Російський президент проводить прес-конференції вже півтора десятиліття. І якщо першу половину цього терміну подібні заходи були цінні відповідями, то тепер вони важливі питаннями, - пише Павло Казарін для Крим.реалії.Відмітна ознака нормальної країни – це наявність політичних інститутів. Вони як відрізаний куточок у сім-карти – виконують функцію захисту від дурня. Відрізаний куточок у сім-карти не дозволяє вставити її в телефон неправильно, а наявність інститутів і розподіл влади не дозволяє одній людині допустити критичне число помилок, які можуть зруйнувати державу.
І найбільша проблема Росії саме в тому, що єдиний інститут, який у неї є – це навіть не Інститут Президента, а Інститут Володимира Путіна.
Власне, тільки цим можна пояснити невгасаючу увагу до щорічних прес-конференцій російського президента. Тому що в кінці року у прямому ефірі в зоні доступу журналістів виявляється той самий чоловік, який здатний без оглядки на що-небудь, включаючи здоровий глузд, приймати ключові рішення з будь-яких питань. В його владі – почати війну і влаштувати вторгнення.
Голий король продовжить їздити по вулицях в абсолютній тиші
Політологія працює тільки там, де є політичні інститути – вона, власне, якраз вивчає взаємодію між ними. А там, де таких інститутів немає, функцію політології повинен виконувати психоаналіз. І кожен рік експерти вдивляються у російського президента, намагаючись зрозуміти з його промови, міміки і жестів – чого чекати? Розгнівався? Умиротворений? На які питання дратується? В яких виразах жартує про ворогів та союзників?
Втім, якщо судити з цього року, то нинішній формат прес-конференції явно застарів. Хоча б тому, що російський президент, судячи з усього, по ряду питань має невиразне уявлення про ситуацію у власній країні. Звідси – розповіді про москвичів, які можуть безкоштовно паркуватися біля власних будинків (насправді ні). Звідси – розповіді про однаковий транспортний податок у вантажівок і легкових авто (насправді ні). Звідси – розповіді про те, що Росія не буде вводити проти України санкції (насправді ні).
По-хорошому, новий формат прес-конференції повинен проходити з тими ж учасниками, але тільки не Володимир Путін повинен розповідати журналістам про ситуацію в країні, а навпаки. А він може задавати уточнюючі питання. Втім, в якійсь мірі вже зараз так і відбувається.
Якщо звернути увагу, то ті журналісти, які працюють з недержавними ЗМІ, прагнуть не стільки задати саме питання, скільки розповісти передісторію справи. І це закономірно. У сучасному російському медіаполі існує величезна кількість нон грату – тих подій, про які на центральних телеканалах не говорять або говорять побіжно. І лише з питання журналіста в прямому ефірі (а прес-конференція президента Росії транслюється в прямому ефірі) російський громадянин може дізнатися про масштаб протесту далекобійників, про проблему усиновлення дітей або долю полонених в Україні російських спецпризначенців з Тольятті. Відповідь президента не така вже й важлива – в його владі перевести розмову на іншу тему або ж піти від відповіді. Тому постановка питання сама по собі є самодостатньою цінністю.
Втім, цей момент не змінює головного: до того часу, поки прес-конференція російського президента буде залишатися єдиним заходом з галузі публічної політики в Росії – країна приречена. До того часу, поки російський президент залишається єдиним носієм влади в країні – ніякі зміни неможливі. У російської політичної сім-карти не відрізаний куточок, а значить, захисту від дурня у неї немає.
І голий король продовжить їздити по вулицях в абсолютній тиші.
Павло Казарін на Нв
