"Підтримати"
Новини
Всі новини

Зразкі ДНК - це персональні дані, що потребують особливого захисту

19:00, 27 лис 2020
509

Збирання зразків ДНК — процедура не складна, проте довкола тривалого зберігання таких персональних даних точиться чимало суперечок, во зараз вже зрозуміло: формальне зберігання ДНК може порушити право на приватне життя. Саме так вважае партнер АО «Баррістерс», адвокат Костянтин Глоба, про що пише "Закон та бізнес".

Народні депутати перейнялися введенням нового фундаментального інституту доказування - геномної інформації. Хоча це і має певну актуальність в Україні, однак, з огляду на зміст законодавчої ініціативи, вимагає більш зваженого і якісного підходу до його врегулювання.

Недеталізовані алгоритми

Так, у Верховній Раді зареєстровано доволі неоднозначний законопроект «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» (№4265). Ним передбачене створення автоматизованої бази даних, яка міститиме інформацію про генетичні ознаки людини.

Згідно з пояснювальною запискою метою прийняття акта є законодавче врегулювання процесів створення і функціонування обліку геномної інформації людини в Україні та удосконалення роботи правоохоронних органів. Також як обґрунтування прийняття такого закону названа необхідність впровадження в систему доказів широких сучасних можливостей.

Заради об’єктивності відзначимо, що реалії слідчої діяльності потребують доволі розтягнутого в часі процесу порівняння знайдених на місці злочину доказів (біоматеріалу) відповідно до всіх версій слідства із фігурантами провадження. Це, своєю чергою, актуалізує появу такого акта, що дасть змогу знаходити в електронному режимі зв’язки між виявленими доказами та особами, геном яких згідно з проектом передбачається відбирати та зберігати в базі даних.

Утім, генетичні ознаки людини є її персональними даними, тому їх збір та опрацювання мають здійснюватися відповідно до врегульованих законодавцем алгоритмів. Недотримання або недостатність цих алгоритмів, покликаних перш за все охороняти права та інтереси осіб, і розмитість положень проекту неодмінно призведуть до порушення права на повагу до приватного життя особи.

Проект №4265 не визначає чітких та вичерпних алгоритмів збору та опрацювання даних, їхнього захисту, не встановлює обов’язків розпорядника бази даних, прав особи, яка надає свій біоматеріал, порядку опрацювання і доступу до таких даних, в тому числі іноземних держав.

На жаль, проект містить лише загальні декларативні норми.

Водночас недостатність врегулювання та захищеності фундаментального інституту геномної інформації у поєднанні із маргінальністю судової та правоохоронної системи неодмінно призведе до таких наслідків, як підміна та фальсифікація доказів, видалення з бази даних інформації, торгівля або маніпулювання нею.

Посягання на гарантії

Оскільки суть проекту зводиться до впровадження інституту «простого зберігання інформації», звернімося до підходів, які у цьому питанні утверджує Європейський суд з прав людини. Він приділяє належну увагу обліку і зберіганню подібної інформації, її характеру, методам використання та опрацювання і результатам, які можуть бути при цьому отримані.

ЄСПЛ наголосив, що всі три категорії інформації особистого характеру, яка зберігається в справі, а саме — відбитки пальців, профілі ДНК і зразки клітин, є персональними даними, за Конвенцією про захист даних. Адже вони відносяться до встановлених осіб або осіб, які можуть бути встановлені. При цьому всі три категорії даних є «інформацією особистого характеру» відповідно до Акта про захист інформації 1998 року.

Водночас практика ЄСПЛ є неоднозначною, оскільки до кожної справи застосовуються різні підходи з особливою індивідуальністю.

Так, заявники у справі «S. and Marper. v. the United Kingdom» були взяті під варту та звинувачені у скоєнні злочинів. У скаржників узяли відбитки пальців та зразки ДНК. Після того як обом були винесені виправдувальні вироки, скаржники просили знищити їхні відбитки пальців та зразки ДНК. Ці прохання були відхилені, оскільки, за законом, такі дані можуть зберігатися безстроково.

У рішенні Великої палати ЄСПЛ від 4.12.2008 вказано, що зберігання і зразків клітин, і профілів ДНК свідчить про втручання держави в здійснення права заявників на повагу до їхнього приватного життя, за змістом положень §1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також Суд зауважив, що закон не визначав умов та порядку зберігання відбитків пальців та зразків ДНК, не надавав гарантій, які виключають їхнє нецільове використання, а також не передбачав можливості брати до уваги індивідуальні обставини конкретної справи (фактично в Україні саме це і пропонується).

Тому просте зберігання інформації, що відноситься до особистого життя особи, визнано втручанням держави у здійснення її права згідно із ст.8 конвенції. У зв’язку з цим не важливо, яким чином інформація, яка зберігається, використовується в подальшому. Тому ЄСПЛ констатував порушення ст.8 конвенції.

Баланс державного і приватного

Варте уваги також рішення від 13.02.2020 у справі «Gaughran v. the United Kingdom». У ньому Суд зазначив, що невибірковий характер повноважень щодо зберігання профілю ДНК, відбитків пальців і фотографії заявника, без посилання на серйозність злочину або необхідність безстрокового зберігання, порушує справедливий баланс між державними та приватними інтересами.

Фактично Суд визнав, що орган, який здійснював збір даних, повинен виконувати свої обов’язки у спосіб, сумісний з правами та свободами інших осіб. Отже, ухваливши рішення про безстрокове зберігання даних, держава мусить забезпечити наявність і ефективність певних гарантій. Однак біометричні дані та фотографії заявника зберігалися без урахування необхідності цього та безвідносно до серйозності правопорушення.

У результаті Суд вирішив, що держава порушила допустиму межу свободи в цьому питанні, наслідком чого стало непропорційне втручання в право заявника на повагу до приватного життя, що не може вважатися необхідним у демократичній державі. Отже, мало місце порушення ст.8 конвенції.

В цей же час ЄСПЛ висвітлював і інший підхід до поданих скарг. Так, скарга у справі «Peruzzo and Martens v. Germany» була визнана неприйнятною, оскільки заявники були неодноразово засуджені за серйозні злочини.

Тобто можна дійти висновку, що ЄСПЛ допускає необхідність значного втручання в права особи в контексті збирання та зберігання відомостей, якщо це є обґрунтовано необхідним щодо осіб, які фактично становлять суспільну небезпеку.

Обмін інформацією

Що ж до можливого передання геномів органам іноземних держав за їхніми запитами, то лише в одній статті проекту №4265 формально приділено увагу цьому питанню. При цьому ст.16 проекту є шаблонною, неконкретизованою та відсильною: «Обмін геномною інформацією з іншими країнами та міжнародними організаціями, її використання за запитами іноземних держав здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою».

Водночас передання геному особи до іншої держави має бути особливо врегульованим з метою недопущення втручання в права особи, передбачені в тому числі в ст.8 конвенції.

Однак проект не передбачає механізму такого передання, не визначає відповідальних суб’єктів, гарантій прав, обмежень. Не встановлена й відповідальність за недотримання механізму такого передання.

І наостанок

Створення фундаментального інституту геномної інформації в Україні згідно з фінансово-економічним обґрунтуванням обійдеться українцям у 276 млн грн. Проте, як свідчить практика вивчення економічних обґрунтувань інших галузей, такі цифри сміливо можна множити на 4. Відповідно, це породжує інше риторичне запитання: чи дозволить якісний рівень слідства, скажімо, в далекому від розвинених міст регіоні реалізовувати цей інститут...

Ctrl
Enter
Если вы заметили ошибку в тексте
Выделите её и нажмите Ctrl+Enter
Также по теме
Показати ще новини