«Велика вода». Документалістика про катастрофу, до якої призвело знищення росіянами Каховської ГЕС. Перед турне стрічки Європою її авторки - журналістки Ганна Мамонова та Анна Цигима з Лабораторії журналістики суспільного інтересу влаштували показ в Музеї Майдану.
Напруга з першого до останнього кадру, але місце для надії все ж лишається. Абсолютно героїчна та надважлива праця колективу Державної екологічної інспекції в Херсоні. Під щоденними обстрілами збирати докази, які в решті-решт мають привести Росію на лаву підсудних Міжнародного трибуналу – справа не для кожного. Особливо, коли кожен забір проб води в Херсонськом порту може закінчитись пострілом російського снайпера. І це далеко не все.
Звуки вибухів в кадрі – майже постійний фон. А ще - страшні спогади про окупацію. Катівні, де катували навіть дітей. Те що має побачити і відчути світ. Надзвичайна важлива стрічка з огляду на те, що Росія принесла не тільки Екоцид, але і відродила тортури нацистських концтаборів. До речі, світ досі не має чіткого розуміння: що ж таке Екоцид. І стрічка має в тому числі поставити гостро питання: Якщо підрив дамби з такими наслідками це не Екоцид, то що це в біса таке?
Дослідження грунтів, води та волосся у дітей відбувається в рамках кримінального впровадження. Про розголос в цьому випадку не йдеться. Але вже зараз маємо те, що спостерігаємо наочно. Небачені до цього суховії в Херсоні. Каховське водосховище давало воду п’яти регіонам + Крим. Звідки брати воду на поля? Без зрошення відновлення промислового сілхозгосподарства неможливо. На дні водосховища квітне не тільки верба, про яку кажуть скрізь, але і гектари амброзії… Всю цю біду принесла Росія. Природа візьме своє. А ось чи залишиться тут людина – велике питання. «Велика Вода» – це полотно, на якому зафіксовано злочин росіян. Просто. Зрозуміло. До мурах по шкірі.
Немає більш важливого жанру зараз, ніж документалістика. Три стовпи, на яких має будуватись сучасне документальне кіно. Фінансування. Сприяння на етапі виробництва. Промоушн в середині країни та особливо за кордоном. Є власна якісна документалістика – ми пишемо власну історію. Немає власної документалістики – історію пишуть спочатку за нас, а потім, взагалі, без нас…
