлопців з ноутбуками замість біт і пістолетів.
Ось і вирішила влада «попастися» на цій родючій ниві, як завжди, безсоромно прикриваючись гаслами про боротьбу з корупцією і закликами до патріотизму, самопожертви і шляхетності. Тільки ці заклики і гроша не варті. От якби наші чиновники з народом в одному окопі опинилися, тоді, може, й повірили б їм, але поки, на жаль, незважаючи на дві революції, «окопи» в народу і влади зовсім різні.
Що ж робити, як же з цієї проклятої Країни Зеро вибратися? Для початку, мені здається, пора вже припинити вимірювати українські досягнення зниженням ціни на нафту, посухою в Росії і дипломатичними провалами Путіна. Нам від цього краще жити не стане. Якщо завтра війна закінчиться, що в Україні автоматично почнеться епоха ренесансу?
Не будуйте ілюзій, нічого не почнеться, тому що країна до цього абсолютно не готова. Відродження почнеться тоді, коли малий і середній бізнес буде створювати левову частку ВВП, і економіку не буде хитати з одного боку в інший у залежності від ситуації на сировинних ринках і примх українських олігархів. Тільки от є одна заковика - розвинений малий і середній бізнес абсолютно не вписуються в ту державну модель, що є сьогодні в Україні, і не впевнений, чи хочуть нинішні лідери пиляти той сук, на якому вони так комфортно сидять.
Іван Компан
По матеріалам: nv.ua
