Всі новини

Вже видно відблиски Третьої світової, - Олександр КАРПЕЦЬ

Уже видны отблески Третьей мировой, - Александр КАРПЕЦ
Днями вкрай тривожні заяви пішли з Багдада та Москви. У відповідь на введення Туреччиною додаткового військового контингенту в Іракський Курдистан, голова комітету безпеки парламенту Іраку Хакім аль-Замілі заявив, що уряд країни залишає за собою право звернутися за військовою допомогою до Росії. У свою чергу, міністр закордонних справ Росії Лавров у телефонній розмові зі своїм іракським колегою Ібрагімом ад-Джафарі «висловив тверду підтримку суверенітету і територіальної цілісності Іраку». Простіше кажучи, Москва, крім сирійського, може втягнутися і в іракський конфлікт, зіткнувшись там в лобову з Туреччиною, і від цієї перспективи стає не по собі.

І взагалі, обстановка у світі неухильно загострюється і до болю нагадує події 100 річної давності напередодні Першої світової війни, звичайно, з поправкою на сучасні реалії. Роль Балкан, з яких почалася перша світова війна, тепер перемістилися на Близький Схід. У конфлікт втягуються нові гравці, які починають конфліктувати між собою, процес йде по наростаючій. Важко сказати, чи переросте цей конфлікт в глобальний, чи буде це конвенциональная війна або чергова, як нині модно говорити, гібридна «заваруха», але передчуття все це викликає недобрі.

Найгірше те, що вітчизняний «елітняк» перебуває в прогресуючому неадекваті і не здатний, пардон за тавтологію, адекватно реагувати на події в Україні та за її межами, причому не так вже далеко від неї, якщо вести мову про Близький Схід. Про цей неадекват найяскравішим чином свідчить потворний вислів Порошенка, який, бажаючи придбати собі у американців індульгенцію від злодійства і корупції, запобігливо пообіцяв віце-президенту США Байдену надавати максимальну підтримку сил антитерористичної коаліції в Сирії в боротьбі проти Ісламської держави. А воно нам треба?!! Навіщо нам чужа війна, якщо у нас є своя?!

Спочатку Захід, насамперед, США та Великобританія під абсолютно надуманим приводом вдерлися в Ірак у 2003 році, скинули фашизоидный режим Саддама Хуссейна, але так і не зуміли побудувати там «демократію», хоча б тому що демократія в англо-саксонському розумінні там в принципі неможлива. Ситуація ускладнилася наявністю в Іраку ворогуючих між собою етнічних і конфесійних груп – шиїтів, сунітів, курдів. У конфлікт неявно втрутилися Іран і сунітські монархії Затоки, що підтримують кожен своїх одновірців. Запанував хаос, розгорілася війна всіх проти всіх, почалася очікувана ескалація ісламського екстремізму, а країна фактично перестала існувати.

Потім, з початком так званої арабської весни, захитався фашизоїдний режим Башара Асада в Сирії, який, тим не менш, якось утримував країну. У внутрішній конфлікт спочатку в неявній, а потім в явній формі втрутився Захід, який підтримує «демократію». Втрутився Іран, неявно підтримує алавітський режим Асада. Втрутилися Саудівська Аравія і Катар, що змагаються з Іраном і неявно підтримують одновірців-сунітів в боротьбі з алавітами. Нарешті, спочатку неявно, поставками озброєнь, а тепер вже явно, прямою участю в конфлікт втрутилася Росія на стороні режиму Асада, якого Москва підтримує історично, оскільки тут, крім геополітичних інтересів, єдина, що залишилася іноземна військова база. Як раніше в Іраку, Сирії запанував хаос, почалася війна всіх проти всіх – сунітів, алавітів, християн, курдів, серед яких існують різні, часто ворогуючі політичні і релігійні угрупування.

Саме цей конфлікт, розрісся на Сирію і Ірак, став причиною сплеску крайніх форм ісламського екстремізму, вилилася в появу на території Іраку і Сирії так званого Ісламської держави Іраку і Леванту або просто Ісламської держави (ІГІЛ або ІГ).

Можна по-різному ставитися до Москви і Путіна, але першопричиною нинішньої кривавої м'ясорубки на Близькому Сході був все ж Захід. Це нещодавно сором'язливо визнав колишній прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер, який у своєму інтерв'ю телеканалу CNN заявив, що вторгнення США та їх союзників в 2003 році в Ірак стало однією з основних причин появи ІГІЛ.

До речі, в цьому вторгненні брав участь і обмежений військовий контингент з України, оскільки таким чином Кучма намагався купити у американців індульгенцію від «касетного скандалу». Тепер же, повторимо, Порошенко намагається щось подібне зробити шляхом втягування країни в близькосхідну війну, але в набагато важчих умовах агресії Росії, анексії Криму і війни на Донбасі.

Повертаючись до заяви Тоні Блера слід зазначити наступне. Режими Саддама Хусейна в Іраку і Башара Асада в Сирії, безсумнівно, в тій чи іншій мірі були репресивними, навіть фашизоїдними. Тій же, але в меншій мірі, можна було сказати і про режим Муаммара Каддафі в Лівії, яка, втім, була набагато більш ліберальною державою, навіть з поправками на витівки покійного Каддафі. Але ці режими тримали свої країни, як обручі бочку. Руйнування цих режимів привели до неминучого розпаду цих країн. До того ж, оголилися старі протиріччя, що йдуть углиб історії. При розділі Османської імперії кордону між Сирією, Іраком і Туреччиною за прямої участі Заходу проводилися, що називається, «від балди», програмуючи майбутні внутрішні етнонаціональні та релігійні конфлікти, які і викликали нинішній сплеск кровопролиття, до речі, далеко не перший. Проблема курдів, зокрема, не була вирішена, цей багатомільйонний народ не отримав свого державного оформлення, залишившись розділеним між Туреччиною, Сирією, Іраком та Іраном, причому скрізь курди піддавалися дискримінації.

Після падіння, як в Іраку, або різке ослаблення, як в Сирії, правлячих режимів, внутрішні протиріччя і втручання зовнішніх регіональних і глобальних гравців стали причиною хаосу, який переріс у криваву бійню. Ці ж фактори послужили причиною виникнення і стрімкого розвитку ісламського екстремізму, знайшов оформлення в Ісламській державі.

Читайте на InfoKava.com: ВООЗ назвала головну причину світової загрози людському життю

З Ісламською державою тепер всі героїчно борються, а часто боротьбою з нею ще й прикривають імперіалістичні інтереси.

Для того щоб краще зрозуміти те, що відбувається на Близькому Сході та навколо нього, слід згадати старі добрі ідеї «дідуся Леніна, які були озвучені вождем саме 100 років тому, під час Першої світової війни, але в нинішніх умовах вони набувають особливо актуальне звучання.

У світі сформувалася світова система імперіалізму. Головними ланками цієї системи є США, Європа, Росія, Китай. Крім того, є сильні регіональні гравці, які беруть участь у конфлікті на Близькому Сході або мають у ньому свої інтереси, перш за все, Іран, Туреччина, країни Затоки, Ізраїль. Світову систему імперіалізму роздирають протиріччя між головними гравцями за ринки збуту і сфери впливу. При певною мірою мілітаризації і шовіністичної істерії всередині країн між гравцями спалахують локальні конфлікти, в тому числі і на чужій території, що загрожують перерости в глобальний конфлікт. Якщо комусь не подобається згадка Леніна і його поглядів, можна запропонувати ідеї американського професора французько-єврейського походження Іммануїла Валерстайна про капіталістичну світосистему. У вельми зараз популярної та досить адекватної світосистемної теорії, з низкою застережень, можна знайти те ж саме, що й у Леніна, але в більш гламурній формі.

Іншими словами, коли ми чуємо російську, американську, європейську та іншу риторику про титанічну боротьбу з тероризмом, слід бачити за цим ще інтереси основних імперіалістичних гравців. Такими, зокрема, є найважливіше геополітичне і стратегічне положення регіону, а також близькість близькосхідної нафти, та ще в умовах катастрофічного падіння цін на нафту останнім часом.

* * *

Повернемося до погроз Росії поширити військові дії на територію Іраку і до можливого зіткнення з Туреччиною.

Останнє вторгнення турецьких військ на територію Іраку є далеко не першим і, власне, є не зовсім вторгненням. Раніше, наприклад, 2007-2008 роках, Анкара вже вела бойові дії на території Іракського Курдистану, проти військових формувань Робочої партії Курдистану (РПК), яка виступає, в тому числі, за самовизначення турецьких курдів. У Туреччині РПК вважають терористичною організацією, яку, на думку турецького офіціозу, підтримує Іран і Росія.

У березні 2015 року Туреччина створили в районі іракського населеного пункту Башика в регіоні Мосула, Іракський Курдистан, табір для тренування бійців «пешмерга» – курдських військових формувань для боротьби з Ісламським державою. У таборі проходили підготовку також іракські християни і курди-езіди. За час існування табору, турецькі інструктори підготували близько 2500 бійців.

Турецькі ЗМІ, зокрема, газета Hurriyet Daily News, відзначають, що база була створена з дозволу керівництва Іраку... Але виникає питання: якого керівництва і якого Іраку? Формально це територія Іраку, але центральний багдадський уряд, переважно шиїтський, її не контролює, оскільки багатий нафтою Іракський Курдистан давно отримав негласну автономію під патронатом США і, як мінімум, за мовчазної згоди Туреччини.

Тут кілька зауважень. Всі спроби курдів реалізувати своє невід'ємне право нації на самовизначення, аж до відокремлення від нинішніх держав, де компактно проживає цей іраномовний народ, і утворення власної держави, натикається на фактичну заборону Америки, яку нудить від однієї лише думки про початок переділу кордонів на Близькому Сході. В якості компенсації іракські курди отримали фактично повну автономію, тим більше, що для неї є реальна економічна основа у вигляді нафти. До речі, саме з тієї ж нафтової причини до цього регіону живить інтерес Ісламська держава. Оскільки нинішня влада в Багдаді-сяк тримається за рахунок підтримки американців, очевидно, їм було не важко домогтися згоди на створення військової бази країни-члена НАТО-Туреччини від уряду в Багдаді, яка ситуацію в краї реально не контролює. З місцевим керівництвом Іракського Курдистану в особі його президента Масуда Барзані, думається, домовитися було ще простіше.

Туреччина тут має одразу кілька інтересів. Через Туреччину йде експорт нафти з Іракського Курдистану. Анкара отримує форпост серед лояльних курдів Іракського Курдистану для боротьби з «екстремістами» з Робочої партії Курдистану. Туреччина також отримує плацдарм для боротьби з Ісламською державою.

Нарешті, Анкара історично вважає своїми ті землі, які колись були втрачені нею у результаті, як вважають в Туреччині, дій колоністів з Європи. Мова йде про півночі Сирії та Іраку — від Хомса і Алеппо до Мосула. Ці землі населені як автохтонними іраномовними курдами, так і туркменами, які етично і мовою близькі туркам. Анкара прагне встановити контроль над цими землями, в тому числі і забезпечити тут свою військову присутність. Військового потенціалу у турків для цього вистачить. Питання лише в тому, як це пояснити світовій спільноті. Боротьба Ісламською державою і взагалі з тероризмом є відмінним поясненням.

Читайте на InfoKava.com: Далай-лама розповів про можливість третьої світової війни

Але ситуація загострилася нещодавно, коли влада Туреччини вирішили посилити своє угруповання на військовій базі в Башике. За даними турецьких ЗМІ, туди прибули до 600 військових спецпідрозділів з турецьких збройних сил нібито 25 танків. Ще кілька десятків одиниць бронетехніки зосереджено біля кордону Туреччини та Іраку. За словами Анкари, всі ці заходи покликані «забезпечити кращу охорону бази і ніяких інших цілей не переслідують». Але, з повідомленням Hurriyet Daily News, найближчим часом турецька армія почне операцію із взяття контролю над Мосулом, для чого їй потрібно вибити звідти бойовиків Ісламської держави. Газета стверджує, що про операції повідомлений іракський міністр оборони Халед аль-Обейді, який 5 грудня провів телефонну розмову зі своїм турецьким колегою Ишметом Йилмазом. Більше того, газета стверджує, що посилення військової присутності Туреччини на іракській території було обговорено і з радником президента США Барака Обами з питання протидії Ісламській державі Брентом Макгурком. У свою чергу, прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу направив своєму іракському колезі Хайдеру Джавада аль-Абаді лист, в якому говориться, що Анкара не зробить ніяких дій, що порушують суверенітет і територіальну цілісність Іраку.

У відповідь, повторимо, прозвучала заява голови комітету з безпеки і оборони в парламенті Іраку Хакіма аз-Замлі про те, що уряд країни залишає за собою право звернутися за військовою допомогою до Росії. Цей гарячий іракський державний муж заявив у пресі: «Я написав верховному головнокомандувачу прем'єр-міністру Хайдеру аль-Абаді з тим, щоб авіація була проінструктована атакувати турецькі сили як окупаційні. З ними будуть боротися, якщо вони не підуть з території Іраку без будь-яких умов».

У свою чергу, з Москви відповідь послідував пас у вигляді заяви Лаврова про підтримку суверенітету і територіальної цілісності Іраку, хоча зазначених суверенітету і цілісності в Іраку за фактом вже давно не існує.

У Росії вже розгортається пропагандистська кампанія на тему про те, що Туреччина не буде вступати до військового зіткнення з ІГ, а використовує напруженість у регіоні для встановлення контролю над низкою регіонів північної частини Іраку, які розглядає як зону свого впливу.

Наприклад, президент російського Інституту Близького Сходу Євген Сатановський заявляє: «Проти «Ісламської держави» ніяких операцій Туреччина вести не буде. Заради чого вона це буде робити, якщо це не в інтересах ні Анкари, ні іракських курдів, лідером яких є Барзані? Туреччина успішно торгує нафтою з ІГ, яка йде в тому числі транзитом через територію Іракського Курдистану. І репресії проти ісламістів тих же курдів-єзидів ніяк торговельними операціями Барзані, Анкари і ІГ не заважали. Введення контингенту в район Мосула — це заявка на контроль над цим регіоном». Наводячи приклад Північного Кіпру, з якого, не дивлячись на його невизнання міжнародним співтовариством, турецька армія не йде вже 40 років і йти не збирається, російський експерт вважає, що домогтися відходу турків з Іракського Курдистану можна буде тільки шляхом масштабного міжнародного політичного або навіть військового тиску.

У перекладі на загальнозрозумілу мову, міжнародний військовий тиск – це війна. Подібні заяви московських експертів – це обґрунтування війни, підготовка до неї. Тим більше, що Туреччина тепер в Росії вважається з найголовніших ворогів. Питання в тому, чи з'являться у Кремля підстави для війни в Іраку, а також чи зважаться в Москві воювати ще й в Іраку.

* * *

Слід зазначити, що в наявності є тільки заяви гарячого іракського парламентарія. Вище керівництво Іраку поки різких рухів не робить і, тим більше, не запрошує Москву повоювати в Іраку. А останнє є обов'язковою умовою для Кремля, який не втомлюється підкреслювати, що діє в сусідній Сирії в повній відповідності з нормами міжнародного права, на відміну від західних коаліціонерів. Можна по-різному ставитися до Москви, але для подібних тверджень вона має підстави.

У Москві вміло використовують міжнародну норму про те, що військові операції на території іншої держави, можуть здійснюватися або у відповідності з резолюцією РБ ООН, або на основі звернення легітимної влади цієї країни. У випадку з Сирією, Москва отримала офіційне прохання від режиму Башара Асада, який – подобається це чи ні! – є єдиним більш-менш легітимним утворенням на території Сирії, до речі, згідно із західними канонами. На Заході можуть скільки завгодно говорити про те, що Асад – злочинець і ворог народу, але він отримав владу на виборах, нехай навіть і не визнаних, а те, що він є злочинцем, не доведено жодним судом.

А ось вторгнення західної коаліції в Ірак було абсолютно нелегітимним, оскільки в таких резолюцій ООН не брали. Настільки ж нелегітимними є військові втручання західних країн у конфлікти в Лівії, а тепер – в Сирії. Правда, прийняття резолюції в Раді безпеки ООН Росія блокує, але були часи, коли подібні блокування, наприклад, по В'єтнаму, здійснювали американці.

Ще раз підкреслимо, що мова йде не про етику і мораль, а про геополітичних і економічних інтересах імперіалістичних хижаків, і тому ні в якому разі не слід стає на бік тих чи інших «хороших хлопців», тобто росіян чи американців, залежно від геополітичних уподобань.

Читайте на InfoKava.com: Світ після Третьої світової війни

Американці растормошили це «близькосхідне кубло», породивши там хаос і криваву бійню, які вилилися у підсумку в ескалацію крайніх форм екстремізму, який прикривається символами ісламу, хоча насправді вони лише ганьблять цю віру. Цей екстремізм тепер «кошмарить» весь світ, особливо Захід, який не знає, що з цим робити. Крім того, Заходу і Туреччини цікава дешева нафта, що надходить з Іракського Курдистану і навіть з території, контрольованої Ісламською державою, бо відомо, що гроші не пахнуть. Одним з найважливіших шляхів експорту цієї нафти є Туреччина, а тому звинувачення Москви в тому, що Анкара співпрацює з ІГ нафти, підтримуючи таким чином тероризм мають підстави. Зустрічні обвинувачення Анкари в тому, що Москва співпрацює з ІГ з тієї ж нафти, виглядає дещо сумнівними, хоча і таке цілком може бути.

У свою чергу, Росії важливо зайняти важливі геополітичні позиції, контролювати Середземномор'ї, навести «шухер» на Близькому Сході, щоб підняти різко падаючі ціни на нафту і так далі. А що при цьому десь на сирійсько-іраксьій кам'янистій землі виляже енна кількість російських військовослужбовців, так це Кремль ніколи особливо не хвилювало. З Донбасу трупи везли цілими рефрижераторами, але це не особливо зменшило напад патріотичного психозу в Росії. До речі, війна за геополітичний вплив у якомусь Курдистані, який більшість російських громадян не зможуть показати на карті «з бодуна», ні «за трезвяни», є хорошим «випуском пари», що оберігає від катастрофічно наростаючих проблем в самій Росії.

Підтримувати кого-небудь в цій тусні може тільки повний кретин або покидьок! Але в тих і в інших, схоже, у нас не бракує, якщо судити за наведеним вище висловом Порошенко про готовність України взяти участь в сирійській війні.

Виникає питання: чи дочекається Москва запрошення від центральної влади в Багдаді повоювати ще й в Іраку? Питання складне.

З одного боку, існує критична залежність уряду Іраку від американців, які будуть робити все, щоб не допустити втручання Москви ще й Іраку. Також Вашингтон буде робити все, щоб уникнути конфлікту між Туреччиною і Росією, бо це загрожує непередбачуваними наслідками. Відомо, що різке загострення російсько-турецьких відносин після збитого російського бомбардувальника викликало на Заході шок і трепет.

Але з іншого боку, в центральному уряді Іраку дуже сильні позиції шиїтів, на яких істотний вплив робить Іран, який є ситуативним союзником Росії. Важко сказати, чи захоче Тегеран загострити конфлікт в Іракському Курдистані, втягнувши в Росію, щоб насолити Америці та Ірану. Але зараз Іран дуже активно, образно кажучи, «тягає гарячі каштани з вогню» московськими руками. Крім того, в Багдаді повинна залишатися московська агентура ще з радянських часів, коли Сирією правив батько Башара – Хафез Асад, СРСР «дружив» з Сирією, а КПРС – з партією так званого арабського соціалістичного відродження БААС.

Словом, спровокувати втягнення Москви в конфлікт, при бажанні, можна, тим більше що Кремль і сам рветься в бій. Сирійське угруповання військ знаходиться відносно недалеко, і якщо проведення наземних операцій російськими військами у ворожому оточенні Іракського Курдистану представляється поки сумнівним, то авіаційні удари цілком можливі.

Таким чином, вимальовується похмура перспектива збройного зіткнення турецьких та російських військ на території Іраку. Наслідки цього будуть непередбачуваними...

А тут ще й Порошенко вирішив повоювати в Сирії! Може, відправити його туди, причому разом з Яценюком та іншими?


Джерело: iamir.info
Якщо ви помітили помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Також по темі
Країна озброєна: СБУ вилучила вогнестріл, вибухівку та боєприпаси
Коронавірус: страшна сила статистики і графіків
Пандемія: головні новини ранку 16 березня
Коронавірус наступає на людство: як убезпечити себе від зараження
Українці вважають мову важливим атрибутом незалежності
Краще за тиждень
Мультимедіа
Хочете почути чарівні пісні Всесвіту - познайомтеся з соніфікацією
Український Оскарівський комітет обрав фільм-претендент на "Оскар": це - "Атлантида"
Під Харковом розбився АН-26 ЗСУ з курсантами, є загиблі. Доповнюється
Найбільший алмаз у світі - в 109 карат - виростили в Україні
ДБР завершило розслідування і назвало «справжні причини і умови» анексії Криму