Поки російські ракети зносять українські міста, російська влада готується до головної пропагандистської вистави — параду 9 травня. Під акомпанемент «можемо повторити» та «на Берлін», Росія кличе на Червону площу іноземних дипломатів — начебто для вшанування пам’яті. Та в цьому році лицемірство досягло нового рівня: в параді братиме участь посол Ізраїлю в Москві.
І хоча ця участь уже викликала хвилю обурення в самому Ізраїлі, ще більший цинізм — у реакції російських "зет-патріотів", які виступають… проти Ізраїлю.
Російські пропагандисти в один голос називають Ізраїль «фашистською державою», засуджують війну проти ХАМАС, заявляють, що Ізраїль не має морального права стояти на Червоній площі. Це кажуть ті, чия країна вже понад три роки бомбить лікарні, вбиває дітей, депортує населення, стирає цілі міста — і називає це «денацифікацією». Росіяни, які підтримують геноцид в Україні, влаштовують істерику через Ізраїль — нібито через Пальму гілку миру в руках посла. Але не через убитих мирних українців, не через Бучу, Ізюм, Маріуполь.
У своїй риториці Росія сьогодні повністю перейняла те, що сама колись здавалося засуджувала: культ війни, культ смерті, культ лідера. Від маршів із дітьми у формі до тортів у вигляді танків — усе це нагадує не пам’ять, а культ мілітаризму, що живиться кров’ю. Саме так і виглядає сучасний фашизм — той, проти якого нібито воював СРСР.
Це і є головна маніпуляція Кремля: видавати себе за спадкоємця перемоги над нацизмом, одночасно повторюючи його злочини. Кремль кидає за ґрати опозицію, розстрілює житлові квартали, викрадає дітей, веде агресивну імперську війну, але з трибуни вигукує: «Ми — антифашисти!» І якщо хтось посміє засумніватися — значить, «нацист».
Саме тому парад 9 травня в Москві вже давно не є днем скорботи чи пам’яті. Це політичний ритуал, що освячує війну. Участь будь-якого дипломата в цій події — це участь у пропаганді, а не у вшануванні загиблих. Саме тому ізраїльські громадяни, організація «Ізраїльські друзі України», закликають МЗС відкликати свого представника. Їхня позиція проста: «Не від нашого імені!»
І водночас парадоксально: ізраїльський посол у Москві отримує напади не лише з української сторони, а й від росіян — бо Ізраїль «занадто жорсткий» до терористів, які вирізали цивільних. Ці ж росіяни щодня аплодують знищенню Харкова чи Одеси. Це подвійне дно, подвійна мораль — і в цьому весь сучасний російський режим.
Здається, Росія тепер вважає себе єдиною державою, яка має право вбивати, але залишатися «миротворцем». Решта — злочинці, фашисти, нацисти. Українці, які обороняються — «нацисти». Ізраїль, що відповідає на масове вбивство своїх громадян — «фашисти». А Росія, яка розпочала криваву, колоніальну війну, — «визволителька». Це вже не просто абсурд. Це небезпечна, цинічна ідеологія, яку треба називати своїм ім’ям: рашизм.
Участь Ізраїлю в параді 9 травня не легітимізує Росію. Але вона дає їй ще один пропагандистський козир. Ще одну можливість показати світові: мовляв, усе в порядку, нас підтримують. І саме тому цей крок — не просто помилка. Це зрада пам’яті, зрада жертв нацизму, зрада тих, хто сьогодні вмирає під російськими бомбами.
Наявна ситуація демонструє подвійні стандарти російської зовнішньої та внутрішньої політики. Кремль позиціонує себе як спадкоємця перемоги над нацизмом, одночасно використовуючи риторику й практики, що мають ознаки тоталітаризму, політичних репресій, цензури та агресивного мілітаризму. Антифашистська риторика, яка лунала з радянських часів, у сучасних умовах стала інструментом пропаганди: будь-який супротив або незалежна позиція автоматично маркуються як «фашизм» або «нацизм».
Росія прагне залишатися головним глобальним арбітром у питанні «боротьби з нацизмом», намагаючись монополізувати цю тему. Однак на практиці саме її дії дедалі більше викликають асоціації з тим, проти чого вона декларує боротьбу. Систематичне знищення українських міст, насильницьке переміщення дітей, переслідування незгодних — усе це є прикметами не спадкоємності перемоги 1945 року, а повторення її найтемніших передумов.
InfoKava
