Я добре запам'ятала вираз exit strategy, дякуючи серіалу "Західне крило". Взагалі, як казав один розумний чоловік, гарно прийти – не проблема, проблема красиво піти, - пише російська журналістка Наталія Геворкян у своїй колонці для «Радіо Свобода».Він, правда, говорив це стосовно особистих відносин, які вичерпали себе. Стосовно війни це правило цілком годиться і називається стратегією.
Якщо ти вв'язуєшся у військове протистояння, краще б точно розуміти, як і в який момент з нього виходити. Якщо ти змушений воювати на своїй території, то тут більш-менш зрозуміло, що є фіналом. Якщо це чужа війна, особливо на Близькому Сході, в яку ти вирішив чомусь втрутитися, то краще все ж таки мати exit strategy – стратегію виходу. І ось тут у мене питання: яка ця сама "стратегія виходу" Росії з внутрішньосирійського конфлікту, у який так несподівано і до загального здивування президент Путін втягнув свою країну.
Вираз "законно обраний президент" стало мемом в вустах російського президента
По тактиці у мене немає питань: вся авіаракетна російська "битва за Дамаск" має єдину мету – задовольнити его та інтереси однієї людини. На тлі згасаючого антиукраїнського патріотичного чаду в країні та буксуючих мінських переговорів, на тлі санкцій, кризи і падіння цін на нафту, на тлі неухильно триваючого розслідування по збитому малайзійському "Боїнгу", на тлі відключення Путіна від участі у впливових геополітичних світових клубах, російський лідер повернувся до того, що "до нафти" було головним страховищем СРСР, – власне до зброї.
Путін вибрав силовий варіант власного повернення у світову політику, не дуже розуміючи, судячи з його нещодавнього інтерв'ю Соловйову, хто такі суніти і шиїти, і що вони не можуть поділити на території, на якій він зараз випробовує російські ракети. Всі розповіді про боротьбу з "Ісламською державою" на сирійській землі – блеф.
Завдання два: знову стати міжнародним гравцем, з яким не можна не рахуватися, і захистити власне майбутнє, захищаючи Асада, якого (за рідкісним винятком) ніхто більше захищати не збирається. Вираз "законно обраний президент" стало мемом в вустах російського президента. Як людина, що очолює країну, де вибори відбуваються так, як вони відбуваються, Путін давно вже опинився в поганій компанії одіозних лідерів, деякі з яких у нього на очах розлучилися з життям. Адже вони теж були "законно обраними" ста і навіть більше відсотками голосів в рамках тієї системи, яку самі собі організували для повної, остаточної та довічної перемоги. Путіна це лякає, оскільки коло таких лідерів звужується, їх час залишився в минулому. І тому, як в тому анекдоті, бережи Асада, а то завтра прийдуть за тобою.
(...) Путін явно розраховував на те, що, показавши в ультимативній формі власну рішучість діяти так, як вважає за потрібне – в будь-якому регіоні світу і продемонструвавши нові ракети, – він змусить антиасадівську коаліцію повернути Росію в політичний пул, як мінімум той, що розрулює ситуацію навколо Сирії. Складно сказати, чи думав він у той момент, коли санкціонував бомбардування Сирії, про можливий зворотній ефект і посилення ризиків терактів з боку "Ісламської держави" на території Росії.
Чи впевнений Путін в готовності російських правоохоронних органів і спецслужб впоратися з такою небезпекою? Маючи той трагічний досвід, який ми маємо, я особисто в цьому ніяк не впевнена.
(...) Можна просто взяти і з понеділка припинити участь російських військових у сирійській операції? Вибрати ось таку простеньку exit strategy? Звичайно, але тоді зовсім не зрозуміло, що це було. І пропагандистський ефект від нашої так званої війни з тероризмом для внутрішнього споживання лопається як мильна бульбашка.
Якщо президент Путін розраховував шантажувати Захід, розміняти на щось йому потрібне російську військову присутність в Сирії, він обрав неправильну тактику. Якщо Захід не піде на політичну співпрацю і готовий не заважати Путіну виснажитися в Сирії, збільшуючи військові витрати за рахунок скорочення бюджету на лікарів, вчителів і медиків, то він помилився і в стратегії.
Ні військових сил, ні коштів, щоб сидіти в Сирії довго, у Росії немає. Якщо країни антиасадівської коаліції почнуть поставляти опозиції зенітні комплекси (про що опозиція просить їх), то ризик не вийти з цієї авантюри без втрат у Росії серйозно зросте. І навіть якщо дуже не хочеться порівнювати з Афганістаном, утриматися від такого порівняння буде ще складніше.
Ще раз повторю: в участі у цій війні в Росії зацікавлений тільки Володимир Путін (ну, або колективний Путін, якщо завгодно). Ні хлопці, які там воюють за якогось їм невідомого Асада, ні країна, яка переживає не прості часи. Ну, може бути, ще ведучі телевізійних новинних випусків і аналітичних програм, для яких президент Росії кожен день пише сценарії.
Наталя Геворкян - російська журналістка
По материалам: nv.ua
